«Мати-одиначка», «неповна сім’я» — саме так дуже часто називають жінку, яка виховує дитину без чоловіка. Героїня статті Анастасія Леухіна пропонує замінити ці дискримінаційні терміни на більш прийнятний — «самостійна мама». Ми попросили трьох сучасних самостійних мам розповісти, як їм вдається вирулювати і при цьому бути щасливими.
Анастасія Леухіна
співзасновниця платформи «Освітній експеримент»,
викладачка Київської школи економіки, мама 13-річного Клима
Якось у державній установі я зіткнулася з формулюванням «дитина з неповної сім’ї». Мене дуже зачепило це «неповна сім’я». Я почала думати, а що мене так сильно дратує в цій фразі, і зрозуміла, що це не про мене і мого сина. Сім’я може бути в різних комплектах, але повноту її визначає не комплектність: навколо дуже багато сімей з мамою і татом, але по суті вони не додають сім’ї повноти. Важливі не кількість і стать людей, а те, що ці люди в сім’ю привносять. У мене є відчуття, що я створюю якість повної сім’ї для свого сина і для себе, попри те, що виховую його без батька.
Інше формулювання — «мати-одиначка» — це радянський штамп, який дуже знецінює жінку. Обидва ці формулювання асоціюються з бідністю, незахищеністю, із тим, що із цією жінкою не все добре, бо вона не змогла зберегти сім’ю і втримати чоловіка. У таких уявленнях дуже багато стигми. Тоді як самостійна мама насправді вирулює і справляється.
Навколо мене багато самостійних мам, і я почала зауважувати, що вони найшвидше реагують на прохання про допомогу. Це стосується і збору коштів комусь на лікування, і збору речей для сімей після пожежі або таких дрібниць, як треба було мені. Мені потрібна була машина на 4 дні, я попросила допомоги у Facebook, і перші дві людини, які відгукнулися, були не заможні чоловіки, а самостійні мами. Вони, можливо, мали менше ресурсу, але чудово розуміли, чого вартує підтримка в момент, коли вона дуже потрібна.
Щоб вирулювати, самостійній мамі потрібен дуже хороший тайм-менеджмент — ефективне управління собою і часом. У цей розклад маєш заносити турботу про себе, бо ти сильно вигораєш, адже несеш подвійне-потрійне навантаження, виконуючи всі ролі. Тому завжди треба резервувати час, щоб попрацювати зі своїм тілом, відпочити.
Друге — потрібно вибудовувати соціальні відносини в різні боки, з різними людьми, щоб коли тобі треба, підтримка була поруч. Просити про допомогу і приймати її — окрема річ, якої треба навчитися. Адже існує ще один стереотип: якщо вже я самостійна мама, то маю справлятися з усім сама. Моїм відкриттям у цьому досвіді було те, що якщо попросити про допомогу, вона прийде. І тоді її треба прийняти. Це непросто, але це знімає частину навантаження і допомагає вирулити.
Мій син дуже підтримує мене, коли вчиться самостійності — нещодавно він почав самостійно їздити по країні, залишатися вдома сам і готувати собі їсти. Навчився миритися з тим, що іноді я не приходжу на його концерти, і це нормально, бо мама зайнята. Через мене він розуміє, що жінки — це не тільки ті, хто обслуговує, а й ті, хто заробляє і лідирує.
У самостійних мам можна повчитися життєстійкості. Це найкрутіша річ, яку, на жаль, не можна записати в резюме. Я впевнена, що самостійні мами — найкращі працівники на роботі: вони ефективніше організуються, вони продуктивніші, у них дуже сильна мотивація кар’єрно рости. Інша суперсила самостійних мам — тримати у фокусі дуже різні сфери життя — і кар’єру, і здоров’я, і побут, і дозвілля. Завжди маєш бачити цю велику картинку, і тут фінансова стабільність є однією з перших сходинок, щоб піклуватися про решту потреб. Але ключова річ про самостійних мам — це усвідомлення того, що щастя залежить тільки від мене, а не від чоловіка чи ситуації. Можна бути нещасною без чоловіка і нещасною з чоловіком. Можна бути щасливою із чоловіком і без нього.
Світлана Сом
працює у сфері бізнес-комунікацій,
мама двох дітей 1,8 і 11 років
Термін «самостійна мама» дуже правильний. На мою думку, щоб стати самостійною, жінка повинна пройти внутрішнє зростання. Коли лишаєшся сама впродовж кількох тижнів чи місяців після народження дитини, це дуже складний емоційний період, але це також стан зростання. Із цієї точки ти або змушена рухатися вгору і витягати себе, як барон Мюнхгаузен, або можеш зламатися.
