Пандемія COVID-19 показує, що ми не можемо сприймати майбутнє освіти як сталу даність. Уявляючи альтернативні варіанти майбутнього освіти, ми можемо не лише прораховувати можливі наслідки, а й паралельно розробляти гнучкі, сенситивні освітні системи й бути готовими до потрясінь у майбутньому.
Міжнародні експерти OECD (Організація економічного співробітництва та розвитку) розробили чотири сценарії для майбутнього шкільного навчання. Вони підказують нам, що змінити в наших освітніх системах та як забезпечити їхню відповідність вимогам майбутнього.
Є гарна традиція для того, щоб почати новий рік: підбити підсумки року минулого, дати волю уяві й спланувати майбутнє. Але правда в тому, що майбутнє полюбляє нас неабияк дивувати! Школи, відкриті для бізнесу; вчителі, які використовують цифрові технології для розширення, а не заміни можливостей традиційного очного навчання; учні, які проводять час у групах — усі ці речі ми сприймали як належне півтора роки тому. І всі ці звичні речі розчинились у повітрі в перші ж місяці 2020 року.
Отже, щоб реалізувати наше бачення та приготувати освітні системи до майбутнього, ми мусимо враховувати не лише зміни, які видаються найбільш імовірними, а й ті, яких ми зовсім не очікуємо.
Сценарії майбутнього шкільного навчання
Роздуми над майбутнім освіти спонукають нас думати про різні варіанти розвитку подій та сприяють розвитку гнучких і сенситивних систем. Сценарії OECD описують наступні ймовірні альтернативи:
1. Навчання розширює горизонти
Продовжує зростати роль формального навчання. Міжнародні зв’язки й технічний прогрес підтримують індивідуалізоване навчання. А ось структура й процеси шкільного навчання залишаються незмінними.
2. Навчання на аутсорсі
Традиційні шкільні системи розпадаються, тоді як суспільство починає напряму залучати в освіту своїх громадян. Отримувати знання допомагають різноманітні приватні та гнучкі організації, де ключовий гравець — діджитал-технології.
3. Школи як навчальні хаби
Школи залишаються з нами, але експерименти й різноманіття вже стали новою нормою. Відкриваючи двері, школи об’єднуються зі своїми громадами та сприяють поширенню форм навчання, які постійно змінюються. Вітається громадське залучення та соціальні інновації.
4. Покрокове навчання
Навчання відтепер з нами завжди і всюди. Відмінності між формальним і неформальним навчанням стираються, в той час як соціум робить ставки на силу гаджетів.
Переосмислення, зміна планів і уявлень
Ось ключове питання: якою мірою наш теперішній простір, люди, час та освітні технології допомагають чи заважають нашому баченню освітнього процесу? Чи допоможе модернізація й точне налаштування наявної системи — образно кажучи, еквівалент перебудови вікон і дверей у домі — досягти наших цілей? Чи, можливо, нам потрібен геть інший підхід до організації роботи людей, простору, часу й технологій в освіті?
Модернізація та розширення нинішньої шкільної освіти будуть так чи інакше схожими на те, що ми бачимо зараз: контент і простір, які значною мірою стандартизовані в освітній системі, переважно спираються на школу та орієнтовані на індивідуальний досвід навчання.
Як ми всі знаємо, частка цифрових технологій в освіті постійно зростає. Але ці технології використовуються радше як спосіб донести вже існуючий контент і педагогічні методики, аніж як спосіб докорінно змінити викладання і навчання.
Тож як виглядатимуть ці зміни? Перш за все, вони потребують переосмислення освітнього простору. І це не про банальну перестановку парт і стільців у класній кімнаті. Потрібно буде забезпечити функціонування різноманітних тематичних зон — звичайних та віртуальних, як у самій школі, так і за її межами. У майбутньому навчальний контент буде повністю персоналізований та підлаштований під окремих індивідів. Цього досягнуть за допомогою провідних технологій із використанням інформації про тіло, міміку конкретної людини та навіть нейронні сигнали її організму.
