Як часто у вашому класі трапляються непорозуміння між дітьми? Хтось штовхається, хтось каже грубі слова, хтось прогулює школу, у когось підвищена тривожність через коронавірус — усі ці непрості ситуації можна залагоджувати під час відновлюваних кіл. Це методика, що налаштовує дорослих не карати дітей, а вчити їх брати відповідальність за свої вчинки і виправляти помилки. Ніна Вролдсен, директорка міжнародної школи в Осло, практикує відновлювані кола з учнями, вчителями та батьками вже багато років. Разом зі своєю колегою Беріт Фоллестад вони написали книгу про те, як використовувати цю практику в школі. Ексклюзивно для «Освіторії» Ніна ділиться своїми порадами з українськими вчителями.
Ніна Вролдсен, директорка Міжнародної школи в Осло, співавторка книжки «Using Restorative Circles in Schools»
Що таке відновлювані кола?
Відновлювані кола (restorative circles) — це формат зустрічей, спрямований на загоєння шкоди і будування добрих стосунків. Коли я як учитель дізналася про відновлювані кола, подумала: чому ніхто раніше мені про це не розповів?! Добре знаю, що вчителі дуже навантажені роботою, і хтось може думати: «О, це ще одне, що я маю додати до своїх обов’язків». Та насправді щойно школа, вчителі і діти беруть відновлюване мислення за основу і починають діяти за цими принципами, атмосфера в школі одразу змінюється.
Відновлювані кола — це безпечний простір, де панує культура слухання одне одного. Пригадую, працювала із хлопцями зі старшої школи — вони зовсім не мали інтересу до навчання, були прогульниками. Тож я подумала: як ці діти можуть мати більше віри в майбутнє і в себе, більше довіри до світу і дорослих? Я приходила на зустрічі з ними з відкритим розумом і серцем, завжди привітна і готова слухати. Готовність дорослого слухати — це ключова й універсальна річ для початку відновлюваних практик у школі будь-якої країни. Я часто нагадую дітям: чому людина має два вуха, два ока і лише один рот? Бо повинна більше слухати, ніж говорити.
Треба давати молодим людям час для рефлексії, бути терплячим, не звертати увагу на довгі паузи. У сучасному житті нам дуже бракує навички слухання: школярі мають так багато всього в голові, так багато емоцій, але не мають простору і часу поділитися цим. Відновлювані кола стають цим простором і часом.
Не карайте дитину, а допомагайте взяти відповідальність за вчинок
Найпростішим рішенням щодо поганої поведінки учня є покарання. Але дуже часто діти не розуміють, за що саме їх покарали: вони відчувають, що розчарували дорослого, але не усвідомлюють, чим саме. Покарання за провину зовсім не гарантує, що дитина наступного разу знатиме, як вчинити правильно у такій ситуації. Відновлюване мислення — це не про покарання чи звинувачення. Як освітяни ми хочемо, щоб учні в майбутньому дорослому житті ухвалювали правильні рішення, віддавали перевагу добру. Тож маємо навчити їх рефлексувати про те, чому я вчинив так, а не інакше? Говорити про рішення не в термінах звинувачення, а в руслі розуміння, що стояло за ним. Це спонукає дітей брати відповідальність за свої вчинки і розуміти, що наші дії завжди впливають на людей довкола. Ми хочемо, щоб усі наші громадяни були щасливими, турботливими і довіряли один одному. Цього неможливо досягти, якщо ми будемо лише карати дітей за погані вчинки. Натомість маємо показати їм, як бути добрими, чуйними та поважати одне одного.
Зробіть регулярними wellbeing зустрічі у школі
Маємо у школі wellbeing зустрічі (зустрічі про добре самопочуття) двічі на тиждень по пів години для кожного класу. На цих зустрічах говоримо, що означає бути турботливим: як я можу показати турботу до інших? Що означає поважати інших? Як я це розумію і через які дії чи слова можу це проявити? Що люди мають казати чи робити до мене, щоб показати свою повагу? Часто ми думаємо, що діти мають знати все це без нашої участі. Але ж ні — ми маємо вчити їх цих правил і навичок. Кожен розуміє повагу і турботу по-своєму, треба про це говорити і вчитися цього. Коли діти наводять приклади зі свого життя, слова починають набувати для них значення. Такі розмови щотижня проводять класні керівники з 1-го по 8-й клас, вони мають ці години у своєму розкладі.
