Як не стати татом-привидом, навіть якщо ти — суперзайнятий артист? Як перевантаженим роботою батькам знаходити достатньо часу на дітей, не втратити з ними зв’язок та отримувати кайф від батьківства? Чого має навчити дітей саме чоловік?
В ексклюзивному інтерв’ю «Освіторії» музикант, актор і тато 7-річної донечки Веселини та 12-річного сина Артура розвінчує міфи про надзайнятих чоловіків, які з різних причин перекладають турботи про дітей на жіночі плечі, та ділиться, у чому різниця між «виховувати дитину» і «допомагати дитині вирости».
Сергію, яка ваша головна «татусева суперсила»?
Наймогутніша суперсила тата — щиро любити дітей. І не тільки своїх. Але до власних сина й доньки я взагалі серцем прикипів. У Бабкіна з’явився вільний час? Будьте певні, присвячу його рідним. Мені нецікаві вечірки, походи з друзями до сауни чи суботні теревені в барі за пивом. Якщо я не працюю, не поїхав з музикантами чи театром виступати — я вдома, з дружиною та дітьми.
Суперсила тата — не лише балувати дітей, а спробувати якнайглибше зануритись у світ їхніх інтересів і потреб. Мені цікаво все нове, чому вчаться і що пізнають мої Веселина та Артур. «Яку музику ти слухаєш? О, круто! А ще можеш послухати ось це і це» — такі розмови часто лунають у нашій домівці. Обожнюю дивитись мультики та фільми разом з дітьми — неважливо, вдома чи в кінотеатрі.
А ще моя персональна «татусева суперсила» — знати, коли з’являються нові детальки в улюбленій футбольній формі сина та розрізняти нові моделі ляльок Лола.
Наскільки добре вам вдається поєднувати два вміння — заробляти та приділяти достатньо часу дітям? Артисти взагалі бачать свою родину?
Послухайте, я геть не вважаю себе суперзайнятим татом! Коли я таке кажу знайомим чи журналістам, та будь-кому, усі страшенно дивуються. А я сам собі не дивуюсь. Можливо, вам з боку здається, що Сергій Бабкін засів намертво в телевізорі, постійно гастролює й удома буває хіба що на великі свята. Тож із задоволенням розвінчаю міф про мене як про «невловимого об’єкта» — я ходжу по базарах, супермаркетах, магазинах іграшок, гуляю містом із дружиною та дітьми, їжджу на велосипеді до джерельця по водичку і при цьому встигаю багато працювати як артист.
Річ у тім, що є періоди, коли я можу тижнями бути вдома із сім’єю, а є час, коли я зайнятий на гастролях, репетиціях та виступах у театрі. Тури я організовую таким чином, щоб можна було повертатися додому, а не так, що «як поїхав, то з кінцями».
Яку ви собі установку дасте, так і поведеться. Усе в голові. Моя установка — «Я маю вдосталь часу на родину». Так само з іншими аспектами. Якщо людина думає постійно про хвороби — вона з них не вилазитиме. Буде думати, що кар’єра забирає весь час — так і буде. У мене іноді відвисає щелепа, коли знайомі кажуть, що не бачать дітей по три місяці, а то й по півроку. «Як?!» — запитую. — «Та виживаємо. По скайпу спілкуємось». Але для мене таке стало б катастрофою. Тому роботу ставлю все ж на друге місце після сім’ї. Що б з тобою не трапилось — голий ти чи в шубі, багатий чи вбогий — рідні витягнуть з біди, вони — ядро.
Брак часу, проведеного з дітьми, батьки підсвідомо намагаються компенсувати подарунками. Або просто задаровують дітей — такий собі комплекс із дитинства. Чи були у вас такі спокуси?
Спокуса, з якою стикаюсь постійно, — балувати своїх дітей. У мене в дитинстві мало що було. Гратись у комп’ютерні ігри я ходив до друга, хоч і знічувався. Він мені ще машинки дарував, ото я радів. А в 12 років я став потроху гроші заробляти — хотілося мати на кишенькові витрати. Мив машини, зерно пересипав, булочки продавав біля метро, офіціантом підпрацьовував. Підріс — і пішли з товаришем працювати до клубу в Харкові: були в ролі постаментів, які завмирають. Спершу гостей зустрічали в клубі, а потім нам дозволили по клубу лазити, то ми вже мали де розгулятись.
Не скажу, що бездумно скуповую іграшки, але коли в дітей свято — хочеться, щоб вони плескали в долоні від подиву та радощів. Сину раніше купував багато Lego, а зараз йому вже інші речі цікаві — та ж портативна колонка, бездротові навушники, крута приставка. Артур, на відміну від мене, вміє відкладати гроші. Йому дарують на день народження, а він все складає докупи, щоб потім без дозволу собі щось придбати.
Буває таке, що донька хоче щось, аж пищить. Тоді я можу сказати: «Донечко, я тебе почув. Придбаю, але трохи згодом, добре?»
Маєте з дітьми лагідні прізвиська одне для одного?
Артура лагідно називаю Туся чи Туня. А Веселину — Вєська, Вєся. А вони мене називають просто татко, татусь. Одного разу Веселина сказала «папік», то я аж напружився. До, папіка, знаєте, я ще не готовий, — сміється Сергій.
Син і донька отримують у місяць певну суму на витрати? Можливо, практикуєте грошові бонуси за гарні оцінки?
Раніше ми з дружиною давали сину певну суму грошей за хороші бали, починаючи з «10». Він казав: «Ура, зарплата!», але потім ця практика якось непомітно зникла.
