Під час ракетної атаки в Сумах 13 квітня 2025 року 13-річний школяр Кирило Ілляшенко діяв як кваліфікований рятувальник: голіруч розблокував двері ураженого ракетою автобуса і допомагав вибратись із палаючої пастки пораненим людям. Його відважний і самовідданий вчинок на вустах у всієї України. «Батьки виховали справжнього героя» — і таких коментарів у соцмережах сотні! Але що найбільше вплинуло на формування характеру Кирила? Які внутрішні якості допомогли підлітку попри поранення рятувати інших? Освіторія.Медіа публікує ексклюзивне інтерв’ю з хлопцем і його мамою Мариною.
«Вільна боротьба і комп’ютерні ігри навчили мислити стратегічно»
Кирило — розумний, кмітливий і скромний хлопець. На питання про те, що допомогло діяти в перші хвилини після падіння уламків на автобус, неначе професійний рятувальник ДСНС, — знизує плечима, буцім це цілком буденна справа.
У багатьох людей реакція на гострий стрес — «завмирай». Що тебе спонукало діяти в момент найвищої небезпеки?
Завмерти або заклякнути — це не про мене. Робити і діяти — інша справа! Хоча я ніколи і ні з ким не відпрацьовував навичок порятунку, у той момент діяв на адреналіні.
Як тобі вдалося першим вибратися з автобуса, що палав?
Того дня я їхав до бабусі в гості, а далі мав плани потренуватись — професійно займаюсь боротьбою. Віз із собою спортивну сумку. Після вибуху озирнувся, побачив розбите вікно (а стояли ми близько до дверей). І викинув через це вікно сумку. Я розумів, що коли вибиратимусь, можу наступити на гострі уламки металу або скла. Спустившись, побіг до дверей. Їх треба було відчинити.
Підозрюю, це було нелегко.
Так, приклав зусилля. Ну але ж недарма займаюсь спортом професійно. Мені вдалось відкрити двері з кількох спроб. Спробував в одну спробу, потім в іншу. І вийшло! Було розуміння, що треба діяти швидко, — я був під впливом адреналіну.
Послідовність твоїх дій — це про стратегічне мислення. Що його сформувало, Кириле?
Вільна боротьба та комп’ютерні ігри (контр-страйк, фортнайт). Зараз спробую пояснити на прикладі. Ось я борюсь на килимі. Припустімо, виграю +2 бали, але залишається 10-15 секунд до кінця поєдинку. За лічену секунду розумієш, що зараз суперник буде атакувати, і тобі треба утримати ці 2 бали, не втратити перевагу. Мозок моментально складає план дій на кілька кроків уперед — це про навичку мислити стратегічно. Але окрім думок, ти маєш водночас робити дію. Гадаю, у житті в тій екстремальній ситуації це проявилось саме в тій послідовності дій, що я виконав.
«Два осколки ще досі в моїй потилиці»
Які думки були в твоїй голові після деблокування дверей? Шукав маму?
Спочатку я почав випускати людей. Разом з іншими вийшла і мама. У неї все обличчя було закривавлене. Я почав їй кричати: «У тебе все обличчя в крові! Потрібно знайти швидку, щоб тебе оглянули».
У тебе й самого були поранення.
Так, три осколки. Я це відчував, коли відкривав двері автобуса, але адреналін усе перекривав. Один з осколків був більший, його змогли витягнути вже в лікарні.
А два інших?
Ще два досі в моїй потилиці. Лікарі кажуть, за ними треба спостерігати. Але самопочуття зараз у мене нормальне! — усміхається під час відеодзвінка Кирило.
Мама Марина додає:
Справа в тому, що запалення дає невелику температуру, і рана ще в процесі загоєння. До того ж лікарям важливо спостерігати не лише за фізичним, а й за емоційним станом сина. Ми не знаємо, як швидко минуть болі в голові і чи не з’являться нові на кшталт мігреней. Якщо через кілька днів усе буде задовільно — консультуватимемось у нейрохірурга, який може точно сказати, чи потрібно видаляти ці осколки. Адже поки що лікарі кажуть, що за три тижні вони повинні «закостюватися». Це означає, що вони так і залишаться з Кирилом на все життя, але не становитимуть жодної загрози.
