«Батьківський Upgrade» — наша нова рубрика. Ми регулярно читаємо книжки-бестселери про розвиток і виховання дітей, і робимо для вас стислий конспект. Ми віримо, що наші читачі прагнуть бути свідомими батьками, а ми радо готові допомогти.
Що ми прочитали?
Книга «Виховання надзвичайної дитини», авторка Мері Шіді Курсінка
Чому радимо?
Мері Шіді Курсінка — докторка педагогічних наук, відома американська авторка книг-бестселерів про виховання дітей, лекторка та викладачка освітніх програм для батьків. Понад 20 років Мері навчає батьків, як порозумітися та співпрацювати з власними дітьми. Вона зізнається: коли в неї самої народився син, у педагогіці та суспільстві таких дітей називали складними або просто mother killer: це дуже активні, емоційні, вразливі та водночас вибухові діти. Мері не подобались усі негативні порівняння, які сипалися на її сина, тож вона вигадала новий термін spirited child — темпераментна дитина: це визначення не має образливого тону, однак цілком передає всі випробування, які чекають на батьків темпераментних дітей. В оригіналі її книжка має назву «Raising your spirited child» — в українському перекладі вона вийшла як «Виховання надзвичайної дитини». Якщо підозрюєте, що у вас теж дитина з префіксом «над» — книга саме для вас.
Ми підготували 5 ідей та одне батьківське табу із цієї книжки.
У мене надзвичайна дитина?
Ключове слово, що відрізняє надзвичайних дітей від решти, це «занадто»: вони занадто активні, чутливі, наполегливі, збуджені, сприйнятливі, і цей список можна поповнити іншими рисами, що притаманні всім дітям, але в надзвичайних усі вони будуть «над». Іншими словами, надзвичайні діти мають «двигуни, як у спортивних машин». Щоб краще зрозуміти саму суть і природу вашої дитини, авторка книжки пропонує перевірити темперамент сина чи доньки за такими показниками: інтенсивність емоційних реакцій, наполегливість, чутливість, вразливість, адаптивність, регулярність біоритмів, енергійність та настрій. Якщо коротко описати надзвичайну дитину, то це така, яка легко збуджується і розчаровується, наполеглива лише якщо це її задум, чинить спротив будь-яким змінам і повільно адаптується до них, дуже активна і має нерегулярні біоритми. Із надзвичайною дитиною ви живете, мов на вулкані. Не дивно, що часто батьки описують таких дітей досить негативними словами: шалений, впертий, нахабний тощо. Авторка книжки радить: усі прикметники, які ви вживаєте на адресу дитини, слід зробити зі знаком «+», наприклад, завзятий, наполегливий, сміливий, енергійний, активний.
Як навчитися співпрацювати з екстравертами та інтровертами?
Надзвичайні діти можуть бути як екстравертами, так і інтровертами. Визначити це нескладно.
- Ваша дитина екстраверт, якщо любить перебувати серед людей і спілкуватися у великій компанії, прагне більше говорити, ніж слухати, часто розмірковує вголос, не любить бути на самоті і не розуміє, як цього можуть хотіти інші люди, дуже потребує схвалення.
- Дитина-інтроверт любить усе робити сама або з одним чи двома близькими друзями, цінує власний простір і не любить, коли заходять до її кімнати чи сідають надто близько, не відразу відповідає на запитання, багато розмовляє з рідними чи близькими людьми і мовчазна в колі незнайомців.
Авторка книги вважає, що дитину слід змалечку вчити цінувати свої риси характеру і знати фрази, які відкривають їй доступ до їхньої енергії. Адже тоді діти матимуть у своєму запасі інші варіанти реакцій, ніж битися, кусатися чи кричати. Отже, батьки дітей-екстравертів мають частіше повторювати їм: «Ти стаєш енергійнішим, спілкуючись з іншими», «Тобі подобається бути зайнятим», «Ти легко знаходиш спільну мову з новими людьми». Інтровертам варто казати: «Тобі потрібні спокій і відпочинок, щоб почуватися добре», «Тобі подобається бути на самоті», «Ти формуєш глибокі і тривалі дружні стосунки». Якщо регулярно використовувати ці фрази у спілкуванні з дітьми, вони згодом самі знайдуть слова для захисту своїх інтересів. Для екстравертів це будуть, наприклад: «Я хочу бути серед людей», «Мені необхідно про це поговорити», «Ми можемо працювати разом?» Для інтровертів: «Мені потрібен простір і спокій», «Я хочу побути на самоті», «Мені потрібно самому попрацювати над цим завданням».
Щоб ви могли краще співпрацювати зі своєю дитиною-екстравертом, подбайте про те, щоб вона мала можливість бути серед людей, частіше давайте дитині свій зворотний зв’язок, більше слухайте її і допомагайте розв’язувати проблеми, розмовляючи про них. Із дитиною-інтровертом працюватимуть такі підходи: переконайтеся, що дитина щодня має простір і час побути на самоті, давайте дитині час подумати, перш ніж очікувати на її відповідь, не втручайтеся, коли дитина зайнята своїми справами, і допоможіть тактовно попереджати інших людей, що простір дуже важливий для інтроверта.
Як навчити дитину розуміти власні емоційні реакції?
Мері Шіді Курсінка пропонує розділити емоційні реакції дитини на три зони:
- у зеленій зоні дитина почувається щасливою, незалежною, рішучою, спокійною, добре їсть і спить;
- у жовтій зоні вона трохи ниє, не слухається, просить про допомогу, відводить погляд, не може знайти собі заняття, смокче палець чи олівець;
- у червоній зоні — кричить і плаче, відмовляється вдягатися/виходити на вулицю/робити уроки, пручається і сперечається, б’ється, штовхається, волає, не їсть і не спить.
