Сьогодні в Дубаї назвуть переможця світової премії Global Teacher Prize. На прикладах цьогорічних фіналістів «Освіторія» дослідила, що слід зробити вчителю, щоб потрапити до числа найкращих у світі.
Перемогти злиденність
Владімер Апказава (Грузія): нагодувати і прихистити
Деякі вчителі беруть на себе неможливе: дбають про їжу і дах над головою для учнів.
Школа цього вчителя права — у настільки бідному регіоні Грузії, що багато учнів голодують, втрачають свідомість на уроках, працюють після уроків або замість них.
Владімер вирішив боротися проти домашнього насильства та експлуатації праці неповнолітніх. Спроби розповісти про це у ЗМІ спочатку викликали лише обурення. Але пан Апказава діяв: він знайшов житло для 8 дітей — жертв домашнього насильства, обладнав 26 шкіл у регіоні теплицями, щоб ті мали свіжі овочі та фрукти, планує зробити шкільні кафетерії, щоб нагодувати учнів, причому декого — безкоштовно. Для дітей, які звикли влітку тяжко працювати, він знайшов місця в літніх таборах.
Фінансування він отримав завдяки грантам і знайденим спонсорам. Коли першочергові потреби дітей задоволені, звісно, вони краще вчаться. А ще їх мотивує програма «Демократична революція» (яку підхопили ще 14 закладів освіти): у школі, ніби в міні-державі, учні проводять вибори, приймають разом з педагогами «закони» і спільні рішення. Якщо Владімер виграє, приз хоче віддати на подальшу освіту учнів.
Пітер Табічі (Кенія): віддати 80% зарплати
Учитель природознавства викладає у школі, що розташована у віддаленій напівпустельній території. Голод і засухи — місцева реальність. Більш ніж половина підлітків і кожна п’ята дитина 6–10 років не отримують освіти. Що можна зробити в школі, куди діти дістаються пішки по 7 км, де на вчителя — 58 учнів, а на єдиному комп’ютері «не тягне» інтернет? Пітер Табічі перетворив її на найкращу серед державних, коли відкрив клуб талантів і науковий гурток. Удвічі більше випускників вступають до коледжів та університетів.
Створювати цікаві пристрої — чудова мотивація для навчання. Діти зробили помічні гаджети для людей з вадами зору та слуху, розробили спосіб вироблення електроенергії з місцевих рослин (за що отримали нагороду Королівського хімічного товариства). А для тих, кому важко навчатися, Пітер з колегами безплатно проводить індивідуальні заняття по вечорах та у вихідні. Педагог не шкодує часу: в інтернет-кафе скачує необхідні матеріали та приносить на флешці до класу. Крім часу, він витрачає ще й гроші: 80% щомісячного доходу вкладає в розвиток школи.
Дебора Гарофало (Бразилія): зробити роботів зі сміття
У цій бідній школі, де немає навіть комп’ютера, складно вивчати основи інформатики. До того ж довкола ще одна проблема: захаращення сміттям. Дві проблеми педагог вирішила перетворити на перевагу. Вона навчила дітей створювати корисні речі і навіть роботів зі старих речей та уламків техніки. За програмою Junk Robotics, 700 кг сміття вже стали кухонним приладдям, візками, човниками, моделями літаків, автоматами для газованої води і пилососами. Матеріал або збирають під час уроків просто неба, або приймають від мешканців міста. Уроки стали інтегрованими: фізика, математика, екологія. Щоб створити складніші пристрої, учні захотіли вивчити основи електроніки та робототехніки. У всіх учнів покращилися результати іспитів, а 28 «двієчників», яких мали відрахувати, тепер стабільно навчаються. Дівчат вона заохочує, що приладобудування — не лише чоловіча галузь. До програми залучено понад 2 тисячі школярів, а ще Дебора навчає цього інших вчителів.
Навчати креативно
Мелісса Сальгеро (CША): від музики — до науки
Дівчина з дислексією пройшла складний шлях: їй було важко вчитися, а тим паче стати педагогом. У школі, де Мелісса працює, 30 років не викладали музику. А вона допомогла школярам створити музичний гурт. Нині, коли вона приходить до школи, 75 радісних підлітків чекають репетиції.
