Що радить Григорій Сковорода сучасним вчителям та батькам?

3 грудня святкуємо день народження Григорія Сковороди. У шкільних підручниках його змальовують як аскета, відлюдника і моралізатора. Насправді ж Сковорода був блогером, приватним репетитором та коучем-фрілансером. Не вірите? Ми готові це довести: зібрали 7 фактів з його життя та цитати-поради сучасним вчителям та батькам.

Григорій народився в козацькій родині, де дбали про освіту дітей: його старший брат Степан навчався в Польщі, а Григорія в 7 років віддали в початкову дяківську школу. Сьогодні таку дитину назвали б «індиго»: окрім шкільної науки малий Григорій мав багато «гуртків» — навчався музичної грамоти та гри на інструментах, був солістом у церковному хорі. До Києво-Могилянської академії вступив, коли йому було 16 років, і опанував тут 5 іноземних мов. Згодом Сковорода у своїх листах до Михайла Ковалинського дасть йому поради, як досягти успіхів у навчанні: «Вони такі: знання грецької і римської літератури, яке дається нічними заняттями, втеча від юрби і мирських справ, зневага до багатства, піст і помірність, коротше — зневажання плоті, щоб здобути дух».

У Києво-Могилянській академії Григорій Сковорода навчався з перервами протягом 10 років. Проте так і не отримав диплом про вищу освіту. Річ у тім, що він найбільше цінував власну свободу і брав участь, як би ми сьогодні сказали, у багатьох проєктах. Філософські студії йому довелося перервати на кілька років, щоб співати у придворній царській хоровій капелі. Як і годиться справжньому хіпстеру, Сковорода зневажав високі титули і посади. За переказами, він зверхньо і самовпевнено відповів імператриці Катерині II, коли та запитала, чому він їй не вклонився: «Не бажав я тебе бачити, ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, якщо я перед тобою удвоє зігнуся?»

Кар’єру педагога Сковорода розпочав у колегіумі в Переяславі — тут він викладав поетику. Але робив це за власною програмою, нехтуючи усталеними методами, тож невдовзі його звільнили. Ще в середині 18-го століття Сковорода застосовував принцип «вербальних оцінок» — ставив учням не бали, а писав короткий фідбек на кшталт «справжнє безглуздя» або «досить гострий», «зрозумілий». Попри відверті коментарі Сковороди, студенти його дуже любили та поважали. Викладаючи пізніше у Харківській колегії, Сковорода запрошував студентів до себе додому, був з ними у дружніх стосунках. У своїй педагогіці спирався на принцип природності. Казав так: «Яблуню не вчи родити яблука: вже сама природа її навчила… Учитель і лікар — не лікар і вчитель, а тільки служитель природи».

Сковорода найбільше відомий нам своєю філософією «сродної праці». Ця ідея була бунтівна і новаторська для його часу, адже батьки споконвіку вважали, що знають краще за дітей, який фах престижний і успішний. Філософ наполягав: слід робити в житті те, що приносить людині радість і щастя. «Цілком мертва людська душа, яка не вдалася до свого природного діла… Я безнастанно говорив це молодим, щоб випробовували свою природу. Шкода, що батьки не карбують цього на серці своїм синам. Звідси-бо й буває, що військову роту веде той, хто повинен би сидіти в оркестрі».

Григорій Сковорода свідомо вирішив не пов’язувати себе шлюбом та родинними обов’язками. Кажуть, він навіть втік з-під вінця в день свого одруження. Правда це чи ні, однак Сковорода мав дуже глибоке розуміння виховання дітей. Сучасним батькам Сковорода радить: «Є два головних батьківських обов’язки: благо родити і благо навчити». Роль батьків філософ метафорично порівнює з деревом та плодами: «Як від яблуні соки до гілок її течуть, так батьківський дух і норов переходить до дітей, аж поки ті не відійдуть і самі не вкореняться».

Як відомо, Григорій Сковорода мав чимало конфліктів із представниками влади й тодішніми освітніми управлінцями. Тому філософ вирішив навчати свого найкращого учня Михайла Ковалинського дистанційно. У листах до нього Сковорода дає настанови та мотивує Михайла в дусі сучасних коучів — підбадьорює, пише, що вірить у сили і талант свого учня: «Вправи через помилки ведуть нас до витонченості письма». Сковорода також спонукає Михайла мислити, а не зазубрювати науку з книжок:«Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає учитись, хоча б зовні він і здавався бездіяльним». «Не розум із книг, а книги із розуму народилися. Хто очистив свій розум чистими роздумами про істину, той подібний до дбайливого господаря, що викопав у своєму домі джерело чистої води».