Ґаррі Джейкобс — консультант у сфері освіти, член Римського клубу та голова правління Світового консорціуму університетів. Ключовою темою його досліджень є соціальний та психологічний процес росту і розвитку, як це виражається на рівні особистості, організації, нації і світової спільноти. На лекції у Києві він розповів про те, що і чому необхідно змінювати в освіті, а ми записали найцікавіші моменти його виступу.
Україна даватиме приклад іншим країнам
Я — виконавчий директор Всесвітньої академії мистецтва та науки. Ми робимо акцент у свої діяльності не стільки на освіті як такій, скільки на проблемах, з якими стикається людство. Ми досліджуємо питання безпеки, проблеми екології (наприклад, зміни клімату), економічні проблеми: безробіття, бідність, нерівність, проблеми нестачі продовольства, суспільні проблеми. І чим більше ми дивимося на всю цю купу негараздів, тим більше усвідомлюємо, що глобальні проблеми неможливо вирішити, не змінюючи при цьому докорінно систему освіти.
І сьогодні я прийшов сюди не для того, щоб розповісти вам, як вирішують освітні питання у світі, і я не стану казати, що «от якби лиш Україна робила те саме, що й інші, все б одразу стало на свої місця». Навпаки, сьогодні я прийшов сюди з надією, що колись саме українці подаватимуть приклад іншим країнам. Освітня сфера є досить консервативною, історично сформованою, тому в ній важко буде впроваджувати нововведення, обґрунтовуючи це лише тим, що десь ці нововведення були успішними.
Що таке освіта
Почну з філософського питання — що таке освіта і чому вона настільки важлива. Якщо, як я вже казав, в основі вирішення глобальних проблем людства лежить зміна освітньої системи, тоді освіту варто поставити в пріоритет. Освіта є, напевно, одним з найкращих надбань людства. Важко назвати її надважливою, бо без мови не було б освіти, і мова є, безперечно, значним надбанням. Без грошей ми б не мали багатьох речей, і це теж хороший винахід людства. А сьогодні то й взагалі все пов’язано з інтернетом. Та особисто я би ставив освіту на рівні з цими речами, бо освіта — це система, яку людство створило для того, щоб основну суть всього пережитого досвіду — усі напрацювання, відкриття, помилки — можна було передати наступним поколінням. Їм не треба більше «винаходити велосипед» чи повторювати невдачі, тому вони можуть рухатися вперед.
Без освіти важко уявити, що людина коли-небудь вийшла би з печери і що аграрне суспільство перетворилося б на той світ, який зараз маємо. Ці зміни сталися тому, що ми змогли навчитися досвіду минулих поколінь і автоматично передати основу своїх знань поколінням майбутнім, щоб вони могли продовжувати розвиватися. Тож якщо ми визнаємо, що всі досягнення значною мірою залежать від того факту, що в людей є колективна пам’ять і сформована система для її передачі, і що з освітою пов’язані як усі наші проблеми, так і всі наші досягнення, то ми побачимо, що перед нами дещо дуже важливе. Ми не можемо жити без освіти, не можемо розвиватися без неї, але я додам, що ми не можемо продовжувати розвиватися з тією освітою, яку маємо нині. Як висновок, скажу, що освіта частково є вирішенням проблем, але в тому вигляді, який є наразі, вона й сама є проблемою. Нам необхідна освіта, необхідно більше освіти в якісному і кількісному розумінні, але нам потрібна також інша освіта, інакше ми не зможемо ефективно вирішити нагальні проблеми.
Освіта є каталізатором розвитку суспільства, вона спонукає його продовжувати робити краще і хотіти бути кращим у майбутньому.
Проблеми сучасної освіти
Якщо поглянути на сучасну систему, особливо на рівні вищої освіти, то її принцип такий: зібрати людей послухати когось, хто в ідеалі повинен мати знання, посидіти, законспектувати тощо. І це система, яку людство створило тисячу років тому в Болонському університеті. І все це трапилося за 400 років до винаходу книгодрукування. Це були часи, коли книжки були настільки рідкісними і цінними, що їх прив’язували ланцюгами до стін бібліотек, тому що в когось зайняло рік, щоб переписати цю книжку від руки. Ніхто не міг взяти книжку із собою чи навіть купити її. Тож до XVI століття знання традиційно передавалися усно. У ті дні, якщо ти міг читати, ти був генієм, а щоб мати доступ до книг, доводилося бути або багатієм, або просто щасливчиком. Та освітня система залишилася незмінною з тих часів.
Звісно, є винятки, але концепція того, що знання мають передаватися від однієї людини групі осіб і що цей процес є пасивним і односпрямованим, і досі залишилася. Раніше й інформації як такої майже не було. У Британії люди йшли дивитися п’єси Шекспіра, щоб вивчити історію. Вони йшли до театру, щоб дізнатися про свою державу, про величних королів. Ось як людство дізнавалося про щось, поки не вміло читати. І в умовах нестачі інформації ті, хто знав щось чи когось, володів цінним знанням, яке тоді можна було отримати лише від спілкування, а не з інтернету чи енциклопедії.
Нині ми маємо більше знань та інформації — на наших смартфонах, планшетах, комп’ютерах. Більшість має доступ до них. Однак освіта все ще не змінюється і залишається консервативною. Освіта більше зосереджена на минулому, бо для людини минуле тривалий час залишалося таємницею. Ми не знали, що відбувалося всі ці 5 млрд років з моменту зародження життя, і що було до цього. Але тепер людство володіє значним обсягом інформації. Життя змінюється настільки швидко, що нам варто запитати себе, скільки з тих знань, які важили щось у