Європейські університети перебувають під тиском законодавства ЄС про підвищення доступності для студентів з особливими освітніми потребами. Як використовують новітні технології та програмне забезпечення, щоб зробити навчання простішим, розповідає The Guardian.
Історія однієї студентки
Шелест пакетів, шурхотіння ніг та загальний гул розмов зробили лекції випробуванням для Джимі Лонг під час її навчання. Дівчина має сенсорне перевантаження, що пов’язане з її аутизмом. Порушення було діагностоване тільки після закінчення навчання на бакалавріаті. Але пізніше Джимі розпочала курс підготовки вчителів в англійському Університеті Хаддерсфілда. Там вона отримала доступ до програмного забезпечення, яке мало допомогти їй впоратися з дислексією, і виявила, що вона змінюється. Дівчина змогла тихо слухати лекції вдома, і це різко поліпшило її оцінки. Вона пішла в магістратуру, а зараз здобуває ступінь доктора філософії (PhD).
«Я важко боролася, щоб зрозуміти суть лекцій, поки не отримала цей софт. Я не розуміла, скільки корисної інформації в них. Як людина, яка є гіперчутливою до шуму, на лекції я витрачала більшу частину свого часу, намагаючись відфільтрувати фоновий шум, тому пропускала багато чого з того, про що говорить лектор. Можливість записувати лекції та слухати їх у тихому приміщенні означає, що я нарешті отримала змогу засвоїти зміст», — згадує Лонг.
Технології руйнують бар’єри
Технології руйнують бар’єри, із якими стикаються студенти з обмеженими можливостями. Це має серйозне значення, оскільки за статистикою значно менше учнів з інвалідністю вступають до університету, ніж їхніх однолітків. Поява доступних електронних матеріалів означає, що ті, у кого є порушення зору, можуть збільшувати масштаб, щоб читати друкований текст або перетворювати його на легші для читання формати, зокрема, на шрифт Брайля. Університети також дедалі частіше записують лекції, які студенти можуть відтворювати у своєму власному темпі, що також приносить користь студентам з дислексією або розладом дефіциту уваги. Часто все це можна зробити через ноутбуки вдома, що надає студентам із порушеннями більшу незалежність.
За словами Алістера Макнаута, консультанта з цифрового навчання, університети дедалі частіше відстежують, як учні навчаються, а потім направляють їх до ресурсів, які найбільше відповідають їхнім особистим потребам. Персонал може також отримувати автоматизований відгук про доступність матеріалів, які вони завантажують у віртуальне навчальне середовище.
Макнаут цінує те, як допоміжні технології можуть допомогти всім студентам — чи мають вони інвалідність, чи ні — але підкреслює, що важливо, щоб на першому місці були основи:
«Багато вишів мають недоступні сайти та цифровий контент. Якщо вміст недосяжний, інвестиції в допоміжні технології будуть безглуздими».
Законодавчі нововведення в ЄС покликані вирішити ці проблеми. Із вересня цього року нові матеріали, опубліковані на вебсайтах європейських університетів та у віртуальних навчальних середовищах, мають відповідати стандартам доступності.
Цю ініціативу доповнюють й інші технологічні нововведення. Існують нові мобільні програми, які допоможуть студентам під час складних періодів або ситуацій. Наприклад, Brain In Hand розроблений спеціально для людей з аутизмом, порушеннями психічного здоров’я, травмами мозку або специфічними труднощами в навчанні. Програма вибудовує індивідуальні стратегії для студентів, які перебувають у тяжкому стані, пропонує нагадування про завдання, дає змогу швидко стежити за рівнями тривоги та оперативно отримувати допомогу, коли це необхідно.
Деякі заклади використовують ще ширший підхід. В англійському університеті Монфор близько 200 студентів можуть записати свої настрої через світлофорну систему: зелений колір, коли все гаразд, жовтий, коли відчувають себе некомфортно, і червоний, коли їм потрібна допомога. Наставники відстежують ці сповіщення і реагують, коли це необхідно. А також спостерігають, що саме викликає в кожного студента особливий стрес.
Наприклад, багато студентів, фіксували високі рівні тривоги по середах після обіду, які традиційно залишали вільними. Тому університет тепер пропонує заняття і в цей час.
Практична реалізація
В європейських вишах розповідають про труднощі після того, як уряд ЄС у 2016 році зменшив кошти на адресну допомогу студентам з інвалідністю. Та університетам надали ресурси, щоб створити більш інклюзивне середовище навчання, а не зосередитися на підтримці окремих осіб.
Учасники кампанії з доступності схвалюють нововведення, але вказують на деякі проблеми. Пірс Уілкінсон, консультант з питань доступності у вищих навчальних закладах, каже, що загальний інклюзивний підхід може бути корисним з огляду на те, що певні стилі викладання чи оцінювання можуть працювати для всіх студентів, а не тільки для учнів з інвалідністю.
Навіть більше, кількість студентів, які отримують ноутбуки за допомогою програми DSA значно скоротилася, відколи стягується плата в розмірі 200 фунтів стерлінгів за видану техніку. Хоча кількість студентів, яким необхідна така підтримка, збільшилася.
Рейчел Хеветт, науковий співробітник в університеті Бірмінгема, додає, що навіть коли студенти отримують ноутбуки за програмою DSA, ця техніка часто непридатна: «Після того, як студенти завантажать усі необхідні програми та намагаються запустити їх, виявляється, що ноутбуки недостатньо потужні».
Хеветт хотіла б, щоб країни використовували сучасні планшети, які дедалі частіше включають такі функції, як можливість писати чи конвертувати текст у шрифт Брайля. Звикання до таких технологій також буде корисним для подальшого життя студентів.
Покращення для всіх
На думку Джимі Лонг, університети просто повинні покращувати підтримку, яка вже існує. Спеціалізоване програмне забезпечення робить навчання доступнішим, тому не варто обмежувати його лише для студентів з інвалідністю:
«Знання про існування допоміжних технологічних можливостей усуває стигму. Для таких, як я, яка пізніше дізналася про свій діагноз, це було б особливо корисно».
Університети поступово усувають бар’єри для студентів з особливими освітніми потребами, використовуючи розвиток технологій. У майбутньому ситуація може значно покращитись. Наприклад, Уілкінсон захоплений перспективами віртуальної реальності: «Для студента з обмеженими можливостями надзвичайно важко пересуватись в інвалідному візку на прибережних солених ґрунтах, наприклад, — каже він. — Але з навчальними цілями ми можемо опинитися в такому навколишньому середовищі й робити наукові відкриття, віртуальна реальність може допомогти в цьому».
