Міністерство освіти планує навчати старшокласників та вчителів надавати домедичну допомогу за міжнародними стандартами. Про це йшлося на черговому засіданні секторальної робочої групи «Освіта і наука». «Освіторія» з’ясовувала, чим такі заняття відрізнятимуться від звичних на уроці «Захист України» та що дасть це нововведення?
Не давати зупинятися серцям
Війна — це, окрім іншого, поранення, травми. Якої допомоги найбільше бракує людям, щоб вижити? Поширена відповідь: перебинтувати. Так, сильна кровотеча, яку не зупинили, це велика небезпека. Але зупинити її може і пряме натискання на рану. А ось раптова зупинка серця… Від неї до смерті від кисневого голодування мозку — усього 5–7 хвилин. Але ще хвилин 10–15 — і приїжджає швидка, якщо її одразу викликали. Отже, якщо людина протримається до появи медиків, її життя врятоване. І допомогти в цьому може будь-хто.
У більшості міст США ці навички отримують усі школярі. Вони не отримають документа про середню освіту, доки не складуть тест на так зване базове життєзабезпечення (BLS) — це домедична допомога за міжнародними уніфікованими протоколами. У нас натомість зобов’язані надавати домедичну допомогу лише працівники певних професій: рятувальники, пожежники, поліцейські, фармацевти, провідники поїздів, бортпровідники (згідно із Законом «Про екстрену медичну допомогу»).
Тим часом лікарі підрахували: якщо навички надання домедичної допомоги опанує хоча б 10% населення, поранені й травмовані люди помиратимуть у рази менше. В Україні 4,2 млн учнів та 435 тис. вчителів, що якраз становить потрібну частку соціуму. Якщо вони навчаться не давати зупинятися серцям до приїзду лікарів, це буде величезний захист та підтримка для всіх. Адже нині, за воєнних часів, будь-хто може стати останньою надією постраждалих від обстрілів, вибухів, завалів, опіків.
Як кіно налякало нас дефібрилятором
То що саме слід робити? Згідно з BLS, у разі раптової зупинки серця треба робити непрямий масаж серця та штучне дихання. А є ще одна навичка, яка дає найвищі шанси на збереження життя: за потреби в перші ж 5 хвилин застосувати дефібрилятор. Так, той самий, яким ефектно рятують життя медики в кіно після слів: «Увага! Ми втрачаємо пацієнта». Здається, ніби це якесь особливе таїнство. Насправді користуватися дефібрилятором просто і, за законом, не потрібно мати медичну освіту, щоб його застосувати.
А хіба отим самим розрядом не можна нашкодити? Хіба будь-який старшокласник здатен змусити чиєсь серце в прямому сенсі битися? Виявляється, це ще один кіноміф. Автоматичний дефібрилятор не запускає серце, що вже зупинилося. На це не здатен ніхто. Він лише припиняє неправильне тріпотіння кардіом’яза. Адже клінічна смерть починається не з того, що серце завмирає. Воно рухається, але це радше тремтіння, хаотичне судомне скорочення м’язових волокон, ніж повноцінна робота. Через це немає пульсу, кров не біжить по організму. У світі кожні 4 секунди від такого стану помирає людина. Дефібрилятор змушує серце повністю скоротитися. Після такого струсу значно підвищується шанс, що наш «головний мотор» відновить нормальний ритм.
Але, мабуть, важко буде визначити, чи потребує цього розряду хворий? Адже якщо здорова людина отримає удар струмом такої напруги, вона помре?
Виявляється, дефібрилятор просто не може нашкодити: він спрацьовує, лише якщо є тріпотіння серця. Прилад сам виявляє його, а за нормального пульсу не дає розряду. Людині треба лише закріпити електроди на тілі постраждалого та виконувати інші прості фізичні дії. Тож дефібрилятори слід розмістити в усіх публічних місцях, як це роблять у Європі. Цей прилад разом із серцево-легеневою реанімацією дає змогу постраждалому дожити до приїзду швидкої.
Також існує чимало інших страхів, через які люди бояться надавати домедичну допомогу. Їм здається, що їхні дії можуть нашкодити, «добити» хворого, під час масажу вони здатні зламати ребра, пошкодити легені або можуть дати не ті ліки. Насправді, введення медикаментів не входить у домедичну допомогу. Що ж до реанімаційних дій, то спеціально проводилося не одне дослідження. З’ясували: усе, що трапляється, — невеличке пошкодження грудних м’язів, синці. В одному зі ста випадків бувають легкі тріщини ребер, які самі заліковуються. Значно частіше таке трапляється, якщо реанімація довготривала, і той, хто її надає, виснажився. Але не було виявлено жодних пошкоджень внутрішніх органів.
Замість реанімації вчили про наслідки абортів
А хіба чогось такого не навчали у школі досі?