На учнів майбутнього чекає гнучка індивідуальна та групова навчальна робота з академічних тем, а також навчання з урахуванням соціальних та суспільних потреб. Читання, письмо, математичні вправи відбуватимуться аналогічно тому, як ми просто обговорюємо щось у спільних бесідах.
Книги та лекції нікуди не зникнуть. Учні й студенти навчатимуться як з їхньою допомогою, так і використовуючи багато практичних робіт і завдань, а також творче самовираження.
А що, якби школи стали освітніми хабами й використовували потужності спільноти для спільного отримання знань, підвищення ролі неформальної та інформальної освіти та з легкістю перемикали б орієнтацію в часі й способи побудови взаємовідносин?
Інакше школи можуть взагалі зникнути. З прискоренням розвитку штучного інтелекту, віртуальної і доповненої реальності та інтернету речей у майбутньому можна буде миттєво оцінювати та підтверджувати знання, навички і підходи.
У міру того, як зникатимуть відмінності між формальною та неформальною освітою, індивідуальне навчання розвиватиметься за рахунок колективного інтелекту для вирішення реальних проблем і викликів.
Такий сценарій може здатися вам надуманим, але людство вже інтегрувало більшу частину свого життя у смартфони, цифрові годинники та інші персональні цифрові помічники. Ще 10 років тому ми й мріяти про таке не могли.
Усі ці сценарії передбачають важливі наслідки як для освітніх цілей та управління освітою, так і для викладацької спільноти. Системи шкільної освіти в багатьох країнах уже відкрили свої двері для нових зацікавлених сторін, децентралізуючи функції з національного рівня на місцевий, і навіть на міжнародний рівень. Влада стала більш розподіленою, процеси — більш інклюзивними. Консультації поступаються місцем творчості.
Отже, ми з вами можемо побудувати нескінченну кількість подібних сценаріїв. Майбутнє можливе в будь-якому поєднанні і, ймовірно, виглядатиме геть інакше в різних куточках світу. Незважаючи на це, таке наше розлоге мислення дарує інструменти вивчення наслідків для цілей та функцій освіти, для організації та структурування освітніх процесів, для розуміння того, чого потребуватимуть освітяни та як працюватиме державна політика у сфері освіти. Зрештою, це змусить нас більше думати про те майбутнє, якого ми бажаємо нашій освіті. Це означає усунути напругу з таких дилем:
- Який правильний баланс між модернізацією та знищенням старого?
- Як подружити нові цілі зі старими структурами?
- Яким чином ми можемо надати підтримку місцевим учням, студентам та вчителям із глобальним мисленням?
- Як нам стимулювати інновації, визнаючи при цьому соціально глибококонсервативний характер освіти?
- Як ми будемо створювати й стимулювати новий потенціал за наявних можливостей?
- Як нам перебудувати простір, людей, час і технології для створення потужного освітнього середовища?
- Якщо виникнуть розбіжності, чий голос буде визначальним?
- Хто нестиме відповідальність за найбільш вразливих членів суспільства?
Освіта має бути напоготові
Якщо основними постачальниками даних є глобальні цифрові корпорації, то який саме режим регулювання потрібен для вирішення й без того складних питань володіння даними, демократії та розширення прав і можливостей громадян?
Роздуми про майбутнє вимагають розвиненої уяви, а ще — трохи строгості. Ми не повинні піддаватися спокусі обирати улюблений варіант майбутнього та готуватися до нього наодинці. У мінливому світі, де такі потрясіння, як пандемії та екстремальні погодні явища, викликані зміною клімату, соціальні заворушення й політична поляризація, як очікується, будуть відбуватися все частіше, ми не можемо собі дозволити, щоб усе це знову застало нас зненацька.
Ні, це не крик відчаю, а спонука до дії. Освіта має бути напоготові. Ми знаємо про міць і потужність людства, про важливість освіти і зростання протягом усього нашого життя. Ми наполягаємо на важливості освіти як соціального блага, незалежно від сценаріїв на майбутнє.
