Це вірш 16-річного Богдана Голови. Він мешкає з родиною в містечку Коростишів на Житомирщині. Через ДЦП до школи ходити не може — навчається вдома на індивідуальній формі. Два роки тому хлопець захопився поезією — пише вірші про свою сім’ю, друзів, труднощі у власному житті, карантин та коронавірус. Мама Богдана каже, що син римує навіть звичайні повідомлення у Viber-групі однокласників. Як вірші стали для Богдана мовою спілкування зі світом, розповідає його мама, Сніжана Голова.
Зі Сніжаною говоримо телефоном — у них вдома слабкий інтернет, але зв’язку вистачає, щоб Богдан надсилав домашні завдання вчителям, читав поезію і слухав музику. Хлопець має власну сторінку з віршами в соціальних мережах і багато часу присвячує спілкуванню з підписниками.
— Богдан має сенсорний телефон, обрали з найбільшим екраном, — розповідає пані Сніжана. — Набирає вірші прямо там мізинцем лівої руки, на праву руку має спастичність. Коли навчали його працювати з комп’ютером, то прикріплювали олівець під козирок кепки, і так він «головою» друкував текст. Проблема, що він не може користуватися комп’ютерною мишкою — права рука «літає». Потім купили планшет, але він чомусь його недолюблює, з телефоном йому зручніше.
Богдан почав писати вірші два роки тому. Якось вчителька привела його однокласників до нас додому. Сусідський хлопчик побачив, що до нас у гості ходять діти, і почав обіцяти Богдану, що також прийде. А потім вимикав телефон. Так він обіцяв і не приходив кілька разів. Це дуже зачепило Богдана, і він написав свій перший вірш — там є такі слова, що він усе розуміє, і його не треба дурити, — ковтаючи сльози пригадує Сніжана:
Група у Facebook «Вірші Богдана Голови» налічує близько двох сотень підписників. Тут Богдан друкує свої твори, відео, як займається спортом удома на тренажерах. На одному з таких фото Богдан одягнутий у костюм-ходунки.
— Двічі були на безкоштовному лікуванні в Трускавці, — пояснює мама Богдана. — Там йому одягали спеціальний костюм для тренування ходи, а він так не хотів займатися — дуже йому було важко. Лікар-реабілітолог звертався до Богдана «колєга», а Богдан думав, що він його калікою називає. І так йому те накипіло, що приїхав додому і написав вірш:
Пані Сніжана розповідає, що Богдан має займатися спортом по 2–3 години на день, щоб тренувати м’язи. Вдома мають кілька тренажерів, на прогулянку виходять без візка чи ходунків, щоб розвивати ходу і м’язи ніг. Якось Богдан прочитав в інтернеті, що спортсмени вживають протеїн для нарощування м’язів, і почав умовляти маму купити йому протеїнові коктейлі. Коли мама не погодилась, запитав у лікаря-реабілітолога, і той дозволив приймати протеїн за умови, що Богдан буде займатися спортом щодня. Пані Сніжана каже, що син дуже наполегливий, і зараз поставив собі за мету накачати прес із кубиками. Під фотографією Богдана на велотренажері такі рядки:
— Вірші Богдан пише, коли має натхнення, — розповідає далі пані Сніжана: може місяць нічого не писати, а потім за тиждень кілька творів. Коли в нього не виходить підібрати риму, шукає в словниках в інтернеті. Дуже любить поезію Шевченка, Пушкіна, Лермонтова, читає таке все зі смислом. От менший син, наприклад, слухає музику — реп якийсь, а Богдан більше любить ліричні пісні. Просив у мене збірку віршів Юрія Рибчинського, нещодавно таки знайшла і купила. У мене немає часу на поезію, тільки синові вірші читаю. Найбільше я люблю вірш «Фотографії» — там уся історія його життя: побачив фото, де він маленький, і я молода, і дідусь ще «такий чубатий»:
Із однокласниками Богдан найчастіше спілкується в чатах, кілька разів на рік класний керівник приводить друзів до нього додому. Вони обов’язково приносять торт і роблять спільні фото. Вимова Богдана залежить від стану — коли він спокійний і у звичному оточенні, говорить чітко, коли є незнайомі люди або він хвилюється чи поспішає — слова складно зрозуміти.
— Коли друзі його не розуміють, він їм одразу вірш надсилає, навіть смс-ки братові пише в римованій формі, — каже мама. — Учора в однокласника був день народження, хлопці включали йому прямий ефір зі святкування. Після того Богдан написав такий вірш:
— Із молодшим братом Святославом вони, як усі брати: б’ються, миряться, сваряться, обіймаються, свої секрети від мене мають. Якось їм стало цікаво, що таке електронні сигарети. То вони вирішили замовити їх в інтернет-магазині: Богдан знайшов, а Святослав телефоном говорив. Добре, що оператори зрозуміли, що це діти. Але вони обидва дуже вперті — як чогось хочуть, то обов’язково доб’ються. Богдан має чудовий слух, а руки «неслухняні» для гри на інструментах. Але попри це, вмовив нас купити йому синтезатор і пробує грати лівою рукою. А нещодавно сам замовив собі укулеле. Я раджу йому знаходити онлайн-курси і платні навчальні програми — підтримую його бажання розвиватися.
