Як шкільна освіта допомогла Ізраїлю стати батьківщиною стартапів

cover_israel
Автор тексту: Галина Гупало

Ізраїль — лише в четвертому десятку освітнього рейтингу PISA. Однак при цьому країна — лідер за кількістю стартапів на душу населення. Як ізраїльтян змалку в школах вчать не боятися оригінальних рішень і бути по-хорошому нахабними, розповіла ізраїльська експертка Анна Жарова під час Форуму інноваційної освіти у Львові.

«Діти повинні вміти ставити запитання»

Скажу чесно: багато ізраїльських батьків не дуже добре ставляться до школи. І в них є на те підстави. Наприклад, не кожен школяр зможе назвати столицю США чи показати на мапі Францію. Дехто вважає, що система оцінювання має бути більш жорсткою. Приміром, моя донька вже в третьому класі, однак досі не отримує оцінок. Разом з тим, усі знають, що в ізраїльських школах дітей вчать створювати і не боятися ініціювати нове.

Дослідницький процес тут базується на тому, що діти обмінюються запитаннями. Цьому вчать з першого класу. Уже на цьому етапі учні повинні вміти поставити запитання щодо якогось тексту, наприклад. Їх не обмежують у тому, до кого мають бути ці запитання: до ровесників, вчителя чи директора. Субординація значення не має.


В Ізраїлі навчання побудоване на неформальному підході: учитель може прийти в клас у в’єтнамках, сісти на парту. Головне, щоб йому було зручно. Діти вільно сперечаються з викладачем, можуть не погодитися з його думкою.


Також звична справа, коли діти самі йдуть до директора з якимось ідеями, ініціативами змін. Можуть, наприклад, висловити невдоволення тим, як організовані перерви, і запропонувати свої варіанти відпочинку. Це не означає, що всі пропозиції будуть схвалені. Однак учнів вчать, що можливість спробувати є завжди.

«Головне правило ізраїльських школярів — немає нічого неможливого»

Діти знають, що якщо в них щось не вийшло в один спосіб, то для досягнення своєї мети є купа інших. Не треба розбивати лоб об двері, які не відчиняються. Треба просто знайти інший вхід.

Я багато чому вчуся у своєї доньки, якій лише 8 років. І це не зважаючи на те, що працюю в сфері неформальної ізраїльської освіти. Від самого початку навчання в школі в нас виникла проблема: донька постійно спізнювалася. Лієль неможливо було підняти з ліжка о восьмій годині ранку.

— Що будемо з цим робити? — запитала я в неї. І почула у відповідь:

— Мамо, я не розумію, чому я повинна вставати о восьмій? Хто це придумав, хто за це відповідає? Чиє це рішення?

Я відповіла, що є міністерство освіти і, врешті-решт, міністр освіти, які й приймають такі рішення.

— Добре, — відповіла донька. — Я напишу міністру листа або зустрінусь з ним і скажу, що це треба змінити, адже дітям в школу достатньо вставати на десяту годину ранку.

А незабаром я з донькою іду на прийом до мера міста. Вона балотувалася в шкільний парламент, однак туди не потрапила. Проте все одно хоче реалізувати проект, який представляла. Отож вона вирішила розповісти про свою ідею меру. Це приклад мислення ізраїльських дітей.


Їхній головний принцип: «Я все можу». Він діє абсолютно в усьому. А школи дають для цього інструменти.


Необхідно навчити дітей пристосовуватися до реального життя.

«Важливо розвивати конвергентне і дивергентне мислення»

У більшості шкіл світу акцент роблять на конвергентному мисленні. Це коли перед дітьми ставлять завдання і просять знайти для нього єдине правильне рішення. Однак ізраїльські школи на цьому не зупиняються. Перед учнями ставлять такі завдання, де необхідно проявити творчість і спробувати кілька варіантів вирішення проблеми.


Не страшно, якщо один спосіб не дав результатів. Дітей переконують у тому, що думати можна в будь-яких напрямках.


Головне — впевненість у своїх силах. А завдання вчителів — побудувати навколо цього весь навчальний процес.

«Будь-яке знання приходить через вміння»

Дослідження — один з важливих факторів навчання в ізраїльських школах. За законом, діти до 9 років в Ізраїлі не мають права самі залишатися вдома, переходити вулицю. А з іншого боку, уже 5-річна дитина має право взяти в руки ніж і нарізати собі салат, хліб абощо.

Те саме стосується шкіл. Батьки приносять продукти, а діти вчаться готувати собі їжу: супи, випічку. Практика не менш важлива за теорію.

«Для успішних рішень потрібні оптимісти»

Налаштованість на позитивний результат — одна зі складових успіху. Школа має вчити тому, що все буде добре.

А від навчання, як процесу пізнання та спілкування, можна отримати позитивні емоції.

Для виховання велике значення має так звана емоційна картина кожної дитини. Тому ізраїльських дітей вчать говорити про настрій, з яким вони приходять до школи, про очікування від нового дня та про його підсумки.

Дорослі багато розмовляють з дітьми про емоції. У дітей запитують, що їх у цей момент найбільше хвилює, кому вони сьогодні вдячні, що їх найбільше вразило. Це допомагає створити гарну атмосферу в класі і налагодити контакт між викладачем та учнем.

Крім того, у школах є спеціальні заняття з розвитку стресостійкості. Дитина повинна вміти реагувати на те, що відбувається навколо.

Багато уваги приділяють тому, щоб навчити дітей виступати перед великою аудиторією. Пояснюють, як заволодіти увагою людей, тримати себе на публіці, як правильно говорити. Це важливо для самореалізації в дорослому житті.

«Лідерами стають емпатичні люди»

Велике значення в школі приділяють розвитку емоційного інтелекту. Емпатія — важливе життєве вміння. Саме емпатичні люди зазвичай досягають життєвих успіхів. Вони комунікабельні та можуть «зчитувати» інформацію з інших людей.

Крім того, ця властивість необхідна для нормального функціонування суспільства. У класі завжди є діти, до яких складно позитивно ставитися через їхню поведінку. Однокласникам пояснюють, що важливо зрозуміти, чому їхній товариш так поводиться. Треба дізнатися про його ситуацію, зрозуміти проблему, з’ясувати, що його мучить і не дає спокою.

В Ізраїлі викидають дуже багато продуктів — близько 1 млн 800 тонн. Щоб овочі та фрукти не пропадали, ізраїльські волонтери залучають до робіт на полях та в садах школярів. А зібраний урожай віддають соціально незахищеним.

Дітей вчать, що вони можуть комусь допомогти. І це приносить результати.

Відома історія, коли троє учнів однієї з ізраїльських шкіл, яким на той момент було 14-16 років, розробили спеціальний мобільний додаток для людей з інвалідністю. Вони просто захотіли допомогти своєму однокласнику, який через трагічний випадок виявився прикутим до інвалідного візка. Хлопець мріяв здійснити кругосвітню подорож. Отож його товариші розробили інтерактивну мапу історичних пам’яток і туристичних місць, обладнаних пандусами.