Пані Марино, які цінності та принципи ви намагалися прищепити Кирилові з дитинства?
Виховуємо як звичайну дитину. У родині в нас на першому місці турботливість — кожен піклується про інших. Звісно, ми говоримо з дітьми про доброту. Але ж це те, про що всі батьки говорять з дітьми, чи не так? Тож коли думаєш, що в тебе зростає звичайна дитина, а потім бачиш, як син вистрибує у вікно і виломлює автобусні двері для порятунку — розумієш, що багато чого про цю свою дитину ти ще не знаєш.
Мій син — спортсмен. Багато дітей не розуміють його спосіб життя — чому рано лягає спати, чому так багато годин на тиждень тренується, що і скільки їсть. Але в основі всього — режим.
Який ваш Кирило, пані Марино?
Він дуже добрий і чуйний хлопчик. Згадую одну історію. Взимку вони катались на санчатах із молодшим братом, і той впав із санчат, розрізав комбінезон і трохи зачепив ногу. Кірюша його додому привів і так сильно переживав, як ніколи раніше. Тож і зараз, коли він побачив мене із закривавленим обличчям — сильно перелякався в момент. Я бачила його бліде обличчя, розширені зіниці. Але весь час він тримався дуже впевнено.
Кириле, яку підтримку ти отримав від школи, друзів після події?
Дуже багато подяки від людей було. Приїжджав до лікарні мій класний керівник. Його підтримка дуже для мене важлива.
У тому автобусі були тітка однокласниці і бабуся однокласниці — вони особисто висловили мені вдячність за те, що змогли вибратись. Та й пізніше декілька людей змогли передати мені подяку.
Однокласники писали в месенджерах — я вже три роки навчаюсь онлайн, і бачимось ми дуже рідко. Звісно, й друзі до лікарні прийшли, довго розмовляли зі мною і принесли цілу гору смаколиків.
Чи відчуваєш, що потроху відновлюєшся зараз?
Напевно, так. Загалом я всі ці дні старався якомога менше думати про те, «що було б, якби обставини склались інакше». Страху не відчував або відчував мало.
Але в найпершу ніч після події взагалі не спав. Як і мама. Було доволі страшно.
Ми старались якомога менше згадувати те, що сталось уранці, щоб перед очима не було цієї картинки…
«На килимі борюсь із трьох років»
Кириле, чому ти обрав саме вільну боротьбу?
Тому що мій тато Олексій — тренер-викладач з вільної боротьби, і на килимі я з трьох років. Я змалечку звик до багатогодинних тренувань — вибору особливо не було (сміється). І до дисципліни звик. Це про цілеспрямованість, рішучість, вольові якості і фізичну форму.
Чи знадобились навички з боротьби за ці роки? Для самозахисту чи щоб за когось заступитись?
Ні, поки що жодного разу. Всі свої навички я відточую на замаганнях, їжджу змагатись дуже часто (обласні, всеукраїнські змагання) і завжди потрапляю в трійку переможців. Маю понад 20 нагород.
Ти навчаєшся у 8-му класі. Які варіанти майбутньої професії розглядаєш?
Поки що серйозно не замислювався. Ще є час, щоб подумати і зробити вибір.
Які в тебе топ-3 улюблені предмети в школі?
Математика, англійська, фізкультура. Математику люблю ще й тому, що її веде мій класний керівник. А ось книги — не найулюбленіший спосіб провести час. Читаю те, що є в програмі.
Чи маєш поради для однолітків щодо того, як бути готовим до різних ситуацій і не розгубитись?
Моя порада вас не здивує — раджу займатись спортом і все буде чудово! Спорт — ключ до всього.
