Українські вчителі неймовірно різні. Утім, є одна річ, яка їх об’єднує. Усі вони виховують нове покоління українців і українок — незалежних і свідомих. Улітку ГС «Освіторія» здійснила тур Україною, щоб зафільмувати їхні історії. 4500 кілометрів у дорозі, дев’ять педагогічних історій і понад десять міст і сіл. Усе, щоб ще раз довести — #ВчителіВажливі. У матеріалі ми зібрали 9 найяскравіших цитат із фільму, прем’єра якого відбудеться вже 4 грудня о 19:00 за посиланням.
Ольга Петренко, популяризаторка української мови через гуртки ораторського мистецтва в Чернігові
«Мабуть, ми не знайдемо жодного громадянина у світі, який буде називати себе істинним громадянином, не знаючи державної мови. А в нас чомусь виходить: «Я українець. На благо своєї країни роблю все», а сказати щось українською — «Я не знаю». Тому мені дуже хочеться, щоб наші люди почали говорити українською, повернулися до свого коріння. Щоб стерся той стереотип, що якщо це село — то воно україномовне, а якщо це місто — «Так вот мы такие, посмотрите!» Ми українці. Ми вже 30 років живемо у своїй незалежній державі, яка має свою багату історію, яка має свою багату культуру. Нам уже досить бути малоросами».
Христина Ярема, учасниця Всеукраїнської школи онлайн з Ужгорода
«У першу чергу я завжди кажу своїм учням, що вони мають бути людьми, вони мають вміти поважати людину, проявляти до неї цю безумовну любов, ставитися з повагою до оточення. Бути відмінниками або успішними в усіх сферах ми не можемо. Треба шукати себе, шукати своє покликання, пробувати, не боятися помилятися, бути відкритими до нового. Це те, чим зараз наповнена я. Відповідно, цими цінностями я ділюся з дітьми також».
Анжеліка Улиганець, співзасновниця молодіжного хабу «Здибанка» у селі Батьово, де школярі займаються екоактивізмом і громадянською освітою
«Дитина повинна самовиражатися. Вона повинна летіти. Дитину потрібно, звісно, трохи притримувати, але вона повинна летіти і бути щасливою — у своїх думках, у своїй роботі. Це вже не ті діти, які були раніше. І це добре. Я вважаю, що теперішні діти набагато кращі, крутіші, ніж були ми. Вони вільні, вони мають свободу. Вони мають політ думки, тому можуть говорити те, що думають. Вони можуть не боятися бути незрозумілими».
Іванна Хіміч, вчителька початкових класів у Яношівській школі на Закарпатті, де більшість учнів і учениць розмовляють угорською
«Ніколи не сприймала стандартні уроки. Ніколи. Коли я стала вчителькою, то поклялася, що ніколи не буду вчити так, як мене вчили в школі. Це точно. НУШ — це новий подих, нова можливість. Старий варіант радянської школи — він просто би дітей задавив, особистості би перестали розвиватися, і це закінчилося би трагічно».
Павло Віктор, фіналіст Global Teacher Prize Ukraine 2021 і автор YouTube-каналу із 872 тисячами підписників
«Фізика — це наука, яка не дає тебе обдурити. Річ у тім, що якщо ти знаєш фізику, то ти розумієш, що трапляється у світі. І якщо тобі починають розповідати, що Земля пласка, то ти розумієш, що цьому не можна вірити. Англійська потрібна, щоб не заблукати в аеропорту, фізика потрібна, щоб не заблукати в житті».
Микола Гузик, творець комбінованої педагогічної системи з Южного на Одещині
«Наша українська педагогіка — вона націлена не на окрему дитину, не на окремого учня, а на якусь юрбу, на клас. Треба розширити горизонт шкільного класу. Зміст навчання, методи і прийоми навчання мають відповідати задаткам природного таланту дитини. Після першого класу, якщо ви не визначили задатки і таланти дитини, не почали з ними працювати, вони вмирають».
Геннадій Іванченко, очільник осередку Пласту в Маріуполі
«Найцінніше, що даємо ми, вчителі та наставники, — це знання, життєві компетентності, які допоможуть нашим дітям стати громадянами та вижити в цьому непростому світі».
Дар’я Воробйова, вчителька української мови з прифронтової Констянтинівки
«У мене в класі є хлопчик, який, коли почалася війна, разом із сім’єю хапав речі першої необхідності і виїжджав. Діти постраждали від війни дуже сильно. Хлопці дорослі не розмовляли по півроку, батьки спілкувалися з психологами, щоб діти не отримували таких травм. Це дуже боляче, дуже страшно. До таких дітей найбільше уваги потрібно приділяти, любові. Але в жодному разі не показувати: «Я знаю, що в тебе трапилося». Навпаки, я до них звертаюся з якоюсь більшою повагою. Вони це пережили та знайшли в собі сили тут заново почати».
Юлія Красік, вчителька історії у прифронтовій Авдіївці
«Я вважаю, що одним із пріоритетних напрямів роботи кожного вчителя має бути національно-патріотичне виховання молоді. Це повинно бути такою наскрізною лінією, проходити через все виховання, тому що майбутнє країни починається з молоді. І лише коли ми виховуємо патріотів у дитинстві, вони стануть патріотами й у майбутньому. І це запорука нашого щасливого життя».
