Забудьте про інстинкти! Теорія про те, що дорослішання тварин регулюють виключно вони, застаріла. Дослідники довели, що волохаті та пернаті тати й мами не лише виховують, а деякі навіть навчають малечу, шукають індивідуальний підхід, як люди. Є навіть своєрідні лісові класи! Зібрали для вас найцікавіші дослідження.
Як тварини навчають дитинчат?
Процес опанування навичок дітьми людей і дитинчатами тварин має більше подібного, ніж різного. У цьому переконані фахівці Лабораторії поведінки та пізнання тварин Університету Британської Колумбії (Канада). Дані нового метадослідження вони оприлюднили у квітні 2024 року. Багато механізмів і етапів є однаковими, особливо коли йдеться про перші роки життя тварини чи людини. Це дає змогу по-новому поглянути на навчання. Скажімо, звіренята та пташенята копіюють охоче та повноцінно тих, хто турбується про них або хоча б демонструє прихильність. Якщо ж батьки чи інші дорослі свого виду виказують байдужість, процес навчання гальмується. Як це схоже на людську освіту, адже нещодавно дослідники підтвердили, що учні краще вчаться від учителя, якого люблять — ми писали більше по це тут).
Як пише американський поведінковий нейробіолог Марк Блумберг у статті «Походження та значення інстинкту», інстинкти «незадовільно були колись описані як вроджені, попередньо запрограмовані, закріплені або генетично зумовлені. Навпаки: дослідження в цій галузі вчать нас, що так звана видотипова поведінка розвивається — і це відбувається у кожної особини індивідуально, завдяки видотиповому досвіду… Життєвий досвід може посилити або пом’якшити активність генів через зміни в нейронах». Простіше кажучи, і кошеня, і людський малюк мають природну потребу гратися та наслідувати у грі дорослих. Але якщо середовище буде несприятливе, якщо батьки не гратимуться з дитиною та не знайдеться інший дбайливий вихователь, бажання навчатися поступово згасне. Дитина не зможе читати, а кошеня — ловити мишей.
Дитинчата молодих та недосвідчених батьків-звірів, як стверджують дослідники, мають менше можливостей для розвитку, ніж решта. Навіть така потужна вроджена модель поведінки у чорних ведмедів, як впадати у сплячку взимку, згасає, якщо ведмежа росте в зоопарку та не відчуває наслідків зміни сезонів (зменшення освітлення, кількості їжі).
Пташенята не народжуються з умінням співати, а навчаються цього. Запам’ятовують, створюють певні шаблони в мозку, як діти, що опановують мову. Потім відпрацьовують пісню, порівнюючи звуки, які видають, зі своїм внутрішнім шаблоном, і вносять корективи у вокалізацію. Це ключовий етап — молодий птах, який у підлітковому віці втрачає слух, ніколи не зможе видавати спів, хоча й чув його раніше. Лише пташині тинейджери вміють імпровізувати та закріплюють навичку.
У лабораторних умовах пташенята-сироти можуть навчитися за допомогою аудіозапису. Дослідження показують, що молоді співочі птахи реагують (наприклад, прискореним серцебиттям) сильніше, коли чують пісні свого виду, ніж пісні іншого виду. Якщо ж чують спів виключно чужого виду, будуть наслідувати його. Але вийде пісня-покруч, яка не сподобається самичкам ні свого, ні іншого виду. Це як з мовою — рідною та нав’язаною.
Стрес фантастично змінює процес наслідування
А ось про це освітянам ще варто замислитися, особливо в Україні, де стреси воєнного часу не оминають дітей. Виявляється, зазвичай птахи і тварини більшості видів (в експериментах були в’юрки, піщанки, кажани), якщо є вибір, копіюють поведінку рідних, генетично близьких дорослих (батьків, родичів). Якщо ж вони перебувають під дією хронічного стресу — навпаки, ігнорують батьків та копіюють сторонніх успішних представників свого виду. Якщо це справедливо й для дітей, то роль учителів зростає нині ще більше.
Метадослідження 2023 року представників Університету Альберти (Канада) дало подібні результати. Останнім часом вчені вперше заговорили про справжнісіньку… освіту, яку дають нащадкам тварини і птахи деяких видів. Тварини свідомо навчають дитинчат, а не просто спрацьовує механізм наслідування. Далі — докази нейробіологів.
🐶 🐶 🐶
1. Прищеплюють навички не лише батьки, а й учителі
Осиротілі лосі навчаються у всіх дорослих, куди йти у пошуках їжі та як уникати хижаків. Така сама ситуація — у більшості хижаків. Навіть риби, які втратили батьків, переймають досвід у чужих дорослих.
Ще більше дивує те, що тварини деяких видів навчають дитинчат окремо, а потім наставник готує до дорослого життя підлітків. Так навчають полювати вовки та койоти. Кити теж проводять цілі майстерки з полювання для всього молодого покоління.
