Три книжки про героїв з особливими потребами, які змінюють уявлення про літературу

Якою має бути інклюзивна література? Добрі дитячі книжки про пригоди, розваги, наукові відкриття, у яких головні герої мають особливі освітні потреби. Або ж щемливі історії про дитячі страждання, де основний акцент — на хворобі, бо це вчитиме співчувати маленького читача? Про це йшлося на дискусії «Інклюзивна література: цікаво про важливе»

Весела Даша та авантюрний Петрик

Як вам книжка «Пригоди Даші й Тіні» Вікторії Надикто, де весела маленька киянка, схожа на Пеппі Довгапанчоху, вигадує казки? А в них — надзвичайні пригоди: вона перетворюється на фею, допомагає добрій відьмі, що втратила дар творити дива, повертає чари до казкової країни, перемагає страшного Павука. Добре для тих, хто ще ходить до початкової школи.

А дорослішим дітям підійде пригодницький «Тридцять перший меридіан» Євгенії Пірог, де 14-річний Петрик та 16-річна Оля мандрують, планують незвичні маршрути, чимало дізнаються про артефакти Трипілля та піраміди Сонця загадкових майя. Особливий інтерес викликають ілюстрації: фотографії досліджень культури майя в Мексиці та експонатів археологічного музею, завдяки яким книга здається документальною. Чимало хлопців та дівчат розглядатимуть усе це.

Так до чого тут, здавалося б, інклюзія? В 11-річної Даші — орфанне захворювання — муковісцидоз. Даша змушена щодня приймати ліки та проходити специфічні процедури. Але вона весела, бешкетує, постійно потрапляє в смішні пригоди. Книжка не лише дитяча. З легкої руки авторки, читач почувається на сеансі психолога. Адже в тексті з психологічної точки зору проаналізовано теми, про які важко проговорити з друзями та рідними.

А хлопчик з книги «Тридцять перший меридіан» прикутий до візка. Через важкий діагноз він не може поворушити навіть руками. Старшокласниця Оля — волонтерка, яка допомагає йому пересуватися. Але юні дослідники на рівних спілкуються з науковим дослідником Гербарієм і французькою професоркою з Мексики. У цій книзі теж є привід замислитися над стосунками головних героїв і над пошуками підлітками свого місця в цьому світі.

Пам’яті наймолодшого бібліотекаря в Україні

Ці книжки — не про хвороби, а про пригоди та почуття. Діти, навіть із важким захворюванням, можуть бути щасливими, цікавими і робити життя інших цікавим, наповненим, змістовним. І все це — не вигадки. Те, що інвалідний візок не є перешкодою для мандрівок, доводить не лише художній твір, а й передмова відомого мандрівника у візку Миколи Подрезана, який відвідав майже 60 країн.

Журналіст Костянтин Грубич згадував про підлітка, який став прототипом Петрика, — 15-річного Дмитрія Ружевича, наймолодшого українського бібліотекаря із Сергіївки, героя його спецпроекту «Говори зі мною». «Книжковий» Петрик має ті самі моменти в житті, той самий характер. У бібліотеці Дмитра було понад 2000 книг, які передавали люди з усіх куточків України. Книжки, позначені особистим екслібрисом, видавали всім охочим читачам. Бібліотека потребувала чимало часу, але мама хлопчика, якій і так доводилося дбати про паралізовану дитину, не шкодувала зусиль, щоб приходили діти і Дмитрик мав можливість більше спілкувалися. А ще журналіст поділився сумною звісткою: нещодавно хлопчик пішов з життя. Тож на презентації вшанували його пам’ять. Але чимало людей пам’ятатимуть його. Такі діти багато чого вчать: терплячості, оптимізму, життєлюбства. Дмитро став натхненником не одного твору, а цілої серії книжок про хлопчика на візку, які планується видати.

Злий, хитрий, мудрий, різний

На дискусії щодо інклюзивної літератури презентували ще одне видання — «Terra інклюзія 2018». Це збірка творів переможців та фіналістів Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» у категорії спецвідзнаки «Інклюзивні оповідання». Таку відзнаку вперше вручають в Україні, та й інших жодних конкурсів для авторів, які пишуть на тему інклюзії, у нашій країні не було. Нині ж знову до 1 березня 2019 року журі «Коронації слова» очікує на такі твори. Автори збірки мають різний стиль, жанри, тематику. Хтось страждає від важкої недуги, але веде активне життя, інший описує життя рідних, а є й ті, хто запропонував світлі фантазії. Об’єднує твори життєлюбство, щирість, неприкрита правда.

Типова помилка багатьох авторів, які намагалися писати на цю тему: зображують янголів, страждальців, щоб читач захоплювався або жалів, — вважає провідний бібліограф Національної бібліотеки України для дітей, кандидатка історичних наук Наталя Марченко.


Маленький читач, щоб книга «пішла», має асоціювати себе з головним героєм, знайти щось спільне. Але дитину не можуть зачепити проблеми людини з інвалідністю, які пов’язані саме з її діагнозом.


А дехто навіть думає, що твори про дітей на візку, з вадами зору чи слуху написані лише для читачів, у яких є такі проблеми зі здоров’ям. Якщо ж юний читач жаліє героя, це виховує погані якості — зверхність, яка передбачає, що ти чимось кращий. А інклюзія — це допустити, що перед тобою така сама людина, як ти. Яка може бути злою, ненавидіти ворогів, хитрою, мудрою, різною. Коли ви читаєте про Гекльберрі Фінна, ви не відчуваєте жалості до безхатченка, не тішитесь собою через те, що читаєте про дитину вулиці, ви просто в захваті від пригод та яскравого персонажа.

Писати правдиво про життя в його розмаїтті

Наталя Марченко нагадала, що інклюзивна література починає шлях ще від народної творчості й творів Тараса Шевченка. Усі книги Віктора Гюго можна назвати інклюзивною літературою. Завжди були автори, у творах яких фігурують люди з особливими потребами.

У ХІХ столітті навіть була мода писати «жалібні оповідання» про дітей з особливими потребами. Дуже важливо, щоб інклюзія не перетворилася на моду, а автори писали психологічно достовірно просто про життя в усьому його розмаїтті. Щоб кожен з нас мав право побачити себе в книжці.

Експертка переконана, що не кожному письменнику під силу писати так, щоб розкрити внутрішній світ людини в особливих обставинах. Власне, сама вона не написала жодного рядка на цю тему, адже відчуває відповідальність і знає тему не з чужих слів. Пані Наталя — ще й мама дитини з важкими діагнозами: аутизм, розумова відсталість та інші. Скоро їй виповниться 16 років, і це чи не єдина дитина з такою нозологією, яка зійшла на Говерлу як стандартний альпініст.

Сам термін «інклюзивна література» нещодавно ввела в Україні письменниця, доцентка кафедри видавничої справи Київського університету імені Бориса Грінченка Олена Осмоловська. На її думку, в Європі вже давно є така практика. І замість навішування ярликів це толерантний та зручний підхід. Спочатку, зібравши творчих однодумців, вона почала писати на цю тему та пропагувати аналогічні твори. А згодом її приємно здивувало, що видавці почали позначати так книги. Адже ними керують насамперед комерційні інтереси. Тож це означає, що така література має свого читача. Нині вже є бібліографічний покажчик усієї інклюзивної літератури, виданої за останні 20 років.

Інклюзивна література допомагає зробити соціально привабливим героя з інвалідністю, стає профілактикою байдужості, черствості, жорстокості. І з кожним роком таких книжок стає дедалі більше, зійшлися експерти.

Залишити відповідь