Засновники теорії StAGES психологи Террі О’Фаллон та Кім Барта — про рівні, якими ми мандруємо все життя.

TerryOfallon
baca770c-6531-4ad8-8822-1d700108719f

Фото: terriofallon.com та pacificintegral.com

Як ми можемо допомогти дітям зростати? Засновники теорії StAGES Террі О’Фаллон та Кім Барта вважають, що перший крок — спробувати побачити світ очима дитини. Згідно їхньої теорії, існує 4 рівні розвитку. Завдання батьків та вчителів — розуміти стадію, яку проходить дитина у своєму розвитку, і дати їй ті навики, які вона здатна опанувати.

StAGES — всесвітньо визнана модель діагностики розвитку та дорослішання людини. Її автор — Террі О’Фаллон, одна з корифеїв сучасної американської психології розвитку, директор школи в минулому. Цими вихідними вона та її напарник, брат і психотерапевт Кім Барта провели в Києві лекцію про те, як знання стадій розвитку можна застосувати в сім’ї та школі. Розповідаємо головне з їхньої лекції.

info

«Щоб пам’ятати, дитина вчиться візуалізувати»

Чи бачили ви коли-небудь, як тато чи мама граються з немовлям у хованки? Повільно схиляються над дитиною в колисці, а потім — раз, і зникають з її поля зору — різко опускаються вниз. А потім знову з’являються. Коли вони ховаються, дитина спокійно дивиться навколо, а коли з’являються — заливається сміхом.

По всьому світу батьки грають з дітьми в подібні ігри і так вибудовують їх візуальну пам’ять. У момент, коли мама зникає, дитина просто не пам’ятає, що ще секунду назад хтось був поряд. Щоб пам’ятати — треба вміти візуалізувати. Без візуалізації немає пам’яті.

«Телефони заважають контакту з дітьми, і це важко компенсувати згодом»

Багато людей тримають у руці телефон, доглядаючи за дітьми. Батьки підходять до колиски, цілують дитячу голівку та відходять, щоб відповісти на повідомлення.

Телефони заважають створити стабільний контакт із дітьми. А це дуже важливо під час рецептивної стадії розвитку — це час активного сприйняття інформації. Окрім того, згідно з дослідженнями, діти, яких часто носили на руках, менш агресивні в майбутньому. Усе це важко компенсувати згодом.

На цій першій стадії немовлята ще не усвідомлюють дійсність так, як ми. У них досі немає чіткого розподілу між тим світом, у якому вони жили 9 місяців у мамі, і тим, де вони живуть зараз. Спочатку діти навіть не знають, у чиїх вони обіймах, і що рука над їх головою — їхня власна. Для них це не більше ніж НЛО, яке літає в повітрі знічев’я. На цій стадії діти мають досліджувати своє тіло — розвивати не тільки зовнішні, а й внутрішні відчуття.

«Весь світ — мій»

Після пізнання починається проактивність. Це час, коли діти все хочуть присвоїти. Твоє — моє, його — моє, моє — теж моє. Весь світ — мій! А коли ти віриш, що все — твоє, чи можна щось вкрасти?

На цій стадії, яка триває десь від 2 до 4 років, дітей часто ловлять на крадіжках та соромлять їх за це. У той час як вони просто не розуміють, що не так. Про моє/чуже діти дізнаються на наступній стадії розвитку. Та наразі можна прищепити дітям почуття вини, змусити їх викручуватися, брехати. І коли їх знову впіймають на гарячому, вони шкодуватимуть про те, що їх зловили, а не про те, що щось вкрали.

«Не треба іграшка, хочу мати друзів»

Дитина починає співвідносити себе з іншими людьми і переходить на стадію взаємодії. Раніше ми могли не помічати дитину навпроти, просто гралися поряд. А тепер мені не треба іграшка, я хочу мати друзів. Дитина з подивом усвідомлює, що може дивитися на людей, коли ті її не бачать. І вони можуть бачити її тоді, коли вона про це не знає. Отже, тепер не все зійде з рук.

Це також стадія відкриття особистої сили. Фізичної (перепалка між дітьми, які не поділили іграшку), емоційної (істерика в магазині), інтелектуальної (пошук аргументів) та соціальної (спостереження за стосунками людей та маніпулювання ними задля своєї вигоди).

Із почуттям відповідальності з’являється почуття справедливості — ми хочемо, щоб до наших друзів ставилися так само добре, як до нас. Дитина прагне бути частиною суспільства — помічає його правила і слідує ним. Дітям подобається фантазувати і вигадувати свої правила: а що буде, як ми зробимо так, а вони отак… Іноді за плануванням гри діти забувають погратися.

На цій стадії дитина стає відповідальною сама або вимагає відповідальності тільки від інших. Якщо в 9 років дитина думає, що правилам мають коритися всі, але не вона, — це вже проблема.

«Єдиний спосіб вгамуватися — визначити власні принципи»

На стадії 2.0 діти, як правило, перебувають вісім років — до закінчення середньої школи. Дуже корисна практика в цей час — дати дітям можливість створити правила для свого класу. Часто вони пропонують ідеї на кшталт: «А давайте якщо хтось впустить олівець з рук, то стоятиме в кутку дві години!»