Привчайте дітей ставити три найважливіші запитання
Коли сталося непорозуміння, раджу обговорювати його не в загальному колі, а окремо з учасниками конфлікту. Важливо, щоб уся розмова відбувалася без звинувачень. Ми привчаємо дітей ставити три найважливіші запитання.
Перше: що тут сталося? І ви почуєте кілька версій подій. Друге: кого образили, кому завдали шкоди? Третє: чого ти потребуєш зараз? Відповіді на них дають усім учасникам розуміння ситуації. У вчителів молодшої школи ці три питання надруковані на картках. Щоразу, коли між дітьми стається конфлікт, вони можуть дістати картки і дати дітям підказки про ці три запитання і в якому порядку їх слід поставити. Важливо показати дітям, що на одну й ту саму ситуацію можуть бути різні погляди, і ми маємо вислухати їх. Слухаючи, вчитель може уточнювати: це сталося так чи ось так? Як ти почуваєшся зараз? Що тобі зараз потрібно, щоб почуватися краще? Коли бачимо, що на ситуацію в когось був цілком інший погляд, ми ростемо як особистості. І не забувайте запитувати учнів: чи працює для вас це правило? Що ви думаєте з цього приводу? Як ви почуваєтеся після розмови?
Допоможіть дітям зрозуміти, що стоїть за їхніми діями
Люди не є раціональними істотами, нами часто керують емоції і приводять нас до рішень і вчинків у нашому повсякденному житті. Учні мають практикувати розмови про свої емоції, щоб розібратися, які почуття спричинили ту чи ту реакцію, слова, дії та поведінку. Тоді діти починають розуміти власні тригери — те, що справді дратує, виводить з рівноваги. Наприклад, що таке злість? Злість — вторинна емоція, вона часто є результатом того, що людина почувається неприйнятою, менш значущою. Якщо людина дуже злиться, можливо, насправді вона просто дуже боїться. Тоді варто запитати: ти боїшся? Що тебе лякає? Часом я приходжу на роботу і погано почуваюся, бо болить голова. Можу сказати своїм колегам і учням: будь ласка, будьте уважні до мене сьогодні — я почуваюся крихкою і вразливою.
Пропонуйте для «кіл» будь-які теми, що турбують дітей
Впровадження практики відновлюваних кіл — це шлях маленьких кроків. Спершу їх варто влаштовувати для створення безпечного простору в класі, щоб розважитися і трохи випустити пар — можна разом грати в ігри, дивитися фільм чи мультик. Поступово пропонуйте поговорити про те, що турбує дітей: скільки домашнього завдання ви маєте цього тижня? Як почуваєтеся — зможете впоратися з ним? Ми також обговорюємо актуальні новини: що сталося у світі, що ви відчуваєте з цього приводу? Звісно, одна з актуальних тем для обговорення зараз, це коронавірус: діти тривожаться, їм треба про це говорити. Тут слід тримати у фокусі надію і стійкість — діти мають знати, що не все так погано, як їм може здаватися, що ми здатні впоратися із цим викликом. Я часто наводжу приклад Нью-Йорка на межі 20-го століття: тоді в місті було так багато кінного транспорту, що люди страшенно боялися, що більше не буде куди складати весь гній від тварин. А тоді раптом з’явилися автомобілі, і ця проблема зникла. Важливо показати дітям, що люди — неймовірно винахідливі, тож надія завжди є, ліки будуть винайдені. Мета таких розмов — відродити в дітях віру в майбутнє і наші сили. Раджу також поговорити з батьками про відновлювані кола — вони мають знати, як ви працюєте в школі, і намагатися практикувати таке вдома. Часом я навіть батьківські збори проводжу у форматі відновлюваних кіл.