Щоб придбати інструменти та все необхідне, вчителька виграла не один грант. Коли все було майже в порядку, школу обікрали та пошкодили обладнання (на суму 30 тисяч доларів). Але педагог допомогла впоратися з відчаєм: разом з дітьми написали пісню, зняли музичне відео, яке стало вірусним. Урешті-решт школі подарували 50 тисяч доларів і нові інструменти. Торік Мелісса Сальгеро серед трьох тисяч номінантів одна отримала премію GRAMMY Music Educator за внесок у галузі музичної освіти.
Музика допомагає навчати науки. Учні за допомогою дослідів дізнаються про звукові хвилі, збирають саморобні піаніно, платівки. А ще вчителька переконана: найкращий спосіб розвинути емоційний інтелект дітей — писати разом пісні.
Сваруп Раваль (Індія): школа — це театр
Якщо вас навчає у звичайнісінькій школі відома акторка, це вже само собою мотивує. Тим паче, якщо вона — колишня «міс краси Індії». Сваруп грала в популярному телесеріалі і театрі, а згодом, виховуючи власних синів, після 37 років вирішила стати вчителькою. Спочатку вона розробила уроки для дітей, які мають проблеми з навчанням (дислексія, синдром дефіциту уваги, гіперактивність тощо). Їх «фішка» — опора на творчість: театралізація, спів, малювання.
У 2016 році Сваруп Раваль отримала звання «Найвідданіша людина року в галузі інклюзивної освіти». Потім методику пристосували для всіх школярів: вона підвищує рівень креативності, емпатії, стресостійкості. Ідеться не про класичні п’єси. Педагог самостійно пише для інсценізацій на уроці твори на будь-яку корисну для учнів тематику — наприклад, про гігієну. Театральні міні-постановки можуть відбуватися на шкільній сцені, у класі чи на вулиці.
Мартін Сальветті (Аргентина): радіо 24 години на добу
Усе почалося з футбольного клубу вихідного дня, де разом грають вчителі та учні. Мартін Сальветті організував його і побачив, що спільна діяльність приносить значно кращий ефект, ніж навчання за партами. Тож він обрав навчання через практичний підхід. Скажімо, вчить ремонтувати кинуті автомобілі й мотоцикли. Автопарк школи сягнув би небачених розмірів, але учням техніка потрібна для зовсім інших справ. Вони викуповують за авто коней, з якими жорстоко поводяться.
Виборений грант допоміг розпочати радіо- і кінопроекти, про які мріяли діти. Відтоді 11 років радіостанція працює 24 години на добу, 7 днів на тиждень. З одного боку, це значно підвищило цікавість до механіки, електроніки. З другого — для радіостанції потрібно чимало програм, які обирають і створюють діти: про безпеку дорожнього руху, статеве виховання, права дітей, екологію, булінг. І де ще старшокласники можуть почути власні літературні твори та пісні? А стати диктором є шанс у кожного. Вплив на успішність навчання вже очевидний. Випускники, які ризикували «вилетіти» зі школи, повідкривали майстерні, а дехто з колишніх юних дикторів навчається на актора.
Хідеказу Шото (Японія): англійська через Minecraft
У Японії відомий лише один спосіб вільно оволодіти англійською мовою: повчитися чи пожити за кордоном. Але Хідеказу Шото це було не по кишені. Коли він став вчителем іноземної, почув від багатьох учнів, що без туризму чи спілкування з носіями мови зусилля марні. Також педагог розумів, що діалоги заради діалогів не дають такої користі, як тематичне спілкування, коли учень прагне поділитися думками. Бо саме тоді діти взаємодіють з матеріалом емоційно. Адже в Японії акцент роблять зазвичай на заучуванні, але саме розмовній мові такий підхід заважає: діти надто бояться робити помилки.
Він обрав за основу улюблену гру школярів Minecraft та Skype, щоб спілкуватися з учнями початкових класів в інших країнах. Діти зводять будівлі і товаришують з гравцями з 10 країн. До того ж вони розвивають такі навички, як робота в команді, уява і логічне мислення. Результати вражають: його 11-річні діти знають мову краще, ніж 14-річні в інших школах. Якщо в середньому англійська мова подобається третині школярів, то у Хідеказу Шото її люблять аж 94%. Педагог вже отримав премію Minecraft Education від Microsoft.
