7 уроків, які дали мені талановиті українські підлітки

Автор тексту: Оксана Лячинська

Під час роботи над книжкою «Голоси України» журналістка Оксана Лячинська мала змогу поспілкуватися з кількома десятками підлітків з різних регіонів України. Вони розповіли їй, чим найбільше люблять займатися в житті, ким хочуть стати, якими бачать у майбутньому себе, Україну та світ. Найкращі інтерв’ю увійшли до збірки, яку видала газета Kyiv Post у партнерстві з компанією «Порше Україна». Поряд із здобутками українських підлітків на різних конкурсах і змагання, авторку вразила глибина кругозору її співрозмовників. Ось 7 основних уроків, які вона почерпнула від них.

1. Спонтанність

Слухаючи розповіді своїх героїв, мене дивувало, як часто важливі речі трапляються спонтанно, випадково. Наприклад, львів’янка Софія Петришин, можна сказати, випадково записалася на заняття з програмування в Малій академії наук, почувши про них від однокласниці. Не сподіваючись на перемогу, просто заради досвіду вона вирішила взяти участь у конкурсі для школярів «Intel-Техно Україна» і посіла перше місце. На конкурсі вона представляла модель пристрою, який переробляє текст на комп’ютері у шрифт для незрячих Брайля. Із цим винаходом Софія побувала на всесвітній олімпіаді для геніїв у США. Їй випала можливість багато подорожувати, про що вона мріяла. А все завдяки тому, що одного дня вона просто записалася на програмування і, звісно, багато й наполегливо працювала. Зараз 18-річна Софія навчається на факультеті прикладних наук в Українському католицькому університеті у Львові та розробляє власний стартап.

2. Відкритість до критики

Будьмо відвертими: сприймати критику завжди непросто. Однак мене вразило, наскільки в юному віці дехто з моїх співрозмовників вміє використовувати критику як можливість для розвитку та самовдосконалення. Оксана Мітракова живе в прифронтовому місті Торецьку Донецької області за 10 кілометрів від лінії зіткнення. Під час обстрілів міста у 2014 році вони з бабусею, яка виховує Оксану разом з дідусем, ховалися в підвалі під гаражем. Обстріли в її повсякденному житті означають, що тренер відпустить з танців. На рахунку Оксани понад 70 медалей за участь у всеукраїнських та європейських змаганнях зі спортивних та бальних танців, а також перемога на фестивалі для талановитих дітей-сиріт «Щасливі долоні». От що вона говорить про важливість критики: «Щоб стати хорошою танцівницею, потрібно дуже уважно слухати тренерів, коли вони кажуть тобі про помилки. Я не ображаюся. Я, навпаки, вдячна. Я дуже уважно слухаю, щоб, коли наступного разу буду танцювати, намагатися виправити помилки».

3. Пряма в пікселях — це сходинки

Цікавим спостереженням поділилася зі мною винахідниця з Києва Єлизавета Годовікова. Вона розповіла, що якщо подивитися на пряму, яка йде в гору, у графічному редакторі на комп’ютері, то можна побачити, що насправді це не пряма, а багато маленьких сходинок.

«По суті, якщо подивитись на ту ж графіку, то пряма, коли вона малюється в пікселях, складається з маленьких-маленьких сходинок. Так і одна велика ціль складається з маленьких підпунктів, — переконана 17-річна киянка. — Усі довгострокові цілі розбиваються на такі короткострокові підпункти. Тому, мені здається, короткострокові цілі правлять світом. Їх потрібно ставити багато, і тоді поступово, сходинка за сходинкою, можна досягти і цілі». Єлизавета захоплюється програмуванням, робототехнікою. Їй належить проект «розумного» смітника, який обладнаний спеціальними датчиками, що здатні передавати інформацію про заповненість сміттєвого бака на сервер. Із сервера ці дані можна брати і використовувати для прокладання оптимальних маршрутів сміттєвозів. Так сміття не залежуватиметься в баках біля будинку. Якщо ж бак порожній, сміттєвоз не приїде і зекономить пальне. Хто знає, можливо, «розумний» смітник колись стане маленькою сходинкою в глобальному вирішенні проблеми сміття.