На жаль, ази рятування життя довго давалися в застарілому, ще радянському трактуванні. До 90-х років минулого сторіччя предмет називався «Медико-санітарна підготовка», а опановували його виключно дівчата. Традиційно основна увага приділялася наслідкам можливої ядерної війни, радіаційному ураженню. Та замість практичних навичок переважно вивчали, які зміни в організмі за якої дози розвиваються. Також чимало часу присвячували догляду за інфекційними хворими вдома, обов’язкам санітарок у лікарнях. Практична частина стосувалася бинтування, накладання пов’язок, джгутів на різні частини тіла, шин при переломах. Серцево-легеневій реанімації присвячували кілька абзаців підручника. Подавалася ця справа як щось винятково складне: на кожні 4 натискування припадає одне вдування повітря «рот в рот», потрібно три особи (одна робить масаж, інша відновлює дихання, третя тримає голову). Сучасні дані свідчать: на 30 натисків потрібні лише два дихання, а впоратися із цим може навіть одна людина.
У 2005 році предмет замінили на «Захист Вітчизни», для дівчат із позначкою «Основи медичних знань». Акцент так само був на перев’язках. Але чого тільки не додали! Не лише те, що має зв’язок з назвою предмета (допомогу в разі отруєння грибами, ягодами, їжею, хімічними речовинами, укусів змій, опіків, обмороження, ураження електрострумом чи блискавкою), а й профілактику ВІЛ, туберкульозу, венеричних захворювань, наслідки абортів, протікання вагітності. У підручнику тих часів траплялися такі небезпечні й неправильні речі, як порада покласти теплу грілку за ознак «гострого живота», а за будь-якого головного болю дати знеболювальні препарати. Щодо реанімації, матеріал залишився той самий.
Вчителів мали підготувати у 2022 році
Із переходом на 11-річне навчання у 2010 році затвердили нові (скорочені) програми. На вивчення реанімації залишилося лише дві години. У 2014 році, після початку війни з рф на сході України «Захист Вітчизни» збільшили з 1 до 1,5 години на тиждень. Та осучаснення програми стосувалося вогневої і тактичної підготовки. І ось нарешті після перейменування предмета в більш патріотичний та зрозумілий «Захист України» два роки тому з’явилися сучасні програми, де є все: сучасна серцево-легенева реанімація, застосування дефібрилятора, прийом Хеймліка. На відпрацювання реанімаційних дій відводиться 21 година.
Як підкреслив гендиректор Директорату дошкільної, шкільної, позашкільної та інклюзивної освіти Олег Єресько, навіть дійсний держстандарт повної середньої освіти (який затверджено розпорядженням Кабміну від 29.12.2021 № 1770-р) включає таке завдання: навчання молоді, як подбати про безпеку свою та інших у воєнний час. Тим паче сучасну домедичну допомогу мають ввести у Держстандарті для профільної середньої освіти (у рамках реформи НУШ). Затверджений ще торік план дій на 2022 рік з реалізації Національної стратегії розбудови безпечного та здорового освітнього середовища НУШ якраз містив навчання вчителів з долікарської допомоги. Війна лише загострила це питання, зробила невідкладним. А у професійних стандартах «Керівник початкових класів», «Учитель загальноосвітнього навчального закладу» є вимоги до педагога — вміти надавати домедичну допомогу.
Вчитимуть на манекенах і тренажерах
Тож нині МОН планує навчити BLS у 2022–2023 роках 9,3 тис. учителів, які передадуть ці навички 40 тис. учнів 10–11-х класів. Поки що йдуть пошуки фінансування, у тому числі від міжнародних організацій, адже потрібно майже 100 млн грн, щоб підготовка школярів не перетворилася на просте інформування. Прийоми BLS не складні, але треба натренуватися, щоб застосовувати їх у певному темпі. Недостатньо знати, що робити. Слід мати навичку, бо серцево-легенева реанімація ефективна лише якщо її виконувати не менш ніж п’ять циклів за дві хвилини.
Для практичного навчання школам потрібне обладнання, щоб вчитися на практиці. Типове обладнання складається з двох манекенів для проведення серцево-легеневої реанімації та стількох же тренажерів дефібриляторів і мішків Амбу. Це те, що в народі зветься помпою для штучної вентиляції легень. Порівняно диханням рот в рот, це легше для рятівника, більш гігієнічно та ефективно (значно менший ризик, що до легень пацієнта потраплять шкідливі мікроорганізми чи вуглекислий газ, який усі люди видихають). Для тренування тампонади ран потрібні два дещо інших манекени та сучасні джгути-турнікети.
Кожного учня навчать ще й правильного алгоритму дій.
Алгоритм дій
- Оцінити, чи безпечно для самого учня надавати допомогу (наприклад, чи не наближається пожежа).
- Пересвідчитися, що людина без свідомості. Адже спроби реанімації можуть бути розцінені як напад. Для цього спочатку пропонують допомогу та питають про самопочуття. Якщо людина мовчить, перевіряють, чи реагує вона на подразники: наприклад, здавлюють з боків її палець своїми.
- Якщо людина без свідомості, відкривають дихальні шляхи. Висунути щелепу є кращим методом, оскільки маневр із нахилом голови вважається ризикованим для постраждалих з підозрою на травму хребта.
- Також одразу викликають швидку.
- Перевіряють частоту дихання. Якщо вона нижча за 12–20 вдихів на хвилину, починають серцево-легеневу реанімацію.
- Якщо дихання не відновлюється, її потрібно чергувати із застосуванням дефібрилятора.
- Типова помилка: припинити надання допомоги, побачивши швидку. Ці хвилини можуть стати останніми для постраждалого. Слід почекати, доки медпрацівники вийдуть з машини та будуть готові взяти допомогу людині на себе.