Мислити інклюзивно
Ендрю Моффат (Велика Британія): боротися зі стигматизацією
Ендрю, певно, має найбільше як позитивних, так і негативних відгуків від батьків. Адже цей вчитель початкових класів з Бірмінгема виступає за толерантність до представників усіх релігій, національностей та видів сексуальної орієнтації. І це подобається далеко не всім. Вчитель отримував нарікання і навіть втрачав роботу і за те, що працює з мусульманами, і за те, що захищає права ЛГБТ-підлітків (а також не приховує, що він сам — гей).
У школі, де він працює, значна кількість різних етнічних груп, для дев’яти з десяти учнів англійська не є рідною. Тож він започаткував позашкільний клуб Parkfield Ambassadors, у рамках якого учні з різних культур та різних віросповідань зустрічаються для дискусій. Вчителю вдається вести ці зустрічі так, що між дітьми не виникає конфліктів через різноманітність, навпаки, вони кажуть, що значно збагатилися, дізнавшись про культуру та віру інших школярів. Програма Ендрю Моффата «Немає аутсайдерів» теж вчить інклюзивності та різноманітності. «Велике завдання — навчити дітей того, що є різні люди», — вважає вчитель. У 2016 році школа отримала статус видатної за інклюзивність. А у 2017-му Ендрю Моффат був нагороджений Її Величністю за заслуги у сфері рівності та різноманітності в освіті.
Ясодай Сельвакумаран (Австралія): думати про альтернативну історію
Вчителька походить з тамільської родини у Шрі-Ланці — народності, яку піддавали там дискримінації. Ще дівчинкою вона дивувалася, чому про це не пишуть у ЗМІ. З роками вона зрозуміла, наскільки складно вийти з атмосфери недовіри після громадянської війни. Ідея незалежної тамільської держави призвела до військового конфлікту, що тривав 26 років і завершився лише у 2009-му. Вже в Австралії Ясодай зацікавилася історіографією, а потім постколоніальною історією. Тож і учнів вчить не лише офіційному варіанту історії, а й згадує документи та факти, які не ввійшли до підручників, дає варіанти подання однієї події, «неканонічні» гіпотези та навіть міркування щодо альтернативної історії (якби тієї чи іншої події не сталося). Диспути на цю тему прищеплюють критичне мислення та неупередженість. Інколи історію педагог подає через історію роду кожного учня. А долі в них непрості, адже значна кількість — корінне населення Австралії. Дітям доводиться долати стереотип, що вони «аборигени, які не отримують вищу освіту». Також використовуються інші сучасні методики: уроки просто неба та перевернуте навчання.
Вчителька визнана однією з 30 висхідних зірок у віці до 35 років в австралійській освіті, а школа двічі потрапляла в топ-лісти найінноваційних шкіл країни.
Дейзі Мертенс (Нідерланди): об’єднати різноманіття
Вчителька навчає учнів із 30 різних культур. Ці школярі мають гірші мовні навички, ніж однолітки, стикаються з упередженим ставленням. Тож її проекти з культури та релігії мали величезний вплив на розширення знань учнів. Оскільки Дейзі, переможниця Національної премії вчителя початкових класів, віддає перевагу проектному навчанню, діти дізнаються більше під час конкретних акцій. Приміром, вони розробляли єдиний молитовний будинок для шести головних світових релігій. Під час роботи над дослідницьким проектом з’ясувалося, що дехто не був у жодному храмі. Тож Дейзі Мертенс влаштовує для учнів екскурсії, а також зустрічі з релігійними діячами, яким вони можуть поставити питання.
Педагог ввела ще одне нововведення: дозволила дітям самостійно планувати навчання, ставити коротко- та довгострокові цілі, обирати те, що найбільше цікавить. Хоча спочатку це видавалося ризикованою ідеєю, насправді позитивно вплинуло на мотивацію учнів. Навчатися цікавіше, коли більше свободи. До слова, вчителька допомогла розвитку школи, коли за її ініціативи керівництво започаткувало індивідуальний підхід до кожного вчителя. Тут ввели додаткові статуси і ролі, наприклад вчитель-дослідник.
Над проектом поліпшення якості освіти High5 Дейзі Мертенс працює разом із принцесою Лорентін. Одна з цілей проекту: поліпшити співпрацю між дітьми та дорослими.