Батьки мають допомогти дітям навчитися розпізнавати власні емоції і визначати, у якій зоні зараз перебуває дитина. Для цього надзвичайним дітям потрібно підказати слова, якими називаються різні емоції. Тож коли дитина буде злитися, то знатиме, що для цього необов’язково когось бити. Авторка радить батькам називати вголос кожне почуття, яке дитина імовірно переживає зараз, і частіше запитувати в неї: що ти зараз відчуваєш — гнів, сум чи тривогу? Діти мають розуміти, що дорослий — не ворог, який погрожує, а друг, який хоче допомогти, тому батькам слід частіше казати: «Я допоможу тобі», «Я намагаюся тебе зрозуміти», «Що тобі потрібно саме зараз?»
Як опанувати найефективнішу заспокійливу стратегію?
«Іди до своєї кімнати і не виходь, поки я не дозволю!» — таке покарання батьки часто застосовують до дітей, коли ситуація вийшла з-під контролю. І це дуже помилкова стратегія, вважає авторка, адже дитина витрачає цей час на негатив — крики, жбурляння речей, биття ногами об стіну. Замість цього вона радить використовувати тайм-аут — перерву для відпочинку і поновлення енергії. Щойно батьки помітили в дитини ознаки переходу до червоної зони — напружені м’язи, підвищений голос, неспокійні рухи, слід запропонувати їй перепочити в тихому місці, подихати, попити води. У цей час говорити з дитиною слід тихо і спокійно, і не смійте в цей момент відволікатися на телефон, який дзеленчить від сповіщень. Щоб місце тайм-ауту було гостинним, там можна поставити «кошик дозвілля» з м’якими іграшками, наклейками, кубиками LEGO. Це дасть підказку дитині, що саме її заспокоює: малювання чи розривання папірців, жмакання плюшевого ведмедика чи складання LEGO. Будьте поруч з дитиною, поки вона цілком не заспокоїться: її очі дивитимуться на вас спокійно, голос буде рівним, а відповіді та реакції адекватними. Так дитина навчиться помічати ознаки свого стану спокою і виробить звичку тримати себе в зеленій зоні.
Коли батьки мають сказати «Ні»?
Що можна і треба забороняти дітям і як зробити так, щоб діти не порушували заборон? Це, певно, одвічні питання, які турбують усіх батьків. У книзі Мері Шіді Курсінки можна знайти трохи дивне порівняння: «Виховання дітей схоже на вигодовування і вирощування великої рогатої худоби. Й тих, й інших треба забезпечити великим пасовищем і міцним парканом». Хай вас не шокує ця цитата, авторка лише має на увазі, що діти потребують встановлення чітких, а не розмитих, обмежень, адже це надає їм відчуття безпеки. А досягти цього вдасться, якщо і батьки будуть дотримуватися встановлених правил. Цілком природно, що діти досліджують межі дозволеного і потроху намагаються «перелізти через паркан». Коли так стається, говорити треба спокійно — ви не загроза для дитини, ви готові їй допомогти побачити, які варіанти дій перед нею є, але вибір залишається за дитиною. Отже, ви кажете дитині: я рахую до трьох, а ти обирай, як краще для тебе. Варіанти вибору дитини можуть бути різними:
- дитина може обрати: спокійну розмову в машині дорогою на творче заняття. Якщо дитина верещить у машині, батько чи мама везе її назад додому, і дитині самій доведеться пояснити вчителю причину відсутності на уроці;
- дитина може обрати: прибрати в себе в кімнаті і піти на вечірку. Якщо дитина вирішила не прибирати, і о 17-й годині в кімнаті досі безлад, мама не везе її на свято;
- дитина може обрати: користуватися гаджетом 30 хвилин, а потім вимикати. Якщо це не буде зроблено, батьки забирають гаджет на два дні.
Секрет дієвості методу полягає в послідовності батьків: якщо ви не виконаєте те, що обіцяли, вдруге цей фокус не спрацює. Дитина має знати, що кожне її рішення має свої наслідки. «Хороші батьки можуть говорити “ні”», — переконана авторка книги.
Чого не можна робити батькам надзвичайної дитини?
Відповідь однозначна: кричати і плакати разом з дитиною, коли та втратила самоконтроль.
Коли дитина верещить від шаленого збудження, біжить геть, крутиться, як дзиґа, батькам важливо розуміти: дитина робить це не навмисне, щоб присоромити вас у парку, просто її переповнюють емоції, з якими вона не може впоратися. У такій ситуації не можна тиснути на дитину — від цього напруженість тільки зросте. Отже, ви не засуджуєте дитину, не докоряєте їй за погану поведінку, а видихаєте і кажете собі: «Моя дитина переживає емоційну атаку, а я маю триматися». Далі, слід присісти до дитини і спробувати вгадати, що саме спричинило таку реакцію: «Бачу, ти не хочеш іти додому», або «Може, ти хочеш спершу завершити гру, перш ніж ми підемо з парку?», «Ти засмутилася, бо я щось тобі не дозволила?» Намагайтеся разом з дитиною розібратися, чому таке сталося, і пояснюйте дитині: це емоційна атака, емоції тиснуть на тебе, але я поруч і допоможу тобі, не соромся плакати, але кусатися і битися не треба. Згодом, коли ви і дитина будете у спокійному стані, поверніться до минулої ситуації і домовтеся, що можна зробити, щоб у майбутньому таке не ставалося.
