Як зупинити освітню «гонитву озброєнь»

Яка спільна проблема є нині у світовій та українській освіті? Чимало країн зафіксувало дивну ситуацію: шкільні програми розвантажують, але батьки після уроків винаймають репетиторів, приводять дітей до центрів, де вони поглиблено опановують основні предмети. Процес охрестили «гонитвою озброєнь», адже кожна родина намагається зробити дитину більш обізнаною, ніж однолітки. Успіхи одного школяра спонукають батьків ще більше «підтягувати» іншого.

Освітній шопінг

Чотирирічна українська малеча, яка проходить першу «нулівку» до школи, опановує іноземні мови, інформатику та шахи для розвитку мислення — це вже не дивина. У Великій Британії вже 10 років це має ще грандіозніші масштаби. Після школи дітей везуть до центрів додаткових занять з математики та англійської мови, які розташовані… у супермаркетах. Батьки можуть зробити щотижневий шопінг, доки діти вчаться.

Суботні та недільні дні — найбільш завантажений час. На шість учнів тут — один консультант, який допомагає з навчанням. Раніше заняття з репетитором були прерогативою привілейованих. Нині ж навіть ті, у кого дуже малі статки, відправляють дітей до центрів, ходять роками, двічі на тиждень. Хоча послуга не дешева: еквівалент 150 доларів на місяць. А родини без матеріальних проблем винаймають ще й індивідуальних репетиторів. Вартість британського сектора приватного навчання — 2 млрд фунтів стерлінгів.

Приз для перспективних

Експерти вбачають дві проблеми: перевантаження дітей та посилення соціальної нерівності, адже школа не може гарантувати вступ до університетів. Чому? Бо за рейтинговою системою відмінник, який опанував шкільну програму, відставатиме від однолітків, які «нашпиговані» знаннями поза школою. Успішно вступають до гімназій дві третини дітей, що мають додаткову освіту, і лише 14 % решти учнів, доводить дослідження Інституту освіти при Лондонському університетському коледжі. Тож не дивно, що в країні третина учнів середніх шкіл мають додаткове навчання, а в Лондоні — кожен другий.

Бажання виправити соціальний перекіс призвело до того, що діти з неблагополучних родин теж мають репетиторів: деякі агентства безкоштовно навчають або дають гранти для перспективних школярів. Парадокс: раніше домашніх вчителів винаймали для тих, у кого проблеми з уроками, а тепер це «приз для перспективних».

Ажіотаж у світі підігріло «сінгапурське диво», вважає преса. Тут батьки витрачають на репетиторів і позашкільні заняття половину грошей, що залишається після витрат на житлові послуги, харчування і медицину. Деякі батьки платять кілька тисяч доларів за навчання щомісяця.

За 10 років витрати на освіту зросли вдвічі. Репетиторські центри спокушають дітей безкоштовним чаєм з печивом, книжками та навіть обідами. Доходи все одно в рази вищі, ніж витрати. Батьки відвідують курси та інтенсиви, щоб допомогти дітям у навчанні.

Ефект гібонів

Експерти закликають батьків зупинитися. Чи допоможуть дітям якомога більше знань та навичок? Люди підвладні так званому ефекту гібонів. У цих мавпочок у зоопарку жорстка ієрархія: одні все життя проводять на землі, інші — на верхівках дерев чи скелі. При цьому дитинча залишається на тому місці, яке обере: залишивши маму внизу, воно може видертися до «еліти». Але такі випадки — виняткові, бо мавпенята навіть не роблять спроб залізти вище, ніж батьки.

Так само діти з малозабезпечених родин мають специфічні комунікативні навички, які заважають бути успішними, за даними дослідницької фірми Nexus Link. Так, вони значно частіше бояться помилитися, привчені сидіти нерухомо, не ставити зайвих питань і очікують інструкцій дорослих.

Діти із забезпечених сімей впевненіші за однолітків, прагнуть відповісти, навіть якщо погано знають, розмірковують вголос, ставлять чимало запитань та мають розвинене критичне мислення. До того ж вони частіше наполягають на власній оригінальності. «Нашпиговування знаннями» лише поглиблює цю прірву.

Нові вимоги ринку праці

Тож кращим вкладом батьків у долі дітей було б дати їм простір для самореалізації, досвід завершених проектів — для впевненості у собі, розвинути вміння працювати в команді та спілкуватися, навіть якщо критичне мислення дітлахів незручне для вихователів.

З одного боку, роботодавці підвищують планку, тож дипломи більше не є чинником, який визначає, хто буде прийнятий на роботу. Якщо 15 років тому на співбесіді запитували щодо оцінок в університеті та позакласної діяльності, то нині — про стажування, лідерство, громадські проекти, закордонний досвід тощо. Усе це спонукає батьків майбутніх претендентів на вакансії змалечку шукати їм додаткові «плюси».

Але цей самий факт, якщо проаналізувати, має змістити акценти. Адже роботодавці орієнтуються на здібності та досвід, на унікальність людини. А це варто шукати не ззовні, не на курсах чи в супермаркетах, а всередині дитини. Якщо не навчати «бути як всі», а створити умови стати собою — це принесе значно більшу користь, ніж освітня «гонитва озброєнь».

За матеріалами The Guardian, Edge Singapore, Straits Times, Channel News Asia

Залишити відповідь