Естонії вдалося створити одну з найбільш ефективних освітніх систем у світі. Це вкотре показав рейтинг PISA 2018, глобального дослідження учнівських компетентностей, де Естонія потрапила в трійку лідерів поруч із Канадою та Фінляндією. То як їм це вдалося? На Education World Forum у Лондоні міністр освіти Естонії Майліс Репс розповіла про три складові секрету успіху естонської освіти. Якщо коротко, то #вчителіважливі.
Майліс Репс, міністр освіти і досліджень Естонії, вперше очолила міністерство у 2002 році, коли їй самій було 26. Її нищівно критикували за молодий вік і недосвідченість, а вона боролася за збільшення фінансування галузі. Удруге Майліс була міністром освіти у 2005–2007 роках: займалася підготовкою нової загальної навчальної програми, поширенням і вдосконаленням вивчення естонської мови в російськомовних громадах та запровадженням безкоштовних шкільних обідів. Із 2016 року триває її третя каденція на посаді міністра освіти і досліджень. Репс виховує шістьох дітей і ніколи не брала декретної відпустки.
Реформи — це розвиток. Припинити значить програти
Естонію вже згадували на цьому форумі — я дуже дякую вам за теплі відгуки про нас. Але маю сказати: усі в Естонії, буквально всі, ненавидять слово «реформа». Кожен ситий по горло реформами. Ми почали їх на самому початку 1990-х, і кожен освітянин — починаючи від виховательки в дитячому садочку до викладача університету — чув одне: ми маємо реформувати освіту. А інакше що? Як пояснити всім їм, що ця реформа ніколи не закінчиться, бо в освіті, якщо ви припиняєте реформи, ви програєте. І навіть якщо робите коротку паузу, ви падаєте. Тож зараз ми вишукуємо в наших словниках синоніми до слова «реформа»: розвиток, погляд у майбутнє, усі можливі красиві слова, які здатні замінити його. Коли люди втомилися від реформ, треба дати їм нове відчуття захвату в цьому процесі. Я поділюся кількома речами, які ми дуже цінуємо і плекаємо в Естонії.
Потужна база і гідна зарплата
Перше — сильна база для навчання. І тут я маю на увазі всі рівні, починаючи з дошкільної освіти. В Естонії у дитячих садках працюють дуже висококваліфіковані викладачі, тож коли діти переступають поріг школи, вони вже мають попередній досвід фундаментальних навичок освіти. Перше, що ми зробили: усіх вихователів дитячих садків і дошкільних закладів прирівняли до вчителів початкової школи і дали таку саму заробітну плату. Я знаю, що в різних країнах є свої підходи до цього, але я вважаю, що такий крок створює потужну базу для подальшої освіти дітей. Звісно, ми розуміємо: вихователька садочка і вчителька школи — це різні світи, але в підсумку обидві однаково важливі для навчання.
Забезпечуємо ресурсами і даємо свободу
Наступний крок — початкова школа. Знаєте, в Естонії одного дня ми усвідомили, що не можемо змусити людей вірити в державну політику, хоч ми всі так любимо її писати. Але ми можемо показати людям, до чого ми всі спільно прагнемо. Візьмемо, до прикладу, диджиталізацію — деякі школи в Естонії дуже просунуті в цьому, ми кажемо: молодці! Кожен підручник завжди існує у двох варіантах — паперовому і цифровому, і обидва вони є безкоштовними для дітей. Отже, ми заохочуємо і вітаємо всі процеси диджиталізації у школах, але не змушуємо до цього. Якщо школа вважає ефективним проводити уроки не в класах, а на вулиці, чудово — ми відзначаємо такі школи, показуємо їхні досягнення. А інша школа облаштовує в себе музей чи щось таке — ми підтримуємо це і кажемо «Ви фантастичні!» Отже, ми показуємо найкращі практики, і тоді стається щось цікаве: громади починають змагатися між собою. А нам, органам, що формують державну політику, треба лише забезпечити ресурси для втілення ідей. Фактично, ми даємо школам гроші, щоб вони робили те, що, наприклад, зробила сусідня школа. Але важливо, що ідеї ідуть від самих шкіл, а не згори. За багато років ми засвоїли одне: вчителя переконати неможливо, бо вчитель завжди має рацію, адже він професіонал. І разом з директором школи вчителі можуть дати життя державній політиці, втілити її, і зрештою це вони творять зміни.
Здоровий баланс
Третє — баланс. Той самий, про який дискутують на всіх освітніх форумах світу: як збалансувати добре структурований консервативний вчительський урок, що базується на засвоєнні фактів, із усіма тими чудовими інноваціями, що приходять в освіту щодня? Усі диджитал-девайси, усі компанії, що пропонують круті інноваційні речі для освіти — ви всі маєте рацію. І якщо ми відкриті до цих технологій і даємо їм дорогу в шкільні класи, вчителі знайдуть для них найкраще застосування. Але якщо віддаємо перевагу комусь одному, я не знаю, як це працюватиме.
В Естонії ми підтримуємо змагальність: вчителі і школи самі обирають, за якими підручниками їм навчати дітей. Держава дає гроші на придбання матеріалів, але не визначає, які саме треба купувати. І ми маємо сотні класних стартапів — як зробити математику чи фізику більш зрозумілою для дітей, наприклад. Діти мають доступ до різних джерел і зрештою розуміють, що і як відбувається в науці. Але окрім цього, ми бачимо як вчителі, громади та діти самостійно вчаться працювати з даними: вони збирають інформацію і аналізують, що найкраще допомогло саме цьому учневі в розвитку його читацьких, математичних навичок чи знань з іноземної мови, і дають державі зворотний зв’язок. Коли маємо ці дані, ми як держава бачимо цілісну картину і можемо давати свій фідбек школам про найкращі практики. Тільки так це може працювати ефективно.
