Уже понад пів року українські вчителі не лише навчають дітей під час війни. Багато педагогів та освітян знаходять час для волонтерства: вони плетуть маскувальні сітки, готують їжу для наших захисників, допомагають родинам-біженцям. Їхній другий фронт — волонтерство, і на ньому вони роблять свої щоденні дива. У цьому матеріалі ми зібрали історії 5 жінок-педагогів, які невтомно волонтерять з перших днів повномасштабного вторгнення. Декотрі надто зайняті та скромні, тож про них розповідають колеги і вдячні батьки. Наші статті — про неймовірну силу та стійкість освітян, це подяка кожному українському вчителеві. Ми продовжуємо збирати історії освітнього фронту до кінця листопада. Адже віримо, що зараз учителі важливі як ніколи.
Людмила Лучин
Івано-Франківськ
Вчителька музичного мистецтва
Католицький ліцей святого Василія Великого
«Як би це тавтологічно не звучало, нашим захисникам теж потрібен маскувальний захист…»
24 лютого о 5-й ранку я написала повідомлення в учительську групу, що «сьогодні може бути небезпечно. Пропоную, щоб дітки не йшли до ліцею». Ніколи нікому не писала панічні повідомлення, але той день був одразу непростим.
Перші дні повномасштабного вторгнення всі люди були в невизначеному стані: потрібно було просто триматись за життя.
І мені одразу 28 лютого спала на думку ідея плести маскувальні костюми, які в народі називають кікіморами.
По-перше, так я підтримувала своє ментальне здоров’я. А по-друге, я точно знала, що нам потрібно якось захищати наших воїнів. Як би це тавтологічно не звучало, нашим захисникам теж потрібен маскувальний захист. Проте ментальне здоров’я потрібно зберігати всім, і діткам — у першу чергу. Музика у цьому — найкращий помічник. Мені пощастило викладати музичне мистецтво, тому що крізь віки музика була і буде джерелом натхнення, спокою і блаженства.
На сьогодні я організувала 5 точок плетіння, які виготовили понад 170 маскувальних костюмів і паралельно з волонтерством готувала учнів до музичних конкурсів. Одна учениця двічі здобула нагороду гран-прі на різних вокальних конкурсах, двоє учнів стали лауреатами другої премії, двоє — отримали першу премію і одна учениця — третю.
Поділитися своєю історією мене підштовхнули мої нові друзі. Вони від початку повномасштабного вторгнення плетуть маскувальні костюми в нас у просторі «Нові Крила». Плетуть досі, за що їм низький уклін і величезна подяка.
Наталія Лисенко
Запоріжжя
Вчителька англійської мови
Запорізький НВК №7
«Я хотіла бути корисною всюди та йти до Перемоги якомога швидше».
24 лютого життя всіх українців дуже несподівано змінилося.
На допомогу нашим захисникам стало багато волонтерів та цивільних. Я вирішила: не хочу нікуди тікати, хтось має допомагати в тилу! Про те, що ми виносили з хати все, що мали для переселенців та наших захисників, промовчу… Бо мені здається, що то робив кожен небайдужий українець. Щодо мене, то з перших днів плела маскувальні сітки, в’язала шкарпетки, які потім передавали на блокпости та в госпіталі.
У Запорізькому навчально-виховному комплексі № 67, де я працюю вчителькою англійської мови, вирішили збирати кошти на допомогу нашим бійцям. Щотижня я робила закупівлі необхідного і передавала на блокпости. Та цього мені було замало… Я хотіла бути корисною всюди та йти до Перемоги якомога швидше. Почула про волонтерство в Єврейському центрі Мазаль ТОВ. Почала допомагати розвозити на велосипеді харчі, медикаменти, памперси пенсіонерам і всім, хто потребував допомоги. Так я стала волонтером у центрі, в якому і пройшла курси «Школа волонтерів». Успішно, отримала свідоцтво.
Ми намагаємося продовжувати жити та мислити позитивно, з вірою в нашу Перемогу! Завдяки Єврейському центру ми почали брати участь у різноманітних акціях: «Найдовша ковдра в Україні» (у процесі), я в’яжу частинки цієї майбутньої ковдри; «Збери рюкзак до школи», де ми з аніматорами розважали дітей, а вони, на знак вдячності, приносили канцелярське приладдя для тимчасово переміщених дітей. Встигаю проходити різноманітні психологічні тренінги щодо роботи вчителя з учнями в умовах війни, як можна допомогти подолати стрес та хоч трохи розслабитися. Як якісно викладати предмет дистанційно.
Спорт — також моє джерело натхнення. Тому, коли було організовано веломарафон на 200 км на підтримку Маріуполя — Mariupol-Azov-Ukraine, я взяла участь, не роздумуючи. Внесені кошти велоспортсменів за заїзд пішли на підтримку ЗСУ. Також проїхала на велосипеді «Львівську сотню» (100 км) на підтримку нашої армії. У душі живе віра та надія, що разом ми подолаємо всі негаразди. Об’єднавшись, українці показали свою суперсилу! Радію та пишаюся тим, які ми стали могутні разом! Слава Україні! Слава нашим героям!
Наталія Іванова
Одеса
Вчителька початкових класів
Одеський НВК «Надія»
«Її невелика квартира перетворилася на склад, але вона щаслива допомагати якнайбільшій кількості людей…»
«Доброго дня! Ми з України! Місто Одеса! Хочу поділитися історією про неймовірну жінку, вчительку і волонтерку Наталію Вікторівну Іванову, яка працює педагогом початкових класів в Одеському НВК «Надія».
Спочатку її впізнають по зачісці! Вона буває зеленою, рожевою, бузковою і навіть жовтою! Але такі сміливі кольори волосся не можуть передати усієї енергії та харизми цієї молодої дівчини! Її обожнюють не тільки діти, а й батьки. Яскраві уроки, цікаве дозвілля, група подовженого дня з новорічними фільмами під какао, неймовірні вистави на всі свята — таким було щасливе шкільне довоєнне життя із Наталією Вікторівною! Цього року в неї клас першачків, у сестричок й братиків багатьох з яких вона теж була першою вчителькою.
І тут сталося 24 лютого, почалася війна. Попри всі жахи Наталія завжди на зв’язку з учнями й батьками. Усі уроки за розкладом, починається навчальний день з гімну України та підбадьорливих слів. То вже потім можна поплакати після розповідей малюків, котрі діляться, де вони ховаються під час повітряних тривог. Бо це ж не справжня тривога, це така гра, в яку навчили грати мама й тато. Але Наталія Вікторівна не та людина, щоб сидіти мовчки! З усіма учнями, колишніми і теперішніми, вона створювала малюнки для військових. Долучилися навіть ті, хто виїхав з країни, їх малюнки теж роздруковували та передавали бійцям.
Майже з першого дня війни Наталія у вільний час допомагала в ресторані, що готував обіди для наших захисників. Вона не тільки чистила, різала, пекла, варила і фасувала, а також зібрала понад 200 000 грн на продукти для цієї благородної справи. Також за час війни за її ініціативи закрито п’ять великих зборів! Придбано 2 автівки на фронт, повна амуніція для одного захисника, тепловізор, прилади для відділу зв’язку ЗСУ. 90 % донатів приходить від батьків учнів. Її стрічки в соцмережах з 24 лютого сповнені фотозвітів. Але й на цьому вона не зупиняється. Постійно триває збір і щоденна роздача харчових продуктів, одягу і необхідних речей для переселенців і багатодітних сімей. Її невелика квартира перетворилася на склад, але вона щаслива допомагати якнайбільшій кількості людей. Від імені всіх батьків діточок, яким пощастило займатися з Наталією Вікторівною, хочу щиро їй подякувати! За той неймовірний приклад сили характеру, оптимізму і незламності перед труднощами, який вона кожного дня подає дітям і батькам!»
Тетяна Волга
Ворзель
Директорка школи НВК «Надія» № 275
«Після того як територію звільнили, одразу ж повернулася на роботу і жила в квартирі з тріснутими вікнами без води, газу, світла…»
«Тетяна Григорівна Волга — директорка нашої школи. Людина з великої літери. Патріот своєї держави та професії. Вона не виїжджала з Ворзеля до останнього, навіть коли його окупували.
Під кулями директорка їхала в школу, ховала трудові книжки та всю шкільну документацію. У перший же день евакуації у школі організували укриття. Кожен житель мав змогу прийти в школу, де кожного чекала постіль, вода та їжа. Також було організовано онлайн-навчання та моніторинг усіх дітей і вчителів. Під кулями Тетяні довелося тікати з рідного дому. Без нічого, але з цілою сумкою трудових книжок, свідоцтв та печаток від школи. Прихисток знайшла в маленькому селі, звідки керувала навчальним процесом.
Директорці доводилося щодня долати відстань по 3 км взимку, щоб знайти доступ до інтернету. Коли деякі вчителі не вийшли на зв’язок — організувала масові пошуки. Коли рашисти захопили шкільний автобус: підключила всю країну до пошуку. Після того як територію звільнили, одразу ж повернулася на роботу і жила в квартирі з тріснутими вікнами без води, газу, світла. У той же період у школі був організований гуманітарний штаб для всіх жителів містечка. Щодня директорка пакувала, організовувала розфасовку та видачу пайків. У школі жили військові та лікарі — і всім встигала задовольнити потреби — від спальних місць, їжі та інших побутових потреб. До речі, багато її випускників пішли до лав армії. А батьки приходять, дякують за її допомогу».
Надія Мосюк
Село Комарово
Директорка Комарівського ліцею Маневицької селищної ради Волинської області
«Їй вдається знайти необхідні слова, навіть коли опускаються руки, коли довго немає звісток з фронту або закінчуються ресурси».
«Перші ранкові вибухи 24 лютого розбудили мене в Києві. Тоді щось всередині кричало: час повертатися додому, у маленьке село Комарово на Волині. Через кілька тижнів після окупації частини регіонів Київщини мені це вдалося. Приїхавши додому, я відчула шалену гордість: цей народ точно не здолати!
Маленьке село перетворилося на справжню фортецю і стало гуманітарним хабом, який започаткувала Надія Миколаївна — надзвичайно добра людина, педагог з понад 20-річним стажем, директорка місцевого ліцею. Нині два її старші сини боронять Батьківщину на фронті, тож тепер обовʼязок її життя — робити все можливе для нашої Перемоги в тилу та надихати людей навколо доєднуватися до волонтерського руху.
Практично з перших днів війни Надія почала збирати запити щодо необхідної допомоги та залучала людей з усього села — і тих, хто нині мешкає тут, і тих, хто родом з Комарова, але живе деінде. Під наставництвом жінки люди готували їжу та доставляли навіть на окуповані росіянами території, збирали харчі, аптечки, одяг, речі для побуту, допомогу воїнам, шили військову амуніцію, плели маскувальні сітки і продовжують робити це на регулярній основі донині.
Ліцей перетворився на волонтерський штаб і місце прихистку для переселенців, а десятки людей приходять сюди щоденно завдяки доброму слову Надії Миколаївни.
Їй вдається знайти необхідні слова, навіть коли опускаються руки, коли довго немає звісток з фронту або закінчуються ресурси. «Люди, ми все можемо, ви неймовірні!», — це вже як особлива мантра, яка надихає рухатися вперед і робити навіть, здавалося б, неможливе!
Крім організації волонтерської роботи, у ліцеї було належним чином організоване дистанційне навчання, тож це ще одне велике досягнення директорки, яке цінують та поважають усі місцеві. Адже навчати дітей навіть за таких складних умов, під час повітряних тривог і підвищеної небезпеки — те, що вкрай важливо нині».
Розкажіть історію вашого освітнього фронту
Матеріал створено за підтримки «Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Співпраця є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.