4. Вчителі важливі

Розповіді підлітків ще раз підтвердили істину про те, що роль вчителя в житті кожного важко переоцінити. «Хороший науковий керівник — це половина успіху учня», — каже учень Львівського технологічного ліцею Роман Федевич. Під керівництвом свого викладача Віктора Колдуна він розробив модель «розумної» теплиці, яка здатна сама зачиняти вікно, коли дме сильний вітер, і відчиняти його для провітрювання, коли потрібно. Із цим винаходом Роман посів призове місце на науково-технічному конкурсі «Intel-Техно Україна». «Ми разом з Віктором Петровичем сиділи днями, вирішували, як поєднати програмно всі ці датчики, щоб вони не глючили. Не один раз із цим були труднощі, — згадує 15-річний Роман. — Ти вже як би зробив, а потім ще два місяці то доробляєш».

5. Сім’я — це головне

Так само як роль хорошого учителя, важко переоцінити роль сім’ї, яка оточує дитину. Підтвердження цьому можна було знайти ледь не в кожній розповіді.

Життя Оксани Сілкіної кардинально змінилося після того, як вона потрапила в будинок сімейного типу Юрія та Лариси Яценків на Дніпропетровщині. Оточена любов’ю та підтримкою, Оксана почала гарно вчитися, перемагати в олімпіадах з багатьох шкільних предметів і здобула стипендію обласного голови. Про своє життя в новій родині, яка налічує 15 дітей, Оксана написала для міжнародного проекту «Книга добра». «Вчителька української мови прийшла на урок і запропонувала написати історії про добро, — згадує 18-річна Оксана. — Я сиділа, довго думала. Але потім все ж таки зрозуміла, що найбільше добро — це те, що мої батьки зробили для мене. Вони дали мені нове життя. Вони взяли мене до своєї сім’ї».

Завдяки старшій двоюрідній сестрі, яку постійно ставили у приклад, Катерина Малкіна з Маріуполя також вирішила писати наукову роботу для Малої академії наук. Дослідження Катерини на тему біоутилізації пластику вразило суддів не лише в Україні, а й за кордоном. Учениця Маріупольського технічного ліцею отримала срібні медалі на Міжнародній олімпіаді проектів сталого розвитку INESPO в Нідерландах та на Міжнародному конкурсі ISWEEEP у США, а також здобула золото на Міжнародній науково-технічній виставці MOSTRATEC у Бразилії. Зараз 18-річна Катерина навчається в коледжі в Канаді. А на початку цього шляху була сестра, яку постійно ставили у приклад.

6. Майбутнє непередбачуване

Коли йдеться про майбутнє, часто запитують футурологів. Проте молодь не менш цікаво відповідає на питання, що нас чекає попереду. Багаторазовий спікер конференції «Завтра*» Міша Миколишин з Києва не береться робити гучних прогнозів. «Навіть за 10 років все може настільки кардинально змінитися, що, можливо, все, що я роблю зараз, вже буде непотрібне, — міркує 16-річний Міша, співавтор ідеї електронного щоденника GradeGrade та словника термінів Землі для NASA Space Apps Challenge. — Та як би не розвивалися технології, креативні завдання залишаться за людьми. Креатив — це те, що ніхто в людей не відніме».

7. Як працює диктофон

Біткоїни, технологія блокчейн, мікропроцесори Ардуїно-Уно — про це та багато іншого можна в деталях дізнатися, спілкуючись з українцями, яким виповнилося не більш ніж вісімнадцять. Від них можна довідатися, наприклад, про деякі нюанси роботи свого диктофона. Потоваришувати з підлітками — хороша ідея для всіх, хто не хоче безнадійно відстати!

Автор:

Залишити відповідь