Тріумфаторкою Global Teacher Prize Ukraine 2019 стала тендітна вчителька із загартованим характером з Мелітополя, яка викладає англійську мову, українську мову і літературу. Наталя Кідалова отримала приз — 250 тисяч гривень, освітню подорож на Global Education & Skills Forum в Дубай та неймовірний космічний сюрприз. Міжнародна астрономічна спілка присвоїть ім’я «Наталя Кідалова» одному з астероїдів Сонячної системи.
Як приготувати з учнями «філологічну піцу», чому вчителька має бути не «принцесою», а «горошиною», навіщо в класі м’які черепахи та як заволодіти увагою покоління з «цифровим мисленням», яку вчительську зарплату вважає достойною та яка доля призових 250 000 гривень — вчителька в четвертому поколінні розповіла «Освіторії» одразу після церемонії нагородження.
Дуже незвичайно оголосили й саме ім’я переможниці: велетенські неонові літери одна за одною висвічувалися на одному з найвищих ТРЦ Києва. «Н… А… Т… А… Л… Я…» — по складах читав увесь зал Оперного театру. В інтерв’ю «Освіторії» переможниця зізнається, що від цього дійства в неї перехопило подих, а на очі навернулися сльози, та довелося опанувати себе — бурхливі овації, промова в прямому етері, оберемки квітів і міцні обійми колег і рідних.
— Завжди будьте чесними із собою та ніколи не припиняйте мріяти. Я завжди вірила в дива. І це якась магія — мрії оживають. Це відбувається зі мною просто зараз! — промовила зі сцени володарка «Оскара для вчителів», вбрана в мерехтливу золотисту сукню — у футуристичному стилі цьогорічної церемонії.
Наталю, ви назвали себе «принцесою на горошині», коли заповнювали анкету учасниці. Які емоції вирують зараз у голові принцеси балу, тріумфаторки Global Teacher Prize Ukraine 2019?
Це точно я? Досі не віриться! Відчуття якісь справді космічні, шалені. Адреналін вирує в крові — дивлюся, усі кутаються в пальта, а мені гаряче. Навіть трошечки втрачаю самоконтроль, настільки багато емоцій. Щодо «принцеси на горошині» — тут все якраз навпаки, бо я порівнювала себе з горошиною. Незручна, вертлява, не дає заспокоїтися, не залишить у спокої учня, як він тільки не старається зверху щось м’якеньке примостити.
Мені хочеться, щоб учні виходили із зони комфорту, не зупинялись і були в хорошому сенсі не задоволені результатом, бо завжди треба бачити на горизонті нові вершини й розробити план, як їх підкорювати. Тільки так діти навчаться вірити в себе та у власні сили. А найбільшим показником успішності учнів для мене якраз і є віра учнів у самих себе. Не оцінки! Відчуваю справжнє задоволення, коли бачу, як мої учні навчаються чути одне одного, не відмовляючись від власних точок зору, працювати разом, але не ставати при цьому хамелеонами. І одне за одним знаходять у житті своє покликання.
Учні вірили у вашу перемогу?
Ще з тієї миті, як побачили моє інтерв’ю по телебаченню: «Наталю Олександрівно, ми за вас голосуємо, наші батьки теж. Ви точно привезете нагороду до нашої школи!» А потім довго допитувались — як воно, давати інтерв’ю. Це додавало мені снаги.
Під час нагородження ви сказала цікаву фразу: «Зараз я емоційна й вразлива, але боюсь це показувати». У чому це проявляється?
Із роками довелося трохи «коригувати» характер: тривалий час я чомусь вважала, що маю контролювати все, бути сильною й не показувати емоцій, бо це робить мене слабкою в очах інших. А ще мені було дуже складно попросити про допомогу, я панічно боялася помилятися. Досвід показав, що просити поміч у важку мить — це класно й потрібно. Що бути слабкою — це, як не дивно, — ставати сильнішою. А помилки — теж гарні вчителі, не цурайтесь їх.
Хто прищепив вам цю трепетну любов до вчительства?
Я вчитель у четвертому поколінні. Тож… Це передається генетично, таке можливо? Я вирішила працювати в школі, яку закінчила свого часу. Колеги, які ще вчора були моїми вчителями, поставилися, мов до рідної доньки. Часом я навіть трохи хвилювалася, чи не задовго залишаюся для них тією «нашою Наталочкою, яка нещодавно закінчила 11-й клас».
Навчилася від них азів гуманної педагогіки. Вони радо пускали мене на свої уроки, щоб я переймала конкретні методики, надихалася. Те, що досі використовую з того часу завдяки їм — дискусійні методи на уроках.
Ви — одна з тих вчителів, які перетворюють уроки на експеримент. Поділитеся найцікавішими розробками?
Персоналізований контент на уроці — це те, за що вас любитимуть учні. Вони мають відчувати, що для вас вони — особливі. Намагаюся зробити уроки «смачними» і маю для цього багато рецептів.
