Як вчителю запобігти емоційному вигоранню

Edna
Автор тексту: Галина Гупало

Чому донедавна ініціативну та енергійну людину раптово накриває «хвиля» байдужості? Як бути вчителю, якщо все в школі починає дратувати, вбачається в чорному світлі? Про профілактику таких станів — у майстер-класі «Як учителеві не вигоріти» експерта Лабораторії освітніх змін Impact Hub-Odessa Стаса Дрогаєва.

780_oooo

Як зрозуміти, що ти вигорів?

Синдром емоційного вигорання — реакція на хронічний стрес, пов’язаний з великою кількістю емоційно насичених ситуацій і вимушено величезними обсягами спілкування. Інколи його ще називають «розплатою за співчуття».

Такі ситуації виникають у тих випадках, коли адаптаційні ресурси людини в подоланні стресу перевищені. Тож очевидно, що педагогам ця проблема загрожує досить гостро (вони на другому місці після лікарів за частотою проявів). Тим паче, середньостатистичний вчитель — це жінка 45 років, яка вже має 15-25 років педагогічного стажу, тобто є «групою ризику».

Звісно, чим довше триває стрес, тим вище ризик емоційного виснаження, втрати психологічної енергії. Але, виявляється, синдром може вражати навіть молодих педагогів, вже через 5-10 років від початку професійної діяльності. І цей стан складніше помітити, ніж емоційну втому вчителів з поважним стажем. Адже самі новачки вважають дискомфорт частиною адаптації, а колеги менше помічають, що щось не так, адже ще не так добре знають індивідуальні особливості.

Тож коли педагог, яка віддала багато років школі, раптом стає роздратованою, байдужою, холодною, колеги можуть поспівчувати та порадити відновити сили. А якщо молодий учитель поводиться так само, навіть якщо рік тому був взірцем доброзичливості та ввічливості, у педколективі можуть вирішити: «Який тяжкий характер,оце так показав себе».

Як правильно допомогти один одному

Просто на майстер-класі, який пройшов у рамках фестивалю освіти у Львові «Вчителі майбутнього», молоді педагоги конфіденційно (не наводячи прізвищ та впізнаваних моментів) поділилися з присутніми непростими ситуаціями зі шкільної практики: неприйняття класом і випробовування на терпіння, нищівна критика батьків, порівняння з попереднім учителем тощо.

simpsons_grande

«Я зіткнулася у своєму класі з осудом батьків, — розповіла одна з учасниць майстер-класу, вчитель приватної школи. — Дехто з них почав плести довкола мене павутину недовіри: мовляв, не так викладаю предмет, не знаю програми. Я дуже переживала і навіть почала сумніватися в собі. Із часом помітила, що ті, хто найбільше обурювався, не були зацікавленні в знаннях дітей, а лише в гарних оцінках. А таке ставлення батьків пояснювало і знецінення навчання їхніми синами та доньками».

Серед присутніх було багато тих, хто потрапляв в аналогічну ситуацію, тож вчителька почула, як розв’язала конфлікт її колега, викладач англійської мови. Мама її учениці була вкрай незадоволена оцінками доньки. За словами мами, донька ходить до репетитора, тому має знати урок. Вчитель запросила маму на заняття, і вона на власні очі переконалася: дівчинка дуже пасивна, у неї немає інтересу до предмета, тому і засвоює матеріал посередньо. Розповідь про наболіле, зворотний емоційний зв’язок, обмін досвідом щодо саме психологічних проблем, поради — усе це модель профілактики емоційного вигорання.

Для кого загроза найбільша

Тренер пропонує вчителям хоча б двічі на тиждень збиратися, обговорювати переживання, знаходити спільні рішення. Здавалося б, навіщо ще спілкування? Невже замало педрад та інших професійних заходів?

Спочатку слід розібратися, чому одні перенавантажені вчителі вирують ідеями та енергією, а інші — вже на шляху емоційного вигорання? Хтось працює 30 років спокійно, а на когось синдром чатує вже в перші роки роботи. Звісно, треба врахувати і особистісні риси, і стресостійкість. Але найважливіше інше: одна людина накопичує негативні емоції без звільнення від них, а інша — може «відвести душу» з колегами, друзями або родиною, а можливо, ще й має індивідуальні засоби «антистресу».

mrskrabappelbart

Негатив (а робота, пов’язана зі спілкуванням, приносить його) — як емоційний «бруд»: якщо не чистити від нього психіку багато років, захворієш.

Уявіть, коли вчитель цей негатив виливає на учнів, розуміє це і відчуває ще й провину — новий домішок негативу.

Як боротися з емоційним вигоранням? Стас Дрогаєв радить звернутися до практики «балінтовських груп». Що це таке? У середині 1950-х років психіатр Міхаель Балінт організував тренінгові семінари для лікарів загальної практики. На відміну від класичних клінічних розборів, у цих групах акцент робиться не на клінічному аналізі статусу пацієнта, а на особливостях взаємин між ним та лікарем. Так само важливо приділити час розбору стосунків учителя, учнів, батьків, виявити емоції та почуття, відчути підтримку групи. Ці групи можна вважати видом психотерапії або міжколегіальної допомоги.

Що таке «балінтовська» учительська група

Як це відбувається на практиці? Група спеціалістів з 8-12 осіб зустрічається кілька разів на місяць впродовж кількох років. Такі зустрічі займають як правило 1,5-2 години. Проводять групи психологи (1-2 людини) або досвідчені спеціалісти, що мають авторитет у членів групи. Стиль ведення групи — не директивний. У групу не рекомендується включати учасників, що знаходяться на роботі в прямому підпорядкуванні. Учасники балінтовських груп прояснюють власні почуття у ставленні до клієнта, стереотипи своєї професійної поведінки, що перешкоджають вирішенню проблем.

Є низка правил. Наприклад, ідеї можна висловлювати лише в такій формі: «Якби я був у цій ситуації, я зробив би так-то». Ідеї важливо вислуховувати без критики. На цьому етапі кожен використовує свій особистий, професійний і життєвий досвід. Заохочується творчий підхід, асоціації, фантазії. Роль ведучого — прослідкувати, щоб висловилися всі учасники, і відзначити ідеї. Важливо говорити лише про себе: про свій досвід, про свої почуття, турбуватися про відчуття безпеки учасників, не критикувати і не знецінювати досвід інших тощо.

Як попередити емоційне вигорання:

1

Робіть «тайм-аути». Для забезпечення психічного та фізичного благополуччя дуже важливо відпочивати від роботи та інших навантажень.

2

Вчіться керувати своїми емоціями. Часто доводиться приховувати їх від учнів, але не треба обманювати себе. Якщо багато негативу, шукайте свій спосіб «випустити» його (спорт, фізична праця, прогулянки, музика, самомасаж, підтримка близьких тощо).

3

Відмовтеся від думки, що у вас щось не вийде. Якщо ви думаєте так, то ви самі переконаєте в цьому інших.

4

Будьте уважні до себе: це допоможе вам своєчасно помітити перші симптоми втоми.

5

Адекватно оцінюйте свої можливості. Не беріть на себе надто багато.

6

Припиніть шукати в роботі щастя або порятунку, якщо негаразди в особистому житті. Вона — не притулок, а діяльність, яка є доброю сама по собі.

7

Припиніть жити життям інших. Живіть, будь ласка, своїм власним життям. Не замість людей, а разом з ними.

8

Знаходьте час для себе. Ви маєте право не тільки на робоче, а й на приватне життя. Спілкуйтеся з друзями та рідними.

9

Висипайтеся. Повноцінний сон не менше 8 годин на добу захищає психіку від перевтоми. Для того щоб добре і міцно спати, випийте на ніч теплого молока з медом або прогуляйтеся.

10

Опануйте якусь техніку глибокого дихання. Адже часто дихаємо ми тоді, коли потрапили у стресову ситуацію. Змусити себе дихати глибоко та повільно — те саме, що переконати організм, що стрес минув. Крім того, глибоке дихання животом може захистити від ще однієї біди: «заїдання тривоги». Наш мозок сигнали роздратованого адреналіном шлунку сприймає як сигнали голоду. А глибоке дихання розслабить шлунок.

11

Навчіться розслабляти тіло за власним бажанням. Способів чимало, наприклад, парадоксальний. Напружте одночасно групу м’язів. Побудьте кілька секунд у такому стані. Після цього м’язи автоматично розслабляться. Перейдіть до наступної групи. Почніть зверху, з мімічних м’язів обличчя, і «пройдіть» донизу, аж до пальців ніг.

12

Звертайтеся за допомогою та підтримкою. Якщо ви відчули, що починаєте емоційно «перегорати», зупиніться! Час визнати, що треба відпочити. Якщо є можливість, краще звернутися до психотерапевта. Він допоможе з’ясувати, у чому причина браку енергії, від чого захищає вас організм, що «вимкнув» емоції.