Як працює українська програма в канадській школі

Автор тексту: Олена Гончарова
Католицька середня школа ім. Архиєпископа Йордана

На годиннику 8:30, і в Католицькій середній школі ім. Архиєпископа Йордана, що на околиці канадського міста Едмонтон, починається навчання. Здається, нічого дивного: мелодійний дзвінок закликав учнів до класу й коридори вмить спорожніли, змінившись шурхотінням книжок і тихими кроками вчителя. Аж раптом з-за дверей долинають перші акорди «Червоної Рути», і це останнє, що сподіваєшся почути тут, за вісім тисяч кілометрів від України.

Влодко Бойчук ніколи не забуває прихопити на урок акордеон і гітару, адже співати українських пісень — саме те, на що його дев’ятикласники з нетерпінням чекають кожного разу. Вже 19 років він викладає в рамках української двомовної програми (Ukrainian Bilingual Program), що популяризує українську мову та культуру в канадській провінції Альберта.

Наразі понад 800 учнів, значна частина яких походить зі змішаних українсько-канадських родин, навчаються за цією програмою. Започаткували її майже півстоліття тому саме в Едмонтоні й наразі вона доступна в трьох найбільших шкільних радах Edmonton Catholic School District, Elk Island Public Schools та Elk Island Catholic Schools. До однієї з них належать і старшокласники середньої школи ім. Архиєпископа Йордана, де викладає Влодко Бойчук.

Влодко Бойчук робить селфі з учнями (Фото Влодко Бойчук)

Викладання предметів українською мовою проводиться у відсотковому співвідношенні до загального часу навчання. У початковій школі цього часу найбільше — до 50 % викладання таких предметів, як «Українська мова», «Релігія», «Математика», «Суспільствознавство або Суспільні науки», ведеться українською мовою. Відтак відсоток зменшується, і в середній школі (7–9-ті класи) до 25 % викладання ведеться українською мовою. У старшій школі цей показник — 15%.

Під час занять у рамках Ukrainian Bilingual Program учні, зокрема, вивчають історичні й сучасні аспекти української мови, обговорюють політичні, спортивні та культурні події в Україні, а також слухають українську народну та сучасну музику.

Влодко Бойчук вітається зі своїми учнями — а їх за партами десятеро — українською. Ті енергійно відповідають. Сьогодні урок українського творчого мистецтва, і дехто одразу запитує, коли можна буде співати. Це обов’язкова частина класу, але спочатку вчитель просить дев’ятикласників трохи розповісти про себе. Більшість із них із легкістю дає раду цьому завданню, подекуди, щоправда, домішуючи англійські слова в розповідь. Влодко Бойчук лагідно просить використовувати українські відповідники. «Вибачте, пане вчителю», — майже хором лунає у відповідь.

Кілька хвилин учні активно обговорюють уроки, сімейні традиції, хобі та кухню, а саме улюблені страви. «Вареники!» — вигукують вони навперебій і здивовано перешіптуються, довідавшись про те, що в Україні можна посмакувати варениками із солодкими начинками. Вони звикли, що в місцевих супермаркетах можна легко знайти вареники з картоплею, часником чи сиром. Але жоден з них ніколи не був в Україні. Учні, однак, сподіваються це надолужити, а поки планують майбутню подорож з учителем. Вони вже мали змогу трохи дослідити побут і традиції українців під час відвідин Українського Села — музею просто неба, який відтворює життя та побут першопрохідців у східно-центральній Альберті.

Побути музичним критиком

Влодко Бойчук виїхав з України до Канади в 1990 році й тривалий час присвятив вивченню українського фольклору, здобувши ступінь магістра в університеті Альберти. Його захоплення врешті стало роботою, і зараз він щодня ділиться з учнями своїми знаннями, намагаючись вигадувати для них якісь цікаві домашні завдання і прищепити любов до музики й співу.

Сьогодні нетипове домашнє завдання — учням треба було переглянути музичні кліпи популярних співаків та гуртів, серед яких Океан Ельзи, Тартак, Руслана, BoomBox, Друга Ріка та інші. Вони оцінювали емоційну складову пісень, популярність, оригінальність виконання та навіть операторську роботу. Дев’ятикласники виставляли оцінки виконавцям і ділилися думками про те, що вони б вдосконалили й взяли собі на озброєння, адже скоро їм треба буде записати на відео пісню про рідну школу. Після активного обговорення їх чекає винагорода: Влодко Бойчук виймає свою гітару й починається спів.

В учителя великі плани на своїх підопічних. «Намагаюся наразі заохотити старшокласників, щоб організувати українську інструментальну групу, яка зможе на випускному бенкеті зіграти і заспівати кілька українських пісень», — говорить він.

Учні української програми на відкритті консульства України в Едмонтоні у вересні 2018 року (Фото Бред Лафой)

Проте учні української програми вивчають не лише співи. На уроках Влодка Бойчука вони також обговорюють політику, спорт та актуальні події. Так, у 2014 році учні працювали над проєктом про Революцію Гідності. Їхнім завданням було дізнатися якомога більше про те, що відбувається в Україні. Амбер Жила, одна з учениць Бойчука, згадує, що це дослідження «відкрило їй очі», адже вона не знала, як революція змінила життя країни. Бойчук каже, що учні — його головне джерело натхнення: кілька років тому він захоплено побачив, як один з його учнів вправно грає на гітарі, і це мотивувало його навчитися також. Зараз він може зіграти близько 60 сучасних та народних пісень.