Мені дуже подобається урок, на якому ми готуємо… філологічну піцу. Учні проходили квест і в назві кожного продукту були закодовані орфографічні правила або матеріал, який ми вивчали протягом року. Ось так вони збирали продукти й мали змогу насолодитися потім смаком справжнісінької «філологічної» власноруч приготованої піци. Ще один приклад уроку-квесту — на початку уроку діти отримують повідомлення про те, що вчительку викрали. Її треба знайти й застосувати для цього логіку, знання та практичні навички.
Пишаюся, що мої учні на конкурсі виграли «смарт-клас» зі смарт-дошкою та тридцятьма планшетами — він став першим у нашому місті! Ми разом опановували програми, сервіси та можливості, які він дає. Але все ж більше люблю живе спілкування на уроках. А смарт-клас використовуємо тоді, коли нам треба альтернативне розв’язання певного питання.
Ще в моєму арсеналі — урок-парад з використанням мильних бульбашок або «уроки в темряві». Останні проводжу взимку. Ми вимикаємо світло ввечері в класі й читаємо власні твори, підсвічуючи зошити ліхтариками.
Сучасні педагоги мають справу з дітьми з «кліповим мисленням»: їм важко тривалий час на чомусь концентрувати увагу. Який до них знаходите підхід?
Правило, яке діє — працювати на довірі. Ще задовго до появи НУШ у моїй класній кімнаті був гостинно розгорнутий килим, а в різних кутках «спочивали» м’які пуфи-черепахи. Я озвучила правило, що на кожному уроці двоє дітей, які відчувають брак концентрації та уваги, можуть сидіти на цьому килимочку з подушками. При цьому вони мали продовжувати працювати, тільки зміна обстановки мала б стимулювати сплеск креативу і творчості. Є в нас і «парти усамітнення».
Завжди дослухаюся до думки дітей. Усі важливі рішення, які стосуються учнів, ми приймаємо разом. Намагаюся під час уроків зводити контроль на мінімум. Обираю співпрацю. А якщо під час уроків учень все ж втрачає увагу, дістає мобільний телефон… Мені сумно, перш за все, адже розумію: причина насамперед у мені. Це я не змогла його зацікавити. Коли мені нудно, я й сама так роблю! Щоб не сумувалося на заняттях, міксую види діяльності та задіюю різні типи інтелекту.
Які саме?
Помічаю, що підростає багато дітей-кінестетиків. Вони вивчають світ на дотик, пропускають через тіло. Їм треба порухатися, торкнутися. І ось, коли вивчаємо англійський алфавіт, даю можливість дітям вирізати та розфарбувати букви. А ще в мене є м’якенькі літери-іграшки, які можна жмакати й мацати.
Ще одна фраза з вашої промови, яка зачепила — «Моя родина знає: навіть якби я не отримувала жодної копійки, я б усе одно ходила на роботу до школи». Чи достойну оплату отримує зараз найкращий вчитель України у своїй школі?
Оплата праці зараз краща, ніж була кілька років тому. Але щоб зберегти престиж професії, щоб до школи почали приходити чоловіки, а випускники вступали до педагогічних вишів за високим, а не низьким, як зараз, прохідним балом, треба поступово підіймати вчительську ставку. Гроші — не найголовніша складова, але важлива, якщо ми хочемо бачити висококваліфікованих спеціалістів, які виховують наше майбутнє — дітей.
Яку суму вважаєте достойною для зарплати вчителя?
Складно сказати, але в сучасних економічних умовах — від 20 000 гривень. Це особливо важливо для молодих спеціалістів.
Бути вчителем це…
Привілей. По-секрету — саме вчителі найдовше зостаються молодими душею завдяки обміну енергією з молоддю. Сучасний вчитель — не з тих, хто спокійно спочиває на перині. Він не боїться змін, любить помилки — а як без них вчитися? А головне — до своїх учнів ставиться, як до рідних дітей.
Місія вчителя — допомогти кожній дитині відкрити саму себе та не втратити допитливість. Усі діти змалечку — допитливі чомучки. Це природно — пізнавати світ, ставити запитання. На жаль, поступово ця жага до пізнання тьмяніє. Моя місія — зберегти допитливість, довіру між дітьми та будувати з ними партнерські стосунки на ціннісній основі.
Які маєте наміри щодо того, куди витратити призові 250 тисяч гривень?
Обов’язково пораджуся з учнями! Можливо, організуємо поїздки у виїзні навчальні табори, організуємо тренінги.
Також це має бути щось ціннісне й таке, що не втрачатиме значущість протягом років. Для прикладу — і те, чим я пишаюсь — я ініціювала відкриття «живої» профорієнтаційної бібліотеки в Мелітополі. Що це значить: там можна було навчатись у «живих книг» — людей різних професій. І завдання було — не пропіарити свій фах, а розповісти й про складнощі в тому, як реалізувати себе в ньому.
Чудова сукня надана переможниці сервісом оренди суконь Oh my look, а чудовий макіяж та неповторну зачіску забезпечили Kika style
Прозорість відбору переможців забезпечує компанія Deloitte.
Реалізація премії відбувається за сприяння Українського культурного фонду.