На цій стадії діти ще не можуть зіставити справедливість кари із самим злочином, не розуміють, що це може трапитись і з ними. Ці роки дуже важливі для розуміння ієрархій, встановлення пріоритетів, формування різниці між проступками. Як вчитель, ви можете запропонувати дітям встановлювати правила, і як дорослий — повсякчас контролювати, чи є вони справедливими.

У старшій школі діти точно знають, що правильно, а що ні. Вони приєднуються до груп однолітків з однаковими поглядами. Починають однаково вдягатися, стригтися. Вони постійно збуджені і залежні від когось. Тому в цей період дуже важливо мати поруч батьків та вчителів.

Єдиний спосіб вгамуватися — визначити власні цінності та принципи. Так починається формування стабільності. У таких умовах ми можемо створювати довготривалі стосунки, міцні сім’ї, стабільні уряди. Не тільки дорослі, цілі суспільства проходять цю стадію розвитку. Це — передумова стабільного підходу до навчання

«Ви вперше питаєте себе: «У чому моя неординарність?»

І тут приходить усвідомлення, що ви — чорна вівця. Усі люди здаються однаковими, а ви — особливим. Як правило, перехід зі стадії 2.5 у «дорослу» стадію 3.0 припадає на закінчення школи. Діти вступають до вишів, переїжджають в інше місто — з’являються нові питання.

Людина аналізує, думає про причини. І про причини причин. Ми замислюємося над тим, що раніше нас просто оточувало, і ці роздуми дають нам свободу. Стадія 3.0 — це коли ви знімаєте маску і бачите себе таким як є. І вперше питаєте себе: «У чому моя неординарність?» На цій стадії з’являється справжнє усвідомлення майбутнього. Ви робите прогнози, будуєте плани. У вас є власні креативні думки та ідеї. Ви хочете досягти так багато, але не знаєте як.

«Батьки починають слухати своїх дітей, стають уважними, мудрими, справедливими»

Діти люблять складати кубики. На стадії 3.5 дорослі роблять те саме, але зі своїми думками. Зважують їх, відкидають непотрібне — вчаться саморегуляції.

Як дитина на рівні 1.5, так і дорослий на рівні 3.5 — обоє не знають кордонів. Дитина може кинути камінцем у чуже вікно — її просто цікавить сам процес. Дорослий може захопитися чиєюсь ідеєю і використати її у своїй книзі. Він не планував поганого, просто був надто збуджений!

На цій стадії можна неусвідомлено нашкодити іншим людям та виховати нарцисів. Дуже важливо, щоб знайшлися ті, хто встановить кордони. І якщо це будуть не батьки, то вчителі.

У межах кордонів ми починаємо стежити за тим, що робимо. Ми заглядаємо всередину себе і починаємо чути і бачити різних людей всередині нас. Тут і цінність, і проблема. Надто багато голосів, щоб ними керувати. Водночас котрийсь із них дає змогу порозумітися з кимось із зовнішнього світу.

На стадії 4.0. важливою стає рівність. Батьки починають слухати своїх дітей, стають уважними, мудрими, справедливими. Вони хочуть взаємності. Позитив — налагодження тісного зв’язку між батьками та дітьми.

Та іноді ви заходите надто далеко і віддаєте дитині свою роль. «Синку/доню, який будинок нам слід купити?» Дитина не розуміє цього підходу — вона бунтівна, на рівні 1.5, у пошуках кордонів. І тоді такий рівень батьківства стає проблемним. Батьки приходять у школу і просять вчителів — доможіть. Але і тут є ризик, що дитина потрапить до вчителя 4.0. Педагог турбуватиметься за рівні можливості й теж не впорається із завданням.

«Вищі рівні не означає кращі — це можливість бути на будь-якому з них»

На рівні 4.0 ми розуміємо потребу становлення кордонів, тому адаптувати тут свій стиль виховання не важко. Багато серця і багато любові — ось і все. Дайте дитині простір, щоб зростати, але не допускайте, щоб вона почала шкодити собі чи іншим.

4.5 — це стадія, де ми усвідомлюємо що існують рівні розвитку, і ми рухаємось у їхніх межах усе життя. Усі крізь них проходять — і дитина, і вчитель, і мій партнер теж. Ми знаємо, що стоїмо по різні боки книжки. Ти бачиш обкладинку, я — текст на звороті. Але замість сваритися, я роблю паузу, згадую себе на твоєму рівні, переключаюся на нього та стаю поряд.

Ми багато років шукали школу, де навчають з урахуванням рівнів розвитку. Така є в Брісбейні, Австралія. Там перед розподілом на класи учні й вчителі проходять тестування. У результаті в одному класі опиняються діти різного віку. І вони виглядають щасливими та мають гарну успішність.

Навчати дітей різного рівня можна і в одному класі. Для цього важливо міксувати різні підходи. Щоб зрозуміти, хто на якій стадії, навчіться спостерігати. Важливо вчитися ставити правильні запитання і не вішати ярлики на людей.

Модель StAGES не про те, хто кращий, а хто гірший. Уявіть, що ви гойдаєте на руках немовля. Тепер погляньте йому в очі. Чи кращі ви за нього? Смішне запитання, чи не так? Вищі рівні не означає кращі — це можливість бути на будь-якому з них.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.