Київський фотограф Ольга Закревська, яка виросла в російськомовній родині, з 14 років проводить цікавий експеримент над собою. Півроку говорить російською, а потім на півроку переходить на українську. Ми поговорили з пані Ольгою про те, чому вона вирішила так робити, з якими труднощами зіткнулася та наскільки взагалі складно російськомовній дитині перейти на українську.
Як з’явилася ідея
Моя мама народилась і виросла в Росії, а тато досі там працює. Мої бабусі й дідусі певний час жили в Україні, але ніхто з них не говорив українською в повсякденному житті. А мама взагалі була звільнена від її вивчення в старших класах, коли переїхала в Київську область. Тому шансів, що українською володітиму я, було небагато. Якби не українське ТБ.
Це цікавий момент. Насправді одним з основних джерел вивчення української мови для мене були серіали, які постійно дивилася бабуся. Сидячи біля неї, я сприймала на слух українську, вбирала нову мову, як губка.
Згодом я пішла в міні-школу. Зараз, здається, це студії дошкільного розвитку, однак в часи мого дитинства то була повноцінна школа, тільки для дуже маленьких учнів, тому з менш жорсткими умовами. Там у мене була українська граматика, тож я знала літери, могла складати їх у слова на письмі і для читання. Але минуло довгих вісім років, поки я усвідомила, що якось «безпонтово» не говорити українською.
У 14 років, 1 вересня 2006 року, почався мій експеримент над собою. Не можу згадати точно передумов, але запис у моєму ЖЖ стверджує, що не останню роль зіграв патріотизм. Спочатку я лише писала українською — тоді в мене вже була «аська», SMS, ЖЖ, тож платформ для інтерактивного спілкування було більш ніж досить.
Труднощі
Основних проблем було три.
Перша — батьки. Спочатку я робила для них виняток з експерименту. Але потім, за кілька років, вони звикли до того, що я в певний день (спочатку в експерименту не було чітких меж і термінів) прокидаюсь і говорю українською. Зрештою вони почали її розуміти.
Друга проблема — мої артикуляція і лексика. Чимало звуків в українській мові утворюються інакше, ніж у російській. І примусити свій мовний апарат працювати правильно було неабияк важко.
Із лексикою була найбільша біда. Добре, що я любила читати і щороку купляла й «ковтала» багато книжок українською. До того ж десь у 16 років у мене з’явилася величезна кількість друзів з різних регіонів України, вони мене виручали як з лексикою, так і з артикуляцією. І завжди казали, щоб я не соромилася, і що я — молодець.
Третя проблема — багато знайомих з Росії. Як родичів, так і просто хороших друзів. Із кожним роком їх кількість зростала. І не всі з них готові були задля легкого, невимушеного спілкування зі мною вмикати логіку і докладати зусиль, щоб зрозуміти мої слова. А переривати експеримент не хотілося.
Як проходить експеримент
За кілька років у мене визначилися терміни: з 1 січня по 23 липня я розмовляю російською, з 24 липня по 31 грудня — українською. Чому так? 24 липня — день Ольги, і це приблизно половина року.
Найскладніші зазвичай — останні місяці перед змінами. Досі. Я починаю сумувати за іншою мовою, рахую дні до переходу. А потім через певний час починається зворотний процес. А найпростішими, напевно, для мене є ранок 24 липня і новорічна ніч. Після тривалого сумування за іншою мовою я нарешті видихаю і просто після опівночі (чи після того, як прокидаюся зранку) вітаю батьків з новим днем відповідною мовою.
Не можу сказати, що я звикла до цього. Зрештою, ти ніби змінюєш своє життя кардинально двічі на рік. Як до такого звикнути? У мене навіть змінюється характер залежно від мови спілкування. Наприклад, досі не вмію бути саркастичною в україномовний період.
Реакція батьків і друзів
Батьки звикали довго. Мені здається, вони почали нормально ставитися до моїх переходів лише близько чотирьох років тому. Друзі звикли швидше, інколи навіть переходять зі мною на українську. Але я завжди кажу, що якщо для них це складно, не треба себе силувати.
Деякі друзі з Росії нормально сприймають мою українську, розуміють і часом навіть намагаються відповідати знайомими українськими словами, як-от «дякую». Решта просить перейти на російську. Останнім часом такі переходи на день чи кілька годин взагалі перестали викликати в мене труднощі. А кілька моїх знайомих російських гуртів навіть заспівали українською.
Завжди цікаво спостерігати за реакцією людей, з якими я знайомлюся в певний мовний період, а потім на їх очах в якийсь момент міняю мову повсякденного спілкування.
5 порад для переходу на іншу мову
1. Не бійтеся.
Як на мене, це найголовніше. Це те, що я сама чула від друзів у перші роки.
2. Дослухайтеся до порад.
Теж влучна порада, як би банально це не звучало. Не відмовляйтеся від допомоги, навіть якщо це проти ваших принципів. Я завжди намагаюся допомогти людині, яка тільки починає: виправляю помилки, вказую на недоліки, пояснюю логіку деяких правил.
3. Читайте і дивіться відео.
Варто багато читати і дивитися відео українською. Однак дивитися бажано не телевізійні новини, а фільми. Бо редакційні стандарти і політики у всіх різні, а от у студій дубляжу все більш-менш стало.
Це допоможе підтягнути лексику і запам’ятати на слух певні особливості вимови.
4. Спілкуйтеся.
Заведіть друзів з різних регіонів України і насолоджуйтесь їхніми діалектними особливостями, щоб усвідомити варіативність мови.
5. Не ставте рамок.
Намагайтеся менше ставити собі рамки там, де вони не потрібні. Ніхто не може просто взяти й почати ідеально спілкуватися нерідною мовою. Завжди потрібна практика, шліфування недоліків. Тільки крізь такі терни, як на мене, можна виробити в себе природне й органічне мовлення.
