Як знайти своєму маленькому класу — шістьом учням — друзів з інших регіонів. Така ідея спонукала вчительку початкових класів з Тернопільщини Ірину Вінніцку написати в соцмережах і запропонувати школам листуватися між собою.
Як у класу з’явився друг Даня
Вчителька також прагнула цікаво провести перший урок «Діти об’єднують Україну», щоб учні побачили реальні фото своїх однолітків з інших регіонів, які теж зацікавлені в спілкуванні.
«Сподівалася, що знайду одного-двох педагогів, які відгукнуться на нашу з дітьми пропозицію, — розповідає пані Ірина. — Але на ранок був аншлаг. Врешті-решт це перетворилося на всеукраїнський проект, який об’єднав близько 400 шкіл з усіх куточків України. Писали не лише молодші школярі, а й старшокласники, з 1-го по 11-й клас. Дітям було приємно, що серед тих, хто відгукнувся, навіть серйозні і досить дорослі кадети».
Вразив лист від дітей із прифронтової зони, які потрапили 1 вересня 2014 року під обстріл. Коли вчителька зачитала цей лист, у класі запанувала тиша. Ніхто не коментував, не запитував, усі мовчали вражені. Діти мріють підтримати хлопчика, який втратив батьків, але живе спілкування поки що неможливе. Утім, обдумують ідею відеозв’язку.
А фото дитини з особливими освітніми потребами Дані постійно висить у класі. Діти вважають його своїм другом, вітаються з фото, шлють привіти. Хочуть, щоб йому — єдиному учню в класі — не було самотньо. Вчителі спілкуються між собою, тож учні дізнаються про всі невеличкі успіхи Дані: навчився ліпити з пластиліну, правильно тримати в руці кулькову ручку. Хлопчик, що навчається в інклюзивному класі, розвивається у власному темпі, до письма ще далеко, але діти вірять, що колись він зможе написати їм листа.
Чому зробили десять інтерактивних карт
Лавина текстів і фото дуже потішила учнів та ініціаторку. Але постало питання, як використати це багатство, як його впорядкувати. З’явилися помічники, які редагували, нумерували, класифікували листи, а надалі допомогли створити аж 10 інтерактивних карт. Кожна присвячена одному віковому періоду, тож демонструє, приміром, які чудові першокласники живуть у різних регіонах країни, інша — які восьмикласники. Достатньо навести курсор — і бачимо їхні обличчя та листи. Роботи було багато: за два місяці підготовки проекту Ірина Олександрівна втратила 5 кг, адже не встигала як слід їсти та спати.
Пані Ірина розробила план-конспект уроку «Діти об’єднують Україну», який запропонувала взяти за основу всім бажаючим педагогам. Поділилася тим, як бачила заняття в уяві. Урок передбачав чимало веселих та рухливих завдань, тож діти не нудьгували. Але кожен педагог міг зробити свій варіант.
Під час спільного уроку 1 вересня її клас віртуально завітав у гості до сотень шкіл, а вони — до її дітей. Школярі не лише читали листи, а й писали відповіді, малеча робила листи-малюнки. У кінці уроку була зворушлива вправа «Єдність»: «Учні стають у коло, беруться за руки і промовляють разом: Ми беремося за руки — Ми об’єднуємось в коло — Ми об’єднуємо Країну».
Після проведених уроків вчителі ділилися на сторінках соцмереж фото з хештегом #ДІТИОБ’ЄДНУЮТЬУКРАЇНУ.
Вперше об’єднані
«Ми, вчителі, працюємо у різних куточках нашої України, живемо у великих містах і в маленьких селах, у наших класах 35 або ж 5 учнів, ми працюємо з малесенькими школяриками і підлітками-випускниками. Вперше ми об’єднані у такий спосіб».
Жоден вчитель, розповідає Ірина Олександрівна, не хвалився успіхами, не написав, що він — суперпрофесіонал, взагалі не говорив від «Я». Кожен писав разом з дітьми: «Ми плануємо, ми зробили, ми досягли». Педагоги тішаться своїми учнями, ладні працювати понаднормово, переймаються змінами в освіті, люблять свою професію, активні та допитливі. Однакові у цьому, хоч з села, хоч з мегаполіса. Але трохи недочуті, тому радіють можливості спілкуватися.