А ось «живі гроші» на руки ми дітям не даємо. У них є банківські шкільні картки, якими розраховуються в школі в буфеті, бібліотеці за різні дрібнички.
Які якості саме чоловік і тато має прищепити дітям?
Я вчу за будь-яких обставин поважати жінок: маму, бабусю, сестру та й просто всіх представниць прекрасної статі. Мені б хотілося, щоб усі батьки розказували своїм синам змалечку, у чому проявляється повага, а особливо повага до жінки. Моя б воля, запровадив би такий курс у школі.
Розповідаю сину й доньці, як важливо бути цілеспрямованими: «Зацікавленості мало. Щоб досягти в чомусь успіху, треба докладати зусиль. І не одним ривком, а постійно, систематично». Коли Артур мені каже: «Мені так подобається життя футболістів! Я теж хочу стати футболістом, зароблятиму мільйони!», то відповідаю: «Це супер, що тобі до вподоби Мессі й Роналдо. Ти готовий багато займатися, присвятити цьому весь свій час? Те, що ти бачиш, — результат неймовірних зусиль».
Прошу своїх дітей уникати ліні, неакуратності, а ще — старатися не обманювати та бути сміливими. Наприклад, хтось з однолітків поглузував над черевиками сина. Я одразу ставлю йому запитання, щоб розібратись у ситуації: «Хто посміявся? Чому, як ти думаєш? А якою була твоя реакція?» І пояснюю йому, що якщо ти сам почуваєш у собі впевненість — нікому й не цікаво буде тебе дражнити.
Ви зросли в сім’ї військового. Строгість та дисципліна, в якій вас виховували, «дзеркаляться» на вашому ставленні до сімейних справ зараз?
У мені багато від тата — починаючи від голосу до звичок та характерних рис. Я скрупульозний і строгий, але ця строгість більше на сина поширюється. Важливо: я ніколи не підійму руку на дітей.
Знаєте, тато мене виховував хоч і строго, але в любові. Хоч я зростав творчим хлопцем — ходив на бальні танці та в музичну школу, обожнював грати на гітарі, він плекав надію, що зрештою оберу шлях військового. Але набагато строгішим він був до старшого брата, міг навіть ременем його почастувати. На відміну від мене, брат таки став військовим! Мене тато тільки підлякував, але ніколи не бив.
Сергію, які порадите для татусів способи творчо й активно провести час із дітьми?
Кататися на великах. Це корисно для здоров’я і весело — раджу всім. Ми катаємось за водою до джерел, просто лісом. Дітям подобається відкривати в собі нові здібності — приведіть їх на каток. У мого Артура вже непогано виходить кататися на ковзанах, Веська ще в процесі.
Пропоную дітям сісти разом і зробити щось руками — це об’єднує. Ми малюємо, ліпимо, фарбуємо різні предмети. Навіть якщо ви чоловік, не цурайтеся допомагати дітям з творчими саморобками. Я ось нещодавно їздив на книжковий ринок шукати кулю з пінопласту, щоб з неї потім створити планету Земля з ядром, земною корою, океанами. Із сином можу поскладати Lego, зараз він вже авторські моделі креативить — це високий левел.
Можна запропонувати дітям поїхати до лісу, розвести багаття, посмажити смаколики. Вони це обожнюють.
А ще я люблю купати Веселину перед сном. Це наша традиція. Раніше й сина купав, але він уже дорослий і сказав мені: «Все, я сам!»
Як розрулюєте конфліктні ситуації, які виникають між вами та дітьми?
Моя головна зброя, якщо назрів конфлікт — розмова. Як не крути, щира розмова має стати основною складовою виховної роботи. Ми розбираємо ситуації мало не по крихтах, знаходимо помилкові ходи, а я пояснюю, чому те чи те зроблено (сказано) неправильно. Можу розповісти приклад зі свого дитинства.
Щодо покарань, то моя основна санкція — «Ти не граєш в ігри на телефоні, давай сюди свій гаджет». Якщо провина була досить серйозною, то телефон може зникнути з життя дитини на тиждень.
Ви — зірковий тато, якому вдається зробити дітей частиною своєї роботи. Розкажете про нюанси цього досвіду?
Творчість і сім’я в мене переплітаються. Маю сольний альбом під назвою «Син», а голос Веселини та її саму можна побачити в кліпі на пісню «Возьми меня с собой».
Ще зовсім малими діти знімались і в моєму кліпі «Бога».
Нещодавно Веселина та Артур отримали перші ролі в кіно, знявшись разом зі мною, Сніжаною та відомими українцями (серед них Ада Роговцева, Ольга Фреймут, Володимир Горянський, — «Освіторія») у фільмі «11 дітей з Моршина». До речі, я написав саундтрек до фільму, тож чекайте на зимову прем’єру, яка відбудеться 3 січня. Я неймовірно тішився, спостерігаючи, із яким захопленням діти поринають у кінодосвід.
Навіть коли працюю, знаходжу можливість брати із собою дітей. Так було під час зйомок шоу «Голос країни», «Танці з зірками». О, а як вони кайфували від знайомства з улюбленими зірками! Веселина повірити не могла, що я особисто познайомлю її з Потапом, Монатиком і Надею Дорофєєвою. Щоправда, я уважно слідкував за тим, щоб діти часом не запишалися новими зірковими знайомствами. Але з полегшенням відзначив, що на їхньому характері це аж ніяк не віддзеркалилось — не хизуються ні перед ким, комплексом «А я бачила такого-то… А я говорив з таким-то…» не страждають. Думаю, це тому, що і в нас зі Сніжаною — сильний громовідвід на зіркову хворобу.