Я нещодавно слухала поему Шевченка «Сон» — там жінка виходить у поле жати пшеницю разом із маленькою дитиною. Для тодішнього суспільства було нормою, що мама з немовлям може працювати, хоч умови життя і праці були непрості. Я також мала досвід роботи з перших днів народження дитини. Коли приходила на робочі зустрічі з донькою, якій було 2 тижні, на мене витріщалися з подивом — то був будівельний майданчик, купа чоловіків у касках, і я з дитячим візочком. Вони не розуміли, як у такому форматі можна взагалі працювати. На ті здивовані погляди я ніяк не реагувала, бо в мене буквально не було грошей на їжу для себе. Тому найбільший лайфхак самостійної мами — мати роботу. На початку неважливо яку — хоч прибиральницею чи СММ у мережі писати, але це має бути робота, завдяки якій можеш просто себе прогодувати. А ще, щоб навколо не було людей, які жалітимуть і казатимуть: «Ой бідося, вийшла працювати, коли дитині всього лише місяць».
Справжньою опорою для самостійних мам могла би бути платформа, де жінка може заробляти на життя і відчувати елементарну безпеку. Наприклад, компанії, які хочуть мати лінійних працівників, могли б влаштувати кампуси, де мами з дітьми до 3 років могли б мешкати і працювати через день: поки одна мама працює, інша доглядає дітей, потім навпаки. Такі формати для праці дали б матерям-одиначкам змогу виростати у справді самостійних мам. Таких мам, які не роблять із себе героїнь і не звинувачують всесвіт у всіх своїх бідах.
Після того як жінка стала самостійною, постає питання: де і як їй поповнювати свої ресурси, щоб робити кар’єру і генерувати ідеї. Бо в цій самостійності хочеться далі рости. Зі свого досвіду знаю, що почала зростати тоді, коли закрила базові потреби в житті своєму і моїх дітей. Тільки тоді, коли почала заробляти достатньо, щоб дозволити собі допомогу няні, змогла відокремитися і працювати над професійним зростанням. Адже коли сидиш на роботі і переживаєш, як там старша дитина доглядає молодшу, ефективної роботи не буде.
Маргарита Клещаєва
партнерка в компанії PlusOne, соціальна інвесторка,
мама 3-річної Олесі
Вважаю себе самостійною мамою, але знаю точно, що без своєї мами я би не встигала жити в такому темпі. Тож мій найперший лайфхак — бабуся.
Самостійна мама мусить бути більш сконцентрована: маєш думати, що ти можеш робити сама, а де точно потрібна допомога бабусі чи няні. Головне — не намагатися тягнути все на собі і бити себе в груди — «яжемать, я все можу сама». Для мене важливо розвиватися і бути щасливою самій. Можливо, це звучить егоїстично, але в мене працює правило, як у літаках — спершу одягнути маску на себе, а потім на дитину. Якщо робити навпаки, дуже швидко можна вигоріти і здатися. Коли народилася Олеся, я почала більше і глибше замислюватися над тим, чого я хочу від життя, що для мене означає бути щасливою. Хочу, щоб коли донька підросте і в неї виникнуть ті самі запитання, я могла б підказати, як знайти відповіді на них.
Для себе обираю якість того часу, який проводжу з дитиною, а не кількість. Ми маємо наші щоденні ритуали: обов’язково проводимо разом ранок — слухаємо музику, робимо розминку, їмо, я завжди силоміць тягну її чистити зуби — це вже така гра щоранку. Це дуже прості побутові речі, але вони сповнюють наш ранок радістю. Вихідні — теж час для доньки. Ми любимо ходити в музеї: спершу розглядали кольорові плями, пізніше знаходили всіх коників у музеї.
Я вийшла з декрету, коли доньці було 4 місяці — брала її з собою на робочі наради в слінгу. Зараз вона також часто буває в мене в офісі. Нещодавно в мене була робоча зустріч у державній установі, а Олесю зовсім не було з ким лишити. Я не знала, чи погодиться вона побути з моїми колегами в офісі. Я наполохала всіх у високих кабінетах, щоб мене з нею пропустили, щоб там було місце, де можна її лишити. Зрештою, вона погодилася почекати мене в офісі, але держапарат був готовий, що ми прийдемо вдвох. Самостійна мама вмонтовує дитину у своє життя і не стільки підлаштовується під неї, як вони разом вчаться співіснувати в одному темпі. Зараз мрію, щоб ми разом з донькою бігали вранці — поки не дуже уявляю, як це втілити, але буду намагатися.
Маю власні секрети продуктивності — фізичні вправи вранці і ситний сніданок — це мій must have, від якого залежить увесь день. Коли треба, щоб дитина швидко зібралася, бо ми запізнюємося на важливу зустріч, перетворюю це на гру: якщо сказати дитині, що треба поквапитися, бо ми пропустимо тролейбус, це не працює. А якщо сказати, що зараз прилетить наш оранжевий дракон, Олеся одягнеться миттєво! Головне, щоб замість дракона не приїхала маршрутка, бо це зовсім не те.
Інший мій лайфхак — не боятися скасовувати заплановане: я навчилася не брати близько до серця, коли плани несподівано розсипаються. Думаю, усім мамам треба вчитися легкості — не перейматися дрібницями, не побиватися, якщо щось не встигла. Саме ця легкість дає змогу самостійній мамі твердо стояти на ногах — тоді тебе складніше збити, коли щось іде не так.