Як порозумітися з бабусею?

Серед труднощів, які подекуди постають перед учнями двомовної програми, є розмежування старого та сучасного стилю української мови. Оскільки тисячі українців емігрували до Канади в 1890-х та на початку 1900-х років, вони привезли із собою не лише знання про освоєння земель, а й мову того часу, яку вони дбайливо оберігали протягом століття.

Українська мова в Канаді має низку прикметних особливостей порівняно із сучасною розмовною українською. Тут вареники називають «пирогами», вечірку — «забавою», а дідуся — «дідо». Це пояснюється тим, що після від’їзду новоприбулі мали порівняно мало можливостей спілкуватися з родичами, які залишилися на Батьківщині, та й надійних засобів зв’язку на початку 20 сторіччя було небагато. А поза тим, українська мова в Канаді протягом багатьох років зазнавала потужного впливу англійської та французької.

Влодко Бойчук сприймає це, зрештою, як виклик. Він вважає, що дітям важливо знати як літературну українську мову, так і місцевий «український діалект», поширений у західній Канаді. «Я вважаю, що мої учні, котрі вивчають українську мову в Канаді, мають добре розумітися як у традиційних, так і в сучасних аспектах української культури та мови, — говорить учитель. — Я готую їх до того, щоб вони могли спілкуватися і зі своїми далекими родичами із сучасної України, і розуміти своїх бабусь і дідусів, які розмовляють дещо застарілою українською».

Клуб професіоналістів та ентузіастів

Як у Канаді почали викладати українською мовою? Враховуючи, що лише в одній провінції — Альберті — понад 29 500 мешканців називають українську рідною, це питання було нагальним. А тому в 1971 році Клуб професіоналістів і підприємців Едмонтона (так, назва саме така) створив мультикультурний комітет, який взяв за мету захистити українську мову і надати можливість українцям Канади віддавати дітей на навчання до двомовних шкіл.

Після численних переговорів із тодішнім урядом їм вдалося досягти консенсусу і, здавалося б, перемога була близько. Однак політика — річ непередбачувана, й до влади прийшла інша політична сила. Менше з тим, українське питання було вирішене вже за два роки. А у вересні 1974 українською стали послуговуватися на уроках у восьми школах Едмонтона. І перші 125 учнів розпочали навчання за двомовною українською програмою в Альберті. Це дало поштовх до виникнення інших двомовних програм — польських, китайських, іспанських.

Наталія Наявко, спеціальний радник з питань української мови, та Влодко Бойчук (посередині), викладач української двомовної програми, разом з Вальдемаром Рімером, директором департаменту міжнародної освіти при уряді Альберти, звертаються до учасників фотоконкурсу «Українська культура через об’єктив студентів» в Едмонтоні, Канада (Фото Бред Лафой)

У 2017 році при Міністерстві освіти Альберти також починає працювати радниця з українських питань Наталія Наявко. Вона забезпечує школи, де вивчають українську, навчальними програмами від дошкілля до 12-го класу та ресурсами для їхньої реалізації; організовує заходи з професійного розвитку вчителів української мови, а також просуває проєкти шкільного партнерства між школами з українськими двомовними програмами навчання в Альберті та загальноосвітніми навчальними закладами Львівської області.

«Багатомовна освіта є могутнім засобом сприяння взаєморозумінню та солідарності між націями, — каже Наталія Наявко. — І окрім підтримки культурної ідентичності, є засобом культурного збагачення».

Чого варто повчитися у канадської шкільної системи?

В Альберті всі учні мають планшети з доступом до інтернету, розповідає мовна радниця. Для ефективного навчання створюються онлайн-класи (Google Classroom), де вчителі розміщують завдання. Поцікавитися, чим саме займається їхня дитина, можуть і батьки через спеціальний кабінет. «Технології використовуються і на уроках: діти збирають і аналізують інформацію, проводять дослідження, створюють завдання до теми, презентують власні висновки іншій групі чи класу. Як бачимо, усі ці завдання вимагають від учнів певних умінь: аналізувати, презентувати свої дослідження, аргументувати свою точку зору», — зазначає Наталія Наявко.

Варто також згадати досвід Альберти щодо інклюзії. «Особливими освітніми потребами в Альберті визначають власне випадки аутизму, гіперактивність, — звертає увагу Наталія Наявко та ділиться практичними порадами, які використовуються у школах. — Якщо у класі початкової школи навчаються до п’яти дітей із серйозними освітніми потребами, то разом з учителем працює помічник, робота якого фінансується державою. Кожна дитина має свій план роботи, який містить як цілі навчання, так і зазначає про успіхи, яких досягли учні. Перед початком навчального року учитель і асистент обговорюють план роботи і узгоджують дії».

Символіка Католицької середньої школи ім. Архиєпископа Йордана

У початкових класах часто можна побачити ігрові куточки з м’якими подушками, кріслами, а на полицях — книжки й конструктори. У початковій школі в Альберті учням також пропонують особливий стілець: він круглий і на ньому можна рухатися, крутитися й хитатися.

«Якщо говорити загалом про канадську школу, то акцент робиться на унікальності кожної дитини, — ділиться Наталія Наявко. — Школа надихає і мотивує. Зміст навчання — наповнений цікавими ідеями і є дитиноцентричним. Учитель — професіонал, який вдосконалюється заради кожного учня і якості освіти». І все це вже варто перейняти українській системі освіти.

Автор:

Залишити відповідь