Із карантином цієї весни почався новий історичний період для всіх шкіл світу. А як воно було раніше? Як вважаєте, сучасні учні мають більше домашніх завдань, ніж школярі попередніх століть? Чи знаєте ви історію шкіл? Радимо вам і вашій дитині неодмінно взяти до рук нову книжку Галини Ткачук «Школознавство». У ній авторка як найдотепніша блогерка розкриває серйозну історичну тему, якими були школи в Україні в різні часи. А веселі ілюстрації та комікси з несподіваними героями прикрасять вашу мандрівку.
Хто такий дидаскал?
Видавництво «Портал» підійшло до справи серйозно. Воно надало авторці список історичної літератури, яку вона повинна прочитати перед тим, як написати книжку. Тож усі факти в її «Школознавстві» взято з історії. Окрім того, правдивість історичної інформації перевіряли науковий консультант Ігор Козловський та науковий редактор Ігор Цеунов. Книжка розрахована на дітей від молодшого та середнього шкільного віку, проте вона буде цікава й дорослим, зокрема вчителям, або дидаскалам, як їх називали в братських школах.
«Це в першу чергу пізнавальна книжка, своєрідний вступ до історії України, — говорить Галина Ткачук. — Проте я буду рада, якщо вона допоможе дітям переосмислити своє ставлення до школи».
Кінь як історичний персонаж
Ілюстрації, стилізовані під зображення в старовинних книгах, створила Юлія Твєрітіна. За детальним описом авторки художниця намалювала також низку коміксів, які роблять цю книжку ще доступнішою для дітей. Так, на сторінках видання несподівано з’являється ще один персонаж — кінь. Спершу це іграшковий дерев’яний коник. Потім скакун, на якому їздив сам гетьман Богдан Хмельницький — відомий випускник єзуїтської колегії. Далі ми бачимо верхи на коневі імператора Франца Йосифа Першого, за часів правління якого в Австро-Угорській імперії з’явилося багато гімназій.
Трішки гумору на додачу
Проте головним секретом легкого стилю авторки є те, що вона давно своя серед дитячої аудиторії. Три роки поспіль Галина Ткачук веде дитячий літературний гурток «Написатор» в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві. Тож вона добре обізнана з тим, що дивляться, слухають і читають сучасні діти. «Гумор важливий для дітей. Їх цікавить книжка з гумором, — каже Галина Ткачук. — Я люблю, щоб жарти лунали на наших заняттях. Адже коли діти жартують, вони почуваються в безпеці».
Спеціально для «Освіторії» авторка відібрала найнесподіваніші факти про школи, які її саму вразили під час роботи над книжкою.
Топ-7 історичних фактів про школи
1. Першими дітьми на домашньому навчанні були князівські діти. У середньовіччі книжну освіту могли дозволити собі лише представники найзаможніших верств населення. Через пандемію та карантин на дистанційне навчання змушені були перейти майже всі школи у світі. Проте мало хто сприйняв вимушену науку вдома як честь, яка раніше випадала лише найзнатнішим особам.
2. Якщо вас обурюють (і не безпідставно) способи наповнення бюджету сучасних шкіл, то от вам ще один цікавий факт. У січовій школі, яка розташовувалася на Запорозькій Січі та утримувалася на кошти Війська Запорозького Низового, були елементи шкільного самоврядування. Учні також брали участь у наповненні шкільної казни, а саме: колядували, виконували обов’язки дзвонаря та читали Псалтир за померлими і вбитими.
3. В Єзуїтській школі, або колегії, навчання велося виключно латинською мовою. Щоб вступити до цього закладу, заснованого впливовим католицьким орденом, потрібно було хоча б володіти основами латини. Вам досі здається, що умови вступу до школи в наші дні надто суворі?
4. А підручники в братських школах при православних громадах друкували вже більш зрозумілою церковнослов’янською мовою. Це був час найвигадливіших назв для підручників: «Аделфотес» Арсенія Грека чи «Грамматіка словенска совершенного искусства осми частей слова» Лаврентія Зизанія. Чи такі вже химерні підручники в сучасних шкільних бібліотеках? Зберігся також устав, який відображає правила Львівської братської школи. Так от, у ньому значилося, що учні повинні щоденно виконувати домашнє завдання, а батьки зобов’язані їх контролювати. Таким чином, історично задокументовано, звідки бере свій відлік ця біда з «домашкою», яка триває досі.
5. Здаються нецікавими чи одноманітними домашні завдання? У парафіяльній школі, яких особливо багато з’явилося в селах у XIX столітті, вибір домашнього завдання був невеликий. Адже там існувало всього три підручники: Буквар, збірник молитов щоденних церковних служб Часослов та Псалтир (книга віршів Старого Заповіту Біблії). Не дивно, що Тарас Шевченко, який навчався в парафіяльній школі, вивчив весь Псалтир напам’ять. Згадує письменник і про різки, якими частував за неуспішність дяк.
6. У гімназіях, що існували в Російській та Австро-Угорській імперіях, дівчата та хлопці вчилися в окремих навчальних закладах, та існував суворий дрес-код. Зокрема, хлопці повинні були одягати шинель і застібати її незалежно від пори року. Письменник Юрій Смолич, який навчався в одному з таких закладів, описує суворі правила поведінки, які там існували: за кожен незастібнутий ґудзик — година карцеру!
7. У радянській школі віра та церква вперше за багато століть не мали впливу на освіту. Мало того, будь-які згадки про релігію були заборонені. Наприклад, у творі про те, як ви провели зимові канікули, не можна було писати, що родина святкувала Різдво. Натомість була своя ідеологія — комуністична. Молодшим школярам «жовтенятам» видавали значки у формі зірки, а старші носили червоні піонерські краватки. Учитися бажано було на всі п’ятірки, що може здатися дивним сучасним дітям, які пам’ятають лише 12-бальну систему оцінок.
