Як правильно ставити пріоритети й знаходити в них свою опору? Визначати зайве в житті і прибирати його? Залишатися під час самоізоляції продуктивним попри незручності чи тривожні думки? Про це та багато іншого розповіла на вебінарі від Освіторія Хабу науковиця та психологиня, викладачка Української академії лідерства, тренерка BootCamp for leaders СОЛЬ, спікерка TEDx Kyiv Юнона Лотоцька.
Карантин як спосіб себе зрозуміти
Під час змін людина шукає собі важливі опори. Де ж їх віднайти? Як не парадоксально, знайти силу можна і в обмеженнях.
На карантині ми всі перебуваємо в обмеженнях — як мінімум немає змоги вільно пересуватися, бачитися з рідними та друзями, їздити громадським транспортом, ходити до офісу, відводити дітей до шкіл та дитсадків. Для когось проблема — побути на самоті без членів родини, адже всі вдома. Хтось, навпаки, на самоті сумує. І ще чимало невеличких, але для когось критичних обмежень: не можна випити кави в кав’ярні, прогулятися парком, треба носити маску тощо.
Якщо знайти в обмеженнях силу, можна створити щось нове, креативне, чого досі не було в нашому житті. Відомий режисер Ельдар Рязанов казав, що найкращі фільми він зняв, коли було багато обмежень: мало плівки, мало грошей, проблеми зі зйомками.
Якщо ж це не вдасться, вийдемо в хаос, нас носитиме як трісочку в морі.
Коли сім тижнів ви мало виходили з дому, то можете сказати, чого вам найбільше бракує. Наприклад, сама експертка сумує за тим, як у кав’ярнях спостерігала за іншими відвідувачами, коли була поруч з насиченим життям.
Обмеження виявляють, що цінне для нас.
Вправа: уявіть собі, що карантин буде завжди, ніколи не буде того життя, як до самоізоляції. Що вас найбільше лякає в цьому? Коли виявите обмеження, знайдіть у ньому позитив.
Скажімо, когось лякає, що доведеться багато готувати, а він ненавидить це робити. Тож на карантині є привід відверто заявити про це родині та знайти інший вихід, відстоювати таким чином свої особисті межі. Якщо вдуматися, одразу знаходиться чимало плюсів у тому, що здавалося суцільним мінусом. На карантині одній людині подобається не витрачати час на дорогу до роботи, іншій — більше часу проводити з родиною, третій — усамітнення. У кожного своє.
Обмеження — це ясне бачення: хто я, який я, навіщо я.
«Зоопарк» у мозку: хто в нас реагує на зміни
Можна сказати, що мізки «дали нам поносити» на наше життя. А до того вони 500 тисяч років «полірувалися» на різних етапах еволюції всього живого. Чимало реакцій у нас записані ще з тих стародавніх часів. Американський нейрофізіолог Пол Маклін виділив у людині три центри психічної активності, розвинені в різних еволюційних періодах, які по-різному реагують на події. Цю гіпотезу поділяють не всі вчені, але вона дуже популярна. На карантині тривога зростає, адже стикаємось із чимось новим, тож мозок може реагувати як на стрес.
Три центри психіки:
1. «Мозок рептилій» (крокодил у нас)
Сюди входить стовбур мозку, середній мозок, базальне ядро та ще кілька структур. Відповідає за виживання. Під час стресу першою вмикається саме ця найдавніша частина мозку (лише вона живиться кров’ю). І тоді автоматично обирається одна з трьох реакцій:
- Бігти. Можна уявити, як крокодил пливе, втікає від ще більшого агресора. Люди в такому стані починають панікувати, істерити без осмислення ситуації.
- Боротися. Можна уявити, як крокодил атакує, якщо сприймає щось як небезпеку. Саме такі інстинкти, наприклад, брали верх у Нових Санжарах, коли люди протестували проти розміщення в місцевій лікарні евакуйованих з Уханя.
- Завмерти (заморозитися). Крокодил лежить як колода, вирячивши очі. Як це може проявитися в людини? Ми на карантині можемо втікати в побутові справи і взагалі не цікавитися тим, що відбувається, заперечувати існування COVID-19 тощо.
2. «Мозок ссавців» (мавпочка у нас)
Лімбічна система, яка обумовлює вегетативну нервову систему. Вона відповідає за рух та емоції. Реакції «мавпочки» теж прості, без якоїсь моралі: «бігати швидко», «забрати все», «усі банани — мені». У цьому стані люди все скуповують у супермаркетах, не діляться нічим, а якщо їх соромити, кажуть: «Хто раніше встав, того й капці». Може бути ціле суспільство мавпочок, у якому погано тим, хто не може «швидко бігати» — бути таким само енергійним та конкурентним. Наприклад, погано людям з фізичними обмеженнями, стареньким, вагітним жінкам, дітям.
Якщо довкола вас усі «крокодили», ви теж їм будете — люди дуже соціальні, тож оточення впливає на нас, відбувається індукція (зарядження чужим станом). У чому ж тут ресурс? У тому, що людина може йти далі, розуміти: якщо впала в якийсь «давній» стан, то в неї є і найлюдяніша частина мозку. Може обирати свою реакцію. А ще — вона може змінювати оточення. Якщо в соцмережах хоча б третина тих, з ким ви спілкуєтеся, у стані «крокодила» чи «мавпи», важко увімкнути критичне мислення. Тож краще спілкуватися з тими, хто спокійно поводиться, аби мислити самостійно.
3. Неокортекс (внутрішній Айнштайн)
Кора головного мозку відповідає за думки людини. Це те, завдяки чому ми творчо мислимо, вирішуємо проблемні ситуації. Неокортекс любить глюкозу (у здоровій кількості), кисень, відсутність цейтноту та спокій. Тому щоб вільно мислити, варто поводитися спокійно, говорити не голосно, тримати себе в руках, бути поруч з такими самими поміркованими людьми, у яких всередині світло.
Знаходимо нові опори
Вправа: уявіть, ніби наше життя до карантину — коробка з олівцями. Оберіть ті, які дають вам радість. Ви оберете, скоріш за все, 5–7 улюблених кольорів (а тут їх аж 58). Зазвичай ми знаходимо зручні місця, звикаємо до них. А карантин забрав 3–5 з них. Замість того щоб їх оплакувати, можемо знайти нові з величезної коробки варіантів. Ми не знаємо, навіщо білий олівець, доки не почнемо малювати по кольоровому паперу.
Запишіть собі табличку. Перша колонка — які опори були до карантину і під час самоізоляції зникли. Друга колонка — які опори можна знайти нині. Третя колонка — що хочете взяти із собою в життя після карантину.
- Опори до карантину
- Опори на карантині
- Опори на потім
Наприклад, раніше було: прогулянки, зустрічі з друзями, шопінг, мандри, обійми, спорт, концерти, вистави, робота з людьми в офісі тощо. Нині: грати з дітьми, займатися кулінарією, малювати, слухати музику, думати в тиші, дивитися кіно. Опори на потім: сповільнене життя, терпіння, робити те, чого не вмів раніше, глибше спілкуватися з близькими, підтримувати без обіймів.
Виклик — це радісно та страшно
Смілива компетентність — та опора, яка в багатьох з нас зникає, коли приходить успіх.
Бо ніби є суперечності: або сміливий у новому, або в чомусь, де давно компетентний. Нині відкриваються нові можливості.
Тож смілива компетентність — починати щось нове, бути в цьому успішним та завершувати справу. Це — виклик, це змога побачити вікно можливостей, шлях до нової якості життя, шукати собі на голову пригод, чогось боятися, але при цьому відчувати драйв. Має бути також багато любові в цьому, адже ви успішніші, коли відчуваєте, що робите це для когось та для себе. Скажімо, сміливо запитати сусідів, чи потрібна їм допомога.
У самої експертки карантин припав на час після операції на коліні, а супермаркети припинили поставки в Пущу-Водицю. Немає нікого, хто привіз би їжу, а четверо дітей потребують харчування, хай там як. Тож довелося звертатися до компаній, аби вони відновили поставки, і дві з них відгукнулися. Смілива компетентність — мати мужність робити життя таким, як хочете.
