У соцмережах поширюється благодійний флешмоб #МамаПоруч. Розпочали його до Дня Матері, який відзначатимуть 12 травня. Мета — підтримати будівництво сімейного центру для онкохворих дітей «Дача». Адже це життєво необхідно, аби під час хвороби мама була поруч, давала сили і мала, де взяти їх самій. Для участі треба написати історію про маму, переказати кошти на будівництво центру і передати естафету друзям. Більше про благодійний проект #МамаПоруч можна дізнатися тут. Ми зібрали декілька історій, світлих та зворушливих, якими поділилися учасниці флешмобу.

«Щовечора, засинаючи, Маруся буромоче останнє із сотень своїх традиційних питань. Чомусь саме воно для неї найважливіше, — пише Оленка Северенчук. — «Ма, а ти завжди будеш поруч? Завжди-завжди?». І я традиційно відповідаю, що буду поруч завжди-завжди-завжди-завжди, що би не сталося! Тому що «поруч» — це часом значно ближче, аніж на відстані подиху. «Поруч» може бути і за тисячі кілометрів, і навіть коли людини більше немає. І поки Маруся будує плани, як в 20 років почне жити зі своїм хлопцем і як я неодмінно переїду жити разом із ними, а я переконую її, що навряд чи стану для них найкращою компанією (поки безрезультатно), у світі відбуваються прекрасні проекти, які допомагають мамам бути поруч з тими, хто найбільше їх потребує…».

«Колись одна моя одногрупниця на першому курсі сказала мені таку життєствердну річ: «Коли в сім’ї хтось хворіє на рак — хворіють усі”… І це мені дуже відгукнулося. Бо ми з татом знаємо про це, ще й не одноразово в нашій родині, — зізнається Наталія Каташинська. — У мене 16 років історій про маму. І понад 8 років історій без неї. І хоча мене намагалися втішати словами, що мама завжди поруч, вона мій янгол-охоронець і я сама для себе вирішила, що мами не може не бути — її страшенно не вистачає».

«Коли я хворіла в дитинстві, коли мене везли в лікарню з запаленням легенів і консиліум поважних лікарів сказав, що шансів практично нема… А тоді я одужувала і “ловила рибу” довгими сірими шкарпетками звісившись з лікарняного ліжка, а ще — повернувшись додому все просила таку “смачну” манку як в лікарні — прозору, на воді… #мамапоруч.

Коли я в різноманітних гуртках співала, танцювала і декламувала вірші, коли невтомно водила мене на заняття, шила і вишивала костюми і завжди підтримувала… #мамапоруч

Коли я складала вступні екзамени, плакала і переживала, що не вступлю, коли підтримувала навіть якщо не до кінця розуміла про що моя дипломна робота, і навіщо я не сплю тижні підряд, подаючись на чергову стипендію та втішала коли я отримувала чергову відмову…

Тепер, коли я сама стала мамою, і спостерігаю, як моя мама допомагає моєму сину робити перші кроки я розумію наскільки важливо, щоб мама була поруч завжди!» — пише Одарка Бриндікова.

«На цій фотографії з мамою — вгодована, досить задоволена життям дівчинка. Та щічкам ще недовго бути — все своє дитинство я провела в ангінах, бескінечних, різнодіагнозних і виснажливих, — розповідає Тетяна Висоцька. — Серед гарячки і збитої температури були прочитані «Рікі-Тікі-Таві», «Повесть о настоящем человеке» та «Дубровський».
Але найстійкіша картинка з пам’яті — мама зітхає, несе пюре, бо мені боляче ковтати, малиновий чай і — всілякі полоскання, полоскання, полоскання. Вже ставши сама мамою, я знаю, як воно важливо, аби мама була поруч. Піклувалася і просто потримала за руку».

«Я мріяла стати балериною, — зізнається Наталія Оніпко. — Музика зривала мене з місця і заставляла спиратися на кінчики пальців навіть без пуантів.

Якось музика заграла невчасно, саме тоді, коли посеред хати опинилась миска з гарячою водою і я у позі arabesque отримала усі ці понадградуси собі на ногу.

Ніколи не могла зрозуміти, що тоді боліло більше: щоденні перев’язки з обдиранням шкіри чи мамині сльози. Мама не могла стримувати сліз, а я плакала, бо не хотіла, щоб вона плакала. Мама була поруч і біль від опіків була не такою вже й болючою.

А ввечері я сідала мамі на живіт, обпиралася на ноги, мама співала про найкращу донечку у світі, і здавалося, що затишнішого місця на світі нема. Мені часто сниться саме цей момент, і в цьому сні я щаслива.

У кожного з нас у житті є свої миски з гарячою водою, і дуже важливо, щоб в цей момент мама була поруч! Дякую, мамо, за все!»

Автор:

Залишити відповідь