Фемінітиви — це красиво

Наболіле про фемінітиви. То як правильно — «міністерка» чи «міністриня»? Що робити зі словом «членкиня»? І чому мова — це інтелектуальна гра, що вимагає смаку й хисту, розмірковує головна редакторка «Освіторії» Олена Павлова.

Перемога фемінітивів у новому правописі — це наша спільна перемога. Засмучує, що їх почали використовувати дуже «по-комсомольськи». Часто недоречно і без відчуття мови, і тільки для того, щоб підкреслити власну просунутість і гендерну чутливість. Перефразовуючи мем: «Ви використовуєте фемінітиви, але робите це без поваги».

Неповагою до читача є коли на письмі вживають фемінітиви там, де це непотрібно. Наприклад, коли йдеться не про конкретних людей, а про узагальнених абстрактних. Наприклад, у фразі «Це стосується кожного і кожної» — «Це стосується всіх». Або коли довжелезними списками перелічуються якісь загальні «учні та учениці, робітники та робітниці, вчителі та вчительки, будівельники та будівельниці» — навіщо подвоювати ці слова? Вони не несуть жодного додаткового значення. Мова прямує до спрощення та економії. Коли для змісту речення стать не важлива, можна просто використовувати слово у множині. Коли ж стать важлива, тоді й фемінітив доречний. Коли йдеться саме про жінок певного фаху або про конкретних його носійок.

Якщо ви любите радянську новомову і слова «партком», «обком», «київміськбуд», «товариш», то це слово — для вас. І слово «член» теж. З усім спектром його значень. Я знаю, що його писали ще на початку минулого століття в українських газетах. Але такої собі естетичної ваги слово. Хай там як, слово «членкиня» завжди можна замінити на давно узвичаєні «представниця», «учасниця» та інші, залежно від ситуації.