2. Навчають поетапно
Від простого до складнішого. Спочатку закріпити елементарні навички, потім на їхній основі набудовувати складніші. Сурикати їдять скорпіонів. Дорослі спочатку навчають своїх дитинчат робити це безпечно, приносячи їм мертвого скорпіона. Наступним кроком буде урок для потомства із живим скорпіоном, але з видаленим жалом. Урешті-решт приносять живого скорпіона із цілим жалом, і дитинча повинно зрозуміти, як з ним поводитися. А вже потім поза межами нори (такого собі класу), у природних умовах навчають полювати на скорпіона.
3. Шукають індивідуальний підхід
У гагар та деяких інших птахів відведено два місяці, щоб почати літати та здобувати їжу, але комусь досить кількох тижнів, а хтось опановує ці навички три місяці. І батьки підгодовують пташенят, аби ті мали шанси, та продовжують демонструвати, що та як робити. Також вони орієнтуються на особливості малюків: сміливих можуть виштовхнути з гнізда, щоб ті нарешті розправили крила, а боязких терпляче й повільно привчають літати.
4. Створюють проблемні ситуації
Маленький єнот буде ходити за своєю матір’ю, навчатися, як їсти, що їсти, як потрапляти в сміттєві баки… але це не вважається навчанням. «Учитель» повинен змінити свою поведінку, а не просто жити, як завжди — такі критерії висувають дослідники Університету Клемсона (США). У цьому вони спираються на роботу відомого професора психології Гарвардського університету Марка Хаузера та його колег «Чи існує вчителювання у тварин?».
🐥 🐥 🐥
Тварина, що навчає іншу, іде на певні витрати (наприклад, часу), а також змінює звичну поведінку без будь-якого зиску для себе. Але ці зміни дають шанс, що учень опанує нову навичку швидше та безпечніше, ніж він сам колись. Таке навчання відбувається, наприклад, коли вовк спеціально приводить підлітків до подвір’я людини, щоб продемонструвати, як перемагати собак. При цьому хижак навіть не намагається вкрасти худобу, а зосереджується на чотирилапих охоронцях. Це не зухвальство, як думають подекуди люди. Собака — серйозна небезпека для вовченят. Тож дорослий вовк спеціально створює ситуацію, щоб вони мали успішний досвід. І прикриває їх, якщо все піде не так, як хотілося б.
Більшість із сімейства котячих не лише годують малюків, а й приносять їм ще живу здобич для тренування. Мавпи та дельфіни знову й знову повторюють свої дії, коли на них дивляться малі представники виду, щоб дитинчата все роздивилися в деталях. А левові тамарини взагалі вкладають лапу дитинчати до дупла, щоб навчити шукати там їжу. Чим не техніка навчання «рука в руці»? А потім знайомлять із дедалі складнішими ситуаціями пошуку їжі: від розпізнавання сорту фрукта до уникання хижаків, небезпечних змій та комах у дуплах.
Білка проти шимпанзе: який стиль вам ближчий?
Лише кілька прикладів того, які, так би мовити, методики застосовують тварини:)
1. Шимпанзе-лектори
Шимпанзе віддають перевагу демонстрації власного прикладу, як свідчать спостереження. Шість-сім із дев’яти років дитинства дитинча не відходить від матері. Перші чотири-п’ять років, коли воно ще п’є материнське молоко, сидить на руках чи спині та спостерігає. Потім ще кілька років повторює за нею всі дії, щоб здобути їжу. Якщо малеча відвертається, мама повертає його мордочку «до дошки». Якщо намагається піти, тримає за лапу. І лише підлітки мають більше свободи, проте все ще ходять за мамою.
3. Білки-гейміфікатори
Білки намагаються отримати результат м’яко та весело. Білки ніби чули про ігрове навчання, та й дорослі самі не проти погратися, як з’ясували британські біологи. Деякі дитинчата бояться висоти, тож веселі «перельоти» з дерева на дерево — не у всіх вбудований механізм. Цього слід навчитися. Білка влаштовує справжнісінькі ігри в доганялки із зовсім маленькими білченятами у гнізді. Ті звикають, що це весело та безпечно. Потім такі перегони білка організує вже на дереві. Що старші сини й доньки, то більший радіус гри. Непомітно білка перестрибує вже на сусідні дерева, збільшує відстань між деревами. А малеча навіть не знає, певно, що навчається чогось важливого.
2. Видри-мотиватори
Видри покладаються на особистий досвід малечі та відпрацювання індивідуального стилю полювання. А спонукають до того трохи маніпулятивно. Видра, яка вполювала рибину, трапляється, дає її понюхати та лизнути дитинчатами, а потім… упс! Випускає в річку на мілину. Доводиться малечі її ловити. Мотивація ефективна: дегустація винагороди за зусилля.
4. Ведмеді-модератори
А ось ці хижаки давно вже використовують інший модний тренд в освіті: навчання «рівний рівному». Кажуть, людські діти від старших учнів навчаються легше й швидше, ніж від учителів. Справа педагога — бути модератором й керувати процесом. Ведмеді залишають при собі одного підлітка з попереднього виводка, аби доглядав та навчав маленьких братиків і сестричок. Учені назвали таких наставників пестунами. Мама лише спостерігає. Але якщо ведмежа шкодить або потрапило в біду, дістане за це на горіхи саме підліток-наставник.
