Цими тижнями спостерігаємо, як в інформаційному просторі звучать теми про переговори, заморожування війни або перемир’я. Це болить: «мир» з убивцями — шлях у нікуди. Проте дискусії не вщухають, а додаткових дров у багаття підкидають вислови блогерів-мільйонників у соцмережах. Освіторія.Медіа разом із зірковим учителем історії Василем Дяківим вирішила освіжити знання українців про те, які угоди, договори та домовленості за останні 370 років укладала Україна з росією та чим вони закінчились. Цей мініекскурс актуальний як для дорослих, так і для учнів середньої та старшої школи.
Василь Дяків
переможець Global Teacher Prize Ukraine 2020, учитель історії та громадянської освіти
— Війна з 2014 року спонукає дедалі частіше задумуватися про минуле і ще раз нагадувати тим, які на сьогодні вже готові говорити про припинення війни як про перемогу, про постійні заяви представників держави-агресора із закликом «до миру та перемовин», але на її умовах. А це умови капітуляції України, що є неприйнятними і для української влади, і для українського суспільства, — переконаний Василь Дяків.
І Гетьманщина, і Українська Народна Республіка, Українська Держава, незалежна Україна кінця ХХ століття були поставлені в такі ситуації, коли під тиском московії/росії і за відсутності військової та політичної підтримки з боку інших держав змушені були погоджуватися і підписувати невигідні для себе домовленості. Що впливало на таку позицію українського державного управління у прийнятті рішень щодо договорів? Розбираємо з учителем історії головні угоди впродовж 370 років.
Березневі статті
«Договір Богдана Хмельницького»
⬇️
22 березня 1654 року
Для чого були потрібні ці переговори?
Протягом періоду Гетьманщини у XVII — першій половині XVIII століття регіональними гравцями у Центральній та Східній Європі, які завжди протистояли один одному, були Річ Посполита, Османська імперія та московія. Гетьманщина була молодою європейською державою, тож постійно шукала союзників для збереження суверенітету.
Міжнародну політику Гетьманщини ранньомодерного періоду та її взаємини з іншими державами-сусідами визначав становий уклад суспільства. Це відображалося в наданні королем Речі Посполитої привілеїв козацькій старшині. Таку ж модель взаємозобов’язань у формі протекторату між Гетьманщиною та московією козацька старшина прагнула реалізувати під час укладання Березневих статей із царем 1654 року.
Європейські політичні традиції, які ввібрала Гетьманщина, зіштовхнулися з азійським підходом московської зовнішньої політики для вирішення своїх загарбницьких інтересів. Цей підхід базується на принципах золотоординського управління, сили та на безумовному підпорядкуванні цареві без будь-яких ознак поваги та партнерства до протилежної сторони.
Український історик Сергій Плохій зазначає: «Козаки вважали Переяславську угоду контрактом, що має зв’язувати обов’язками обидві сторони. З боку Богдана Хмельницького, він та його держава потрапляли під протекторат царської влади. Вони обіцяли відданість і військову службу в обмін на захист, пропонований Московською державою. Цар, однак, сприймав козаків як нових підданих, щодо яких він не має жодних зобов’язань…»
На пропозицію боярина Василя Бутурліна козакам скласти присягу московському цареві гетьман Богдан Хмельницький запропонував у відповідь делегації скласти присягу від імені московського правителя Українській Державі. На що отримав відмову. Цей випадок свідчить, що керівник Гетьманщини хотів рівності і вбачав її у взаєминах з московією.
Які положення містили Березневі статті? Їх оригіналу немає. Ми дізнаємося про зміст із копій:
✒ Зберігалося гетьманське право
✒ Обіцянка невтручання московських чиновників у внутрішні справи Гетьманщини.
✒ 60 тисяч реєстрового війська.
✒ Податки збирали українські чиновники.
✒ Володарем держави був гетьман, який обирався на козацькій раді довічно, і про це повідомляли московського царя.
✒ Влада гетьмана поширювалася на всю територію Гетьманщини.
✒ Дозволено (це єдиний договір) міжнародні стосунки Гетьманщини з іншими державами, окрім Речі Посполитої та Османської імперії.
✒ Московській державі сплачувалася данина за надання військових послуг.
Натомість на території розміщувалися московські війська, які утримувалися за кошт Гетьманщини. Березневі статті не ратифікувала Козацька рада.
Різне розуміння і тлумачення норм договорів між Гетьманщиною та московією — це ще одна проблема у дипломатичних стосунках. Не маючи жодних політичних зобов’язань перед Гетьманщиною, московські царі тричі впродовж 1656–1686 років вели перемовини з Річчю Посполитою таємно від Гетьманщини. Вони стосувалися долі території козацької держави (Віленське (1656), Андрусівське (1667) перемир’я та «Вічний мир» (1686)). Такі дії московії були розцінені Гетьманщиною як недотримання пунктів Березневих статей. І вони були остаточно розірвані після Андрусівського перемир’я (1667).
Жердівські статті
⬇️
Жовтень 1659 року
Для чого був потрібен цей проєкт міжнародної угоди?
Представники козацької старшини запропонували московському царству проєкт міжнародної угоди — Жердівські статті.
➸ Зводилась до мінімуму залежність Гетьманщини від московії.
➸ Конкретизувалися положення про гарантії суверенітету та незалежності Гетьманщини.
Гетьмани шукали інших союзників — Річ Посполиту, Трансильванію, Швецію, Османську імперію — для отримання гарантій безпеки та суверенітету Гетьманщини.
Але чому Жердівські статті так і не були підписані? московська делегація відхилила запропоновані Юрієм Хмельницьким у Переяславі 1659 року Жердівські статті.
Переяславські статті
⬇️
1659 рік
Під воєнним тиском московії Юрій Хмельницький був змушений підписати договір, що істотно обмежував суверенні права Української держави. Відтепер:
✦ усі дії державного менеджменту Гетьманщини контролював цар;
✦ позбавлення самостійної зовнішньої політики;
✦ заборона переобирати гетьмана та призначати й усувати з посад генеральну старшину та полковників;
✦ новообрана старшина зобов’язувалася складати присягу на вірність московському монарху;
✦ царські воєводи вводилися у Києві, Переяславі, Чернігові, Ніжині, Брацлаві, Умані.
Переяславські статті переводили конфедеративні зв’язки України з московією у форму федерації. Українська держава втрачала самостійність і набувала статусу політичної автономії в складі московії.
Московські чиновники систематично проводили гібридну війну для реалізації загарбницької політики. Наприклад, підтримка московським царем лояльності гетьмана та козацької старшини. І за це надавалися привілеї — посади, землі, селяни. А ще здійснювався контроль за діяльністю гетьманських органів влади, заохочувалися доноси на тих, хто не задоволений московською політикою, використовувалися інструменти для поглиблення політичної кризи у Гетьманщині, що розколювало українське суспільство.
Московські статті
⬇️
22 жовтня 1665 року
Процвітало недотримання норм угод або урізання в них суверенітету Гетьманщини через особисті амбіції гетьманських лідерів-популістів. Один із найвідоміших того періоду — Іван Брюховецький. Він був обраний гетьманом Лівобережжя на Чорній раді, організованій московським царем Олексієм Михайловичем у Ніжині 1663 року. Під час її проведення за допомогою московського війська прибрав своїх конкурентів Івана Золотаренка та Якима Сомка.
Бажання Івана Брюховецького стати гетьманом, незважаючи на державні інтереси та реальну політичну кризу Гетьманщини, призвело до двох катастрофічних кроків. Пошук військово-політичної підтримки насамперед у московії (не нагадує нічого?!) та використання популістської передвиборчої програми дали змогу залучити на свій бік запорожців та бідне козацтво.
Прийшовши до влади, він перший з гетьманів прибув на поклон до московського царя і за надану допомогу 1665 року підписав московські статті. Цей договір фактично поставив хрест на функціонуванні Гетьманщини як незалежної держави.
❖ Обмеження політичних прав: гетьманському уряду заборонялось вступати в дипломатичні відносини з іноземними державами.
❖ Збирання податків з українського населення (за винятком козаків) покладалося на московських воєвод. Збори мали йти в царську казну.
❖ Підтверджувалося обрання гетьмана за дозволом царя. Новообраний гетьман мав приїздити до москви на затвердження.
❖ Українські міста і землі перейшли під безпосередню владу московського царя.
❖ Військові гарнізони розміщувалися в полкових містах.
❖ Українська Церква підпорядковувалася московському патріарху.
Фактично лише козацький стан зберігав свої автономні права.
Тут напрошується хоч і не зовсім коректна, але паралель із Помаранчевою революцією 2004 року, коли внаслідок фальшування результатів виборів Президентом України став Віктор Янукович. Але суть процесів, що відбувалися, одна — втручання московії/росії у внутрішнє політичне життя Гетьманщини/України з метою обрання українським народом свого ставленика.
Кількість московських військ в Україні збільшувалася до 12 тисяч. Український уряд зобов’язувався їх утримувати за власні кошти. Ще одна аналогія: згадаймо 1997 рік та Великий договір між Україною та росією. Саме тоді було затверджено перебування російського Чорноморського флоту у Севастополі та Криму.
В обмін на ці поступки Брюховецький отримав титул боярина і земельні володіння неподалік кордону з московією.
Глухівські статті
⬇️
16 березня 1669 року
Такий стан справ не задовольнив ні козацько-шляхетський, ні селянський стани, ні містян. Повстання проти московських статей та рішення польсько-московського Андрусівського перемир’я про поділ Гетьманщини по Дніпру стало тим каталізатором, який змусив московію у Глухівських статтях 1669 року зробити послаблення щодо внутрішньої політики в Українській державі.
Страх московії втратити українські землі, недостатня кількість московського війська для придушення повстання дозволили на короткий термін із 1669 по 1672 роки гетьману Дем’яну Многогрішному отримати:
➺ московських воєвод тільки у п’яти містах, де вони не мали права втручатись у справи місцевої адміністрації;
➺ козацький реєстр встановлювався в розмірі 30 тисяч осіб;
➺ гетьман мав право утримувати 1 тисячу осіб найманого війська (компанійців);
➺ податки збиралися винятково козацькою старшиною;
➺ значно обмежувався перехід селян у козацтво.
Як реагувала московська/російська окупаційна влада на прояви вільнодумства та реалізацію власної внутрішньої чи зовнішньої політики гетьманів?
Можна згадати реакцію Петра І на підписання Іваном Мазепою козацько-шведського договору 1708 року: жорстоке знищення Батурина та Чортомлицької січі, репресії проти прихильників Мазепи, інформаційна кампанія з дискредитації його політики.
Коломацькі чолобитні
⬇️
1723 рік
Коломацькі чолобитні (або Коломацькі петиції) стали спробою відновлення державності України. Ці два звернення козацької старшини до російського імператора Петра І вручив царю просто в руки на виході з церкви канцелярист Іван Романович. Чого домагалася козацька старшина?
❈ Відновлення державних прав України.
❈ Ліквідації Малоросійської колегії.
❈ Дозволу обрати нового гетьмана України.
Розлючений цар наказав заарештувати всю козацьку делегацію. 16 чоловік у колодках доправили до Петропавлівської фортеці. У ній Павло Полуботок помер від тортур та катувань, а інших від смерті врятувала смерть самого Петра І.
Саме Павло Полуботок розпочинав реформи, які суперечили духові російської імперії, тому його і не затвердив Петро І гетьманом і призначив управляти Гетьманщиною Першу малоросійську колегію.
Лубенський договір
⬇️
1734 рік
Лубенський договір між Запорізькою Січчю, яка перебувала тоді під протекторатом Османської імперії, та російською імперією мав на меті узаконити її перехід під протекторат останньої. За рахунок надання російською імперією привілеїв запорожцям вона отримала прикордонне військо, яке захищало її від Османської імперії і яким можна було скористатися під час воєн.
Таким чином, усі договори цього періоду (Батуринський (1663), московський (1665), Глухівський (1669), Конотопський (1672), Переяславські статті 1674 року, які узаконили анексування московською владою території козацьких полків Правобережної Гетьманщини під управління лояльного гетьмана Івана Самойловича), Коломацькі (1687), Решетилівські (1709), Рішительні пункти (1727) — лише імітація правових взаємин між Гетьманщиною та московією/російською імперією. Вони носили формально декларативний характер. Їхні положення або не виконувалися московією/російською імперією, або містили вкрай невигідні пункти для Гетьманщини, а їхнє дотримання знищувало суверенність та незалежність.
Положення, викладені в договорах, гетьман не мав права змінювати, а тому все виписувалося під бажання московського/російського монарха. І те, чи буде претендент на булаву затверджений гетьманом, залежало від рівня його лояльності московському/російському монарху та рівня суспільних процесів в Українській державі.
Договір у Коренево
⬇️
4 травня 1918 року
У ХХ столітті через послаблення імперських намагань росії та піднесення українського національно-визвольного руху IV Універсалом 22 січня 1918 року проголошена незалежна, соборна самостійна Українська Народна Республіка. У контексті геополітики українські землі стали полем битви між західним світом та росією. А росія не хотіла втрачати Україну і як сировинний придаток, і як основу ідеології «русского мира». Більшовики, розпочавши війну проти УНР, яка не мала війська та не могла захищатися, швидко окупували території незалежної держави. Українська Центральна Рада підписала 9 лютого 1918 року договір з країнами Четвертного союзу (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією, Османською імперією), які зобов’язувалися допомогти звільнити території УНР від більшовиків.
Таким чином, у березні 1918 року значна частина УНР була звільнена від окупантів. І перебування німецьких та австро-угорських військ на українських територіях стало для Української Держави гарантією безпеки. Тому більшовики змушені були підписати у травні 1918 року договір в Коренево. Мета — перемир’я між Українською Державою та РСФРР. У цей період більшовики вели активну пропаганду серед селян, яка стосувалася землі та миру, а ще озброїли партизанські загони для дестабілізації політичної ситуації. Друга більшовицько-українська війна розпочалася тоді, коли країни Четвертного союзу програли в Першій світовій війні, внаслідок чого Австро-Угорщина розпалася, а в Німеччині почалася революція. Брак військово-політичної підтримки призвів до окупації більшовиками УНР.
Будапештський меморандум
⬇️
5 грудня 1994 року
У міжнародних відносинах сучасної незалежної України звернемо увагу на Будапештський меморандум (1994), підписаний Президентом України Леонідом Кучмою. Він стосувався надання гарантій безпеки Україні внаслідок її без’ядерного статусу. Але це був декларативний документ, який не мав розроблених механізмів гарантування безпеки. Приблизно такої ж практичної ваги, як і тези про «невідворотність вступу України в НАТО», «відкритість дверей для вступу України в НАТО». Хоча політичну відповідальність несуть усі підписанти, але росія ніколи не визнає відповідальності за норми підписаних нею міжнародних документів.
Великий договір між Україною та росією
⬇️
31 травня 1997 року
Другий документ — Великий договір між Україною та росією 1997 року. У цьому документі росією визнається територіальна цілісність та непорушність кордонів України. Але цей договір був підписаний після укладення угоди про базування російського Чорноморського флоту у Севастополі. Це можна назвати своєрідним «троянським конем», який поступово мав підпорядкувати Україну російському впливу.
І ще, образно кажучи, не висохли чорнила на цьому договорі, як 2003 року відбувається перший територіальний конфлікт за острів Тузла в Керченській протоці. І тільки відмова тодішнього Президента України Леоніда Кучми від євроатлантичної інтеграції в НАТО та початок перемовин зі створення Єдиного економічного простору з росією, Білорусією, Казахстаном послабили безпідставні територіальні вимоги росії.
Мінські угоди
⬇️
5 вересня 2014
Мінські домовленості 2015 року мали реалізувати декілька цілей. Серед положень, які були в них, важливе місце українською стороною відводилося виведенню з території України всіх формувань росії та відновлення державних кордонів і територіальної цілісності нашої держави. І тільки після цього українська сторона була готова політичним шляхом врегулювати внутрішньополітичні проблеми. Але росія так і не захотіла виконати пункт, під яким вона поставила підпис.
4 головні висновки, що їх демонструють домовленості з росією
Упродовж більш ніж 30-літнього періоду незалежності в Україні діють проросійські сили — «п’ята колона», які час від часу посилюють політичну кризу, розігруючи різні сценарії, пов’язані з «утисками російськомовних», «утисками православної церкви московського патріархату», історією, знищенням військового потенціалу, проведенням дискредитації українського державного управління тощо. Під час укладання угод з українською державою в різні історичні епохи росія намагається спонукати Україну прийняти невигідні для неї умови, щоб зберегти свій вплив з метою подальшого поглинання.
Навіть підписані росією договори, які гарантували безпеку Україні в рамках дії норм міжнародного права, грубо порушені і не виконуються державою-терористом.
Росія розуміє тільки сильну позицію іншого. Ця сила може проявлятися насамперед у сферах:
…військовій — обороноздатне військо України та потужна військова економіка;
…політичній — коаліція, яка підтримує Україну і фінансово, і військово;
…дипломатичній — засудження на різних міжнародних майданчиках агресії та злочинів росії проти українців, створення платформи для консолідації дипломатичних зусиль щодо визнання росії державою-терористом та агресором, отримання міжнародної підтримки від інших держав.
Україні потрібні гарантії безпеки: захист «ядерної парасольки», які дозволять остаточно відірватися від азійської моделі розвитку.
