Ми вже писали, як створити в класі атмосферу взаємопідтримки та запобігти булінгу серед дітей, якщо однокласник захворів на COVID-19. А що робити з почуттям провини захворілого вчителя та як підтримати хворого на карантині — розповідає психотерапевт і кінезіолог Марина Вострова.
Як вчителі можуть підтримати колегу, що захворіла/захворів?
Для вчителів ситуація ще складніша ніж для учнів — на кожному педагогові лежить тягар відповідальності: через підтверджений випадок у нього на самоізоляцію підуть усі класи, де він викладав. Мені здається, логічніше зачиняти всю школу на карантин, адже вчителі контактують не лише з учнями, а й між собою.
Щоб підтримати когось, маєш сам, у першу чергу, бути в ресурсі. Тому раджу вчителям методи емоційної і психологічної самодопомоги. Кінезіологія пропонує дуже прості і дієві вправи:
- Глибоке дихання з лобно-потиличним обхватом — чудово допомагає в стресових ситуаціях, коли потрібно заспокоїтись і розвіяти тривогу: кладемо одну долоню (пальці разом) на лоб, іншу — на потилицю, фокусуємо увагу на диханні і робимо глибокі й рівні вдихи та видихи. Далі можемо озвучити свою проблему або просто дозволити собі думати про те, що нас хвилює. Практикуємо вправу від 30 секунд до 10 хвилин.
- Поза Кука теж добре знімає напругу і відновлює психоемоційну рівновагу: сідаємо на стілець, витягуємо руки перед собою, перехрещуємо долоні і з’єднуємо їх у замок, тоді зручно кладемо руки на груди. Ноги теж схрещуємо і фокусуємо увагу на диханні.
У кризових ситуаціях важливо економити свої сили. Вчителі можуть подумати і спланувати, як працювати на дистанційній формі найбільш ефективно, і розподілити власні ресурси, щоб не вигорати: можливо, лекцію варто записати на відео, а не повторювати її кілька разів підряд різним класам? Можливо, варто деякі уроки проводити за принципом «перевернутих класів», коли учні опрацьовують певний матеріал самостійно, а під час уроку разом з учителем практикують завдання і розбирають проблемні моменти.
Варто пам’ятати, наш мозок працює так: що більше невизначеності і страху, то більше агресії і злості ми відчуваємо. Тому слід продумати і проговорити з колегами на педрадах якомога більше варіантів «що робити, якщо»: захворів один вчитель, і кілька класів ідуть на карантин? Захворіли кілька педагогів, і вся школа зачиняється? Як ми можемо організувати роботу так, щоб це було ефективно і енергоощадно для тих педагогів, які продовжують працювати. Тоді кожен знатиме, за яким сценарієм діяти в певній ситуації. Саме усвідомлення того, що я знаю, що робити, знижує стрес.
А якщо вчителька не лише захворіла на COVID-19, а й має відчуття провини?
Вчителі у своїй більшості — гіпервідповідальні перфекціоністи. Саме тому вони частіше схильні мати почуття провини. Можу уявити вчительку, яка картає себе за те, що вона захворіла, і тепер через неї колеги і діти пішли на карантин.
Тут може допомогти самоемпатія. Це розуміння, що відбувається з моїми почуттями, і усвідомлення, що за кожним моїм вчинком стоїть якась потреба. Наприклад: можливо, вчителька вже почувалася недобре, але пішла на роботу. За цим рішенням стояли почуття відповідальності за свої обов’язки і бажання зробити свій внесок у справу — навчання і розвиток дітей. Коли ми з’єднуємо нашу дію, хай навіть не дуже правильну, із потребою, це дає змогу трохи «видихнути». Коли вчителька розуміє, що вона не просто так пішла на роботу, коли почувалася зле, а робила те, що було важливо для неї, тоді вона зробить крок до пробачення себе. Раджу почитати книгу Маршала Розенберга «Ненасильницьке спілкування», там є окремий розділ про самоемпатію та горювання.
Ця криза показала, що вчителям дуже потрібна психологічна підтримка — вони разом із лікарями сьогодні — найбільш вразлива частина населення. І було б дуже добре мати в державі службу психологічної допомоги вчителям, адже є методи, які дають змогу швидко й ефективно її надати.
Якщо після самоізоляції вчитель у класі чує: «Це ми через вас сиділи вдома два тижні»
У жодному разі вчитель не може пропускати такі фрази повз вуха. Такі розмови слід одразу зупиняти — спокійно і неагресивно нагадати дітям, що це могло трапитися з кожним з нас, і ми не знаємо, хто буде наступним.
Запропонуйте дітям розмову-рефлексію: яким був цей досвід для всіх нас? Що за ці два тижні самоізоляції було складно: не спілкуватися з друзями, сидіти перед екраном телефона? Тут можна одразу запропонувати учням скласти перелік того, що ми разом можемо робити інакше на дистанційному навчанні, якщо ситуація повториться знову.
Далі дуже важливо, щоб діти озвучили, чим був корисний для них цей час удома: хтось опанував новий цифровий інструмент, хтось навчився готувати смачну страву, а хтось просто мав змогу висипатися. Вчитель також обов’язково має поділитися своїм досвідом. Таку саму рефлексію варто було б провести і педагогам у своєму колективі: проаналізувати, що працювало добре, а що ні, як можна коригувати співпрацю, щоб наступного разу дистанційне навчання не було таким виснажливим.