Та, звісно, урок не став фінішем спілкування. Нині друзі по листуванню продовжують писати одне одному. Зазвичай електронною поштою, але дуже чекають «живих» листів дитячими нерозбірливими та акуратними почерками. Пані Ірина каже, що на Святого Миколая планують знову зробити щось масштабне.
Листи учасників проекту:
Вітання з Медоборів
Ірина Вінніцка
НВК «ЗОШ І-ІІ ст. – ДНЗ», с. Калагарівка Гусятинського району Тернопільської області
Ви читаєте лист учнів 4-го класу, скоро нас називатимуть випускниками початкової школи. Нас всього 6: Володя, Катя, Оля, Максимко, Ілля, Стасик. Ми любимо подорожувати, малювати, танцювати і співати. Наш клас уже побував на екскурсії у Кам’янці-Подільському, Львові, Тернополі.
Наш край називають Медоборами: тут пахучі лікарські трави, смачні гриби і ягоди. Навколо нашої школи ростуть ліси, протікає річка Збруч.
Наша вчителька Ірина Олександрівна називає нас «сонечками». Вона каже, що ми милі, світлі і теплі. Вона наш друг, часто сміється і бешкетує разом із нами.
Прифронтове вітання
Олена Сартіна
Степнянська ЗОШ I-III ст. Мар’їнської районної ради Донецької області
Ще 5 років тому я і подумати не могла, що моє рідне село буде мати статус прифронтового. Дітки спокійно навчалися в школі, люди працювали у «чистих» полях, а по мирному небу щодня пролітали літаки на Донецький аеропорт. Але все дуже швидко змінилося. Всюди з’явилися таблички «міни», небо стало закритою зоною, а дітям доводиться щодня йти до школи під гуркіт канонад.
Наша сільська рада розташована за 8 кілометрів від лінії розмежування, де з чистого поля можна побачити позиції ворогів. Школа двічі залишалася з вибитими вікнами внаслідок підриву мін на залізниці. Завдяки волонтерами та відділу освіти все було відновлено в найкоротший термін.
Діткам, які зображені на фото, не судилося йти до школи 1 вересня 2014 року у свій перший клас на свій перший дзвінок з квітами та новенькими портфелями. Саме у ті дні в 2014 році наше село зазнало найбільших знущань з боку ворогів. Майже рік дітки сиділи у підвалах і дистанційно отримували завдання від вчителя.
Наш єдиний у класі хлопчик — з дуже складною долею. 24 серпня 2014 року його батьки у нього на очах заживо згоріли у машині, яка потрапила під артилерійський обстріл. За випадком долі наш Богданчик на дві хвилини затримався і не встиг сісти до машини.
Зараз його виховують бабуся з дідусем. Хлопчик росте дуже чемним, порядним та працьовитим, розумним та енергійним, але з сумними очима, в яких бринять сльози при найменшій згадці про батьків.
Всі інші учні в класі — дівчатка. Допитливі, талановиті, здібні та просто красуні. Не вистачить цього листа, щоб докладно розповісти про кожну.
Всім іншим учасникам проекту ми з дітьми бажаємо з новими силами почати навчальний рік, бути добрими, слухняними та працьовитими дітьми. І ніколи, чуєте, ніколи бажаємо не чути ранкових та вечірніх перестрілок, ніколи не спускатися в погреби та бомбосховища.
Ми будемо разом намагатися стати справжніми українцями, якими пишатиметься наша держава. Ми дуже хочемо знайти собі друзів та разом з ними будувати нову, сильну, красиву та вільну Україну.
У нашому класі — один учень
Ірина Габінет
Шепетівська спеціалізована школа-інтернат І-ІІІ ст. з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів, Хмельницька область
Я працюю вчителем індивідуального навчання в 3-му класі. Там навчається один учень — хлопчик Даня, 9 рочків, з легкою розумовою відсталістю. Також — асистентом вчителя в інклюзивному 2-му класі. Маємо зразковий театр «Арлекіно», «Веселка», футбольну команду «Пансіон», яка успішно грає на першість України в дитячо-юнацькій лізі.
Наша мета полягає не в тому, щоб зробити себе необхідними нашим дітям, а навпаки — допомогти їм скоріше навчитись обходитись без нас.
Шановні вчителі, вірю, що добро, яким ви огортаєте серця учнів, повернеться до вас сторицею.
Школа інновацій
Ірина Мрачко
Навчально-виховне об’єднання «Ліцей нових інформаційних технологій» Кам’янської міської ради
Мої вихованці цього року матимуть статус другокласників. Наша школа — незвичайна. Мабуть, коли-небудь в Україні буде багато таких шкіл, як наш ліцей. Зараз багато розмов про нову українську школу, яку повинні створити дорослі для сучасної дітвори, але в нашому місті така школа вже є! Вона має статуси «Інноваційна школа» та «Школа випереджаючої освіти». Вчителі тут створюють електронні підручники, мультимедійні навчальні засоби, мережеві курси.
Наша школа — маленьке віконце в майбутнє України, тут навчаються талановиті та яскраві діти, які незабаром самі братимуть участь у розбудові нашої держави.
«Оскар» для п’ятикласників
Наталія Школа
Компаніївське НВО, Кіровоградська область
Наше селище міського типу розташоване практично в географічному центрі України. Назву Компаніївка дали на честь козаків, які в степах, раніше не заселених, збиралися компаніями на берегах річки та боронили Україну від нападників. Тож ми — козацькі нащадки.
Життя у нашому 4-Б класі вирує. Ми любимо мандрувати, творити, навчатися. У класі 5 дівчаток та 17 хлопчиків. У нас є 2 чемпіони з тхеквондо, 2 чемпіони з бальних танців, 2 музиканти, 1 художник, 1 футболіст, є переможець Міжнародного конкурсу знавців з української мови імені Яцика, 14 переможців різноманітних олімпіад серед учнів початкових класів. А ще ми дружні, щасливі, усміхнені, дотепні, активні.
На лінійці 31 травня директор нам вручила Оскар — за активність у різноманітних конкурсах! Зазвичай, такі нагороди вручали лише старшокласникам протягом 15 років, а ми стали першими маленькими номінантами.
А ще ми любимо творити добро. Не раз ми підтримували наших воїнів АТО різноманітними подарунками, смаколиками, листами, малюнками. 5 батьків учнів нашого класу теж перебували в АТО на захисті нашої Вітчизни. І у нашому класі є навіть прапор з автографами воїнів, які захищали Дебальцеве. Ми пишаємося ними. Також ми опікуємося дітками, які перебувають у дитячих будинках. І щороку відвідуємо їх з концертом та даруємо подарунки, виготовлені власноруч, пригощаємо солодощами та фруктами.
Квести замість лінійок
Вікторія Бруцкая
Київ, Спеціалізована школа № 187
Школа переходить на новий стандарт навчання: лінійки замінили на квести, сумні перерви — на танцювальні флешмоби. Багато уваги вчителі приділяють фізичному, музичному та естетичному розвитку.
В нас багато дітей зі сходу України.
Для нашого 4-го класу слово «не можна» давно не має значення. Діти люблять експериментувати, робити лепбуки, малювати плакати та брати участь у різних заходах (танцювальні флешмоби, квн, конкурси тощо). У нас дуже веселий клас.
Привіт від майбутніх спортивних зірок
Ірина Самсоненко
Полтавська спеціалізована школа-інтернат спортивного профілю І-ІІІ ст.
Мої третьокласники — шукачі, які прагнуть всього нового, прогресивного. Це й уроки та свята, олімпіади й конкурси, вечори й екскурсії, спортивні змагання та нескінченні мандрівки. Та інакше й бути не може. Бо ж наша школа — спортивного профілю, а це вже передбачає у дітей як спортсменів бажання лідирувати, вперто йти до своєї мети.
А ще мої учні — актори. Уже 2 роки ми працюємо в проекті «Навчання казкою». У 1-му класі ми часто використовували елементи казкотерапії — працювали, граючись пальчиковими лялечками. А вже в 2му класі театралізували та презентували справжні казки глядачу, де діти майстерно справлялися зі своїми ролями та підготовкою декорацій. Ми навчаємо та виховуємо майбутніх спортсменів, які будуть прославляти Україну навіть за її межами.
Наші випускники і наша гордість — це: футбол: П’ятов Андрій — воротар «Шахтаря» та збірної України, Чеснаков Володимир, Бараннік Олег, Чуваєв Олег – «Ворскла», Нагорний Ігор — молодіжка «Динамо» та інші.
Взявши участь у спільному уроці «Діти єднають Україну», ми ще раз переконаємося, яка багата наша Батьківщина. Це чудова можливість почути один одного.
