9 лайфхаків, як мотивувати дитину робити «домашку»

giphy (8)
Автор тексту: Аліна Мірошникова

Важко підрахувати, скільки здоров’я забирають у школярів та батьків «бої без правил» під гаслом: «Зроби домашнє завдання». Одна сторона тисне, звинувачує, обіцяє всякі блага і загрожує карами, утримує за робочим столом. Друга — всіляко намагається ухилитися, втекти погуляти, відпроситися в сотий раз поїсти. Так мало дорослих задоволені станом речей і не зітхають: коли вже дитина буде легко виконувати домашні завдання. Чарівного ключика немає, каже дитячий психотерапевт, арт-терапевт Мар’яна Серажим, але можна підібрати ключ до кожної дитини.

marianna

1. Створіть умови

Важливо розібратися поетапно в тому, чому дитина не хоче сідати за уроки. Почніть з фізіологічних нюансів. Може, голодна чи втомлена? У неї некомфортне робоче місце? Зручність важливо проконтролювати батькам: дитина може вважати ідеальними м’яке крісло та завалений динозаврами робочий стіл, але порушений кровообіг і розфокусована увага не дають їй зробити завдання.

2. Враховуйте темперамент

Коли починати робити «домашку»? Одні батьки вважають: дитині треба відпочити після шкільного дня. Інші: поїв — займайся, а гуляти й розважатися можна, коли все виконано, інакше школяр захопиться і про уроки забуде. Помилка в тому, що дорослі вирішують це на власний розсуд. Насправді, найбільш плідний час у дітей — різний, і його треба разом шукати. А якщо дитина вже закінчила початкову школу, слід дозволити їй самій знаходити «пікову» працездатність. «Жайворонку» за біологічним годинником підійде виконання уроків рано вранці, «сові» — після вечері.

Темперамент теж важливий. Холерика після шкільних занять варто відправити погуляти чи зайнятися спортом, щоб він виплеснув зайву енергію. Флегматику краще залишити більше часу на виконання завдань, щоб він міг займатися у звичній неквапливій манері. Меланхоліки швидко перевтомлюються, у них низька стресостійкість. Перед заняттями їм корисні тихі приємні заняття, релакс і навіть денний сон. А «домашку» краще розбити на невеликі підзавдання, після виконання яких робити перерви.

3. Приберіть спокуси

Вимкніть телефон, комп’ютер, телевізор. Самі не розмовляйте по мобільному поруч з учнем, не працюйте на його очах з ноутбуком, який навіває дитині думки про комп’ютерні ігри.

Бажано в цей час не затівати цікавих справ, у яких школяр хотів би взяти участь (наприклад, пекти пиріг, якщо донька любить допомагати).

4. Не беріть на себе зайвого

Якщо на тілесному рівні все добре, проблеми слід шукати в психологічному настрої. І перш за все… мами/тата. Складно домогтися від дитини продуктивності, якщо займаючись з нею, ви роздратовані. Мама часто перевтомлена, і допомога школяру забирає в неї час на відновлення сил. Тоді краще рідше перевіряти домашні завдання, але робити це в спокійному настрої.

Іноді батьки настільки зацікавлені в тому, щоб завдання були виконані швидше, що починають самі робити їх за дитину. Але якщо мама більше, ніж дитина, переживає за уроки, мотивація знижується. Важливо не брати на себе відповідальність за домашні завдання дитини, інакше школяр так і буде думати, що це клопіт мами з татом. Усвідомте, що ви просто допомагаєте, а результат залежить від вчителя та учня. Якщо дитина зовсім не справляється, допоможе репетитор. Якщо вчитель погано викладає, у школяра є законне право отримати після уроків відповіді на запитання, пояснення.

5. Позбавтеся синдрому «екс-школяра»

Чому батьки перетворюють «домашку» на надцінну ідею? Чому поводяться так, ніби зроблені уроки важливіші за здоров’я, отримані знання, досвід? Можливо, згадується власний дитячий страх перед учителем, провина за невиконані домашні завдання, відчуття, що все було «не так, як треба», а ось у моєї дитини має пройти ідеально. Вирішіть для себе, навіщо вам оцінки сина чи доньки. Можливо, варто прийняти, що в усіх свої здібності та нахили: з одних предметів ваш школяр буде успішним, з інших — ні, і «вичавлювати» високі бали немає сенсу. При цьому боятися домашнього завдання дитина перестане.

Дитина засмучена, боїться? У деяких школах принижують тих, хто має проблеми з навчанням, не даючи природного права на помилку. Позбувшись власного страху, ви зможете додати позитиву. Будь-яке зауваження по «домашці» робіть за «правилом бутерброда»: до і після критики говоріть про помічені «плюси». Їх немає? Навіть у завзятого двієчника можна знайти акуратно написані рядки, крок у правильному напрямку або хоча б витрачені зусилля.

Чи треба нагороджувати? Це вирішуєте ви. Краще, якщо нагородою буде не щось матеріальне, а спільно проведений час, улюблені розваги. Такі стимули краще застосовувати не щодня, а після успішного виконання найбільш складних завдань або на вихідних — як результат роботи за тиждень.

6. Створіть звичку

У початкових класах батькам важливо створити максимально доброзичливе поле навколо уроків. У дитини є право тестувати свої здібності, помилятися, не робити домашнє завдання — і дивитися, що з цього виходить.

Допоможуть довірчі стосунки з батьками, які підтримають і допоможуть, яку б оцінку учень не приніс.

7. Дайте дитині особистий простір

Якби начальник сидів поруч з вами і коментував кожну дію, кожне написане слово, довго б ви витримали? Краще залишити дитину наодинці, поки вона робить уроки.

Спочатку варто спланувати разом, що слід зробити, розбити завдання на конкретні операції. Часто доводиться ще пояснювати умови задач і вправ. Безліч зривів відбувається через те, що школяр просто не розуміє, чого від нього вимагають. Потім підіть, але будьте в зоні доступності на випадок, якщо виникнуть нові запитання до матеріалу.

Наприкінці перевірте уроки, знайдіть помилки (корисніше вказати на них, а не давати відповіді; переробити їх має сам учень). Зате школяр буде впевнений, що він не один на один з незрозумілими завданнями, разом ви впораєтеся.

8. Говоріть про те, що важливо дитині

Мотивуйте не тим, що турбує вас, а тим, що близько дитині. В одного це конформістський настрій: не опинитися єдиним, хто не зробив уроків, бути в темі, як решта учнів. В іншого розвинений дух змагання: зробити краще або оригінальніше за інших. Пофантазуйте разом про «момент слави», якого варто прагнути.

Того, хто боїться стресу, переконайте, що домашня робота — як репетиція контрольної, тільки мама поруч. Потренуєшся — і буде легко. Якщо в учня сильні пізнавальні інтереси, важливо додати до уроків щось цікаве. Так, доведеться «попітніти», розшукуючи додаткову інформацію. Але це не складніше, ніж воювати, заганяючи дитину за зошити. Якщо є дослідницький настрій, школяру хочеться отримати особистий досвід. Його турбуватиме, як застосувати ці знання в житті, навіщо вони. Покажіть або знайдіть відео на потрібну тему. Ще краще — запропонуйте учневі самому пошукати його і обговорити з вами. Підкреслюйте, що «домашка» — справа більш доросла, ніж заняття в класі, адже ти вчишся працювати самостійно.

9. Застосуйте новітні техніки таймменеджменту

Підберіть індивідуально те, що допоможе впорядкувати навчання. Наприклад, посидючим дітям з рівномірною працездатністю корисно виділити найнеприємніші завдання — «жаби» і займатися, «з’ївши жабу», тобто переходити від складного до легкого.

«Помідорова техніка» підійде тим, хто не дуже посидючий. Студент Франческо Чірілло, якому світило відрахування, придумавши цей метод, завершив виш так, що удостоївся рукостискання прем’єр-міністра Італії за видатні навчальні знання. Досить розбити роботу на 25-хвилинні відрізки — помідори (так виглядав кухонний таймер Чірілло) і поставити таймер. Справу зроблено? П’ять хвилин перерва. Чотири «помідори з’їдено»? Півгодини задоволення: перегляд «четвертинки» фільму, прогулянка, улюблена комп’ютерна гра, друзі. Якщо ж 25-хвилинний цикл був перерваний, до «бонуса» далеко: ставте таймер і знову займайтеся завданням.

А вішліст за системою «Автофокус» зачепить серця навіть тих, хто боїться уроків. Досить поділити «домашку» на дрібні завдання (розв’язати один приклад, прочитати вірш, який треба вивчити) і записати. А потім читати список і робити тільки те, що краще за решту. Хоч щось здасться дитині підсильним і терпимим. І так, вибираючи із залишків, поступово вона зробить все. Адже акцент буде не на ненависному «треба», а на «хочу».