Повітряні тривоги, відключення світла — вчитель нині не знає, на скільки часу розраховувати. Можна кількість компенсувати якістю. Як кожен урок зробити насиченішим та ефективнішим, ніж зазвичай? Використати можливості не те, що на сто, а на всі двісті відсотків? Зібрали для вас несподівані поради.
Чому інколи в педагога є потреба «клонувати» себе?
Методики спільного навчання, що розраховані на двох педагогів, а також ті, які передбачають роботу вчителя та помічника, можна виконувати самотужки. Деякі американські освітяни саме так підвищують ефективність занять. Скажімо, учитель музики Ной Тічі у школах Південного Бронкса вчить дітей грі на струнних інструментах. Хоча його предмет незвичний для українських шкіл, але досвід можна використати з будь-якою навчальною дисципліною.
Школярі, які до того ніколи не грали на музичних інструментах, мали отримати досвід в ансамблі та одночасно вчитися азів виконання мелодій. Часу на це за відведену кількість занять бракувало. Логічним було спочатку забути про шкільний ансамбль, відпрацьовувати вправи в малих групах та давати індивідуальні поради. Так зазвичай і роблять педагоги. Але ось у чому проблема: діти, які мріяли про шкільний оркестр, під час тривалої підготовки втрачали інтерес до музики.
Тож учитель вирішив налаштувати учнів на успіх, працювати індивідуально та встановлювати особисті стосунки. Довелося діяти швидко, щоб вчасно вирішити цю проблему. А саме… перебувати в класі одночасно у двох місцях. У цьому допомогло створення навчальних відео й своєрідне змішане навчання.
Клон № 1. Кіберучитель
Методика передбачає поділ класу на половини. Одна, скажімо, переглядає відео з теорії (читання нот, підрахунок ритму) на інтерактивній дошці чи своїх телефонах. У ситуації України, де більшість шкіл практикує змішане навчання, таке відео може дивитися вдома та половина учнів, що займається дистанційно. У той самий час у другої половини класу практичні заняття (автор методики вчив дітей основ гри на скрипці, альті чи віолончелі).
Педагог міг просто взяти теоретичні відео, але хотів, щоб учні не втрачали з ним емоційного зв’язку, відчували особисте ставлення та присутність учителя. Оскільки він знає, на які групи поділяє дітей, то робить два варіанти відео — для обох половин класу. Вони відрізняються лише зверненнями на ім’я. До кожної дитини з підгрупи вчитель може звернутися в певному контексті. Скажімо, «Настуся минулого разу добре нагадала нам це правило. Вправа на нього добре вдалася Сашкові, пам’ятаєте? Микито, чи залишилися в тебе запитання?»
Учитель відформатував відео та опублікував його на Twitch (канал, на якому зазвичай гравці роблять прямий ефір відеоігор) та на YouTube, де учні могли дивитися з увімкненими субтитрами та з будь-якою потрібною швидкістю відтворення. Завдання, пов’язані з кожним відео, можна було знайти за посиланням в описі відео та надіслати електронною поштою чи в Google Classroom. Так педагог відстежує прогрес кожного учня. Кожен послідовний урок був доступним для всіх учнів одночасно, щоб вони могли самостійно вдосконалюватися без будь-яких додаткових вказівок.
Усі ці кроки дозволяють вчителю зосередитися на інструкціях у малих групах, оскільки він витрачає менше часу на завдання решті дітей. На думку педагога, час, який він одного разу витратив на створення відео, зекономив значно більше часу в підсумку.
Клон № 2. Асистент
Але не тільки змішане навчання потребує додаткових ресурсів. На заняттях зазвичай є ті, хто швидко робить необхідне та починає жартувати з друзями від нудьги, а також ті, хто пропустив ключову деталь або якийсь технічний нюанс і потребує, щоб йому повторили та роз’яснили. Вчителю значно простіше, якщо він працює в парі з асистентом. У цих випадках учитель є провідним, а його помічник пересувається по класу, непомітно допомагає на місцях учням, консультує, збирає дані.
Можна спробувати підхід спільного викладання і без асистента. Через освітні відео, які учні переглядають у класі, можна викладати тему. А вчитель під час уроку поводиться як асистент: допомагає індивідуально, вирішує технічні проблеми, роздає матеріали, збирає роботи.
Це дозволяє дітям значно ефективніше засвоювати тему в тому темпі, у якому їм легше. Ті, хто вчиться повільно, має чимало запитань та проблем, можуть отримати достатню увагу вчителя-асистента, при цьому не відволікаючи решту учнів. А ті, хто швидко засвоює матеріал, можуть відпрацьовувати його на практичних вправах. Роздруківки з такими завданнями лежать на столі вчителя, а в ролі асистента педагог помічає, хто попереду, та підкаже, кому слід не гаяти часу, а переходити до практики. Аби перевірка таких робіт не стала додатковим тягарем для вчителя, «швидким» учням після завершення завдань слід доручити обмінятися роботами та перевірити їх. Якщо помилок не більше, ніж узгоджено з учителем (наприклад, не більш ніж п’ять), за таку самостійну роботу дитині зараховуються додаткові бали.
Клон № 3. Той, хто відповідає
Як часто вчитель намагається випередити всі запитання, хвилюється, що не все передбачив та не все роз’яснив? Але ж усі люди зазвичай слухають уважно лише тоді, коли самі ставлять запитання, а не тоді, коли їм щось пояснюють. Це все одно що годувати того, хто не має апетиту. Звісно, більшість із нас це розуміє.
Тоді чому так трапляється? Тому що вчителю у надзвичайно переповненому занятті важко виділити окремий час на запитання та відповіді. До того ж далеко не всі учні наважаться їх поставити. Є сором’язливі діти, ті, хто бояться здатися неуками, ті, яким здається, що вони все чудово знають, доки не візьмуться до справи. Інколи американські педагоги ставлять у класі окрему скриньку для запитань, а наприкінці теми відводять час на відповіді на найбільш часті запитання. Та все це доволі непросто.
Підключаємо ідею «клонувати» себе — і звертаємося до сервісу SendPulse. Вчителі, особливо під час дистанційного або змішаного навчання, встановлюють чат-боти з безкоштовним обслуговуванням, які відповідають на типові питання, до 500 на добу. У такому разі до вчителя запит надходить лише тоді, коли немає варіанта відповіді на запитання учня, якщо воно дійсно нетипове.
До цього можна додати родзинку для посилення емоційного зв’язку та відчуття персонального контакту з учителем — своєрідний «підпис». Педагог із почуттям гумору може долучити до відповіді своє зображення як веселу карикатуру, таку собі мультяшну версію себе. Звісно, про цей нюанс можна дискутувати: для когось це занадто — демонструвати себе у смішному вигляді, а хтось вважає, що це якраз позитивно підживлює імідж педагога. Дитині значно приємніше відчувати, що їй відповідає улюблений учитель, а не просто автоматично надходить порція інформації.
Ті, хто наважиться скористатися цією ідеєю, можуть обрати одну з безкоштовних програм переробки фото в анімацію чи карикатуру. Наприклад, ToonMe, ToonArt, Voilà AI Artist, Pixart.
Незалежно від предмета, який викладає вчитель, якщо він коли-небудь хотів бути у двох місцях у класі одночасно, займаючись двома різними справами, ця стратегія може виявитися корисною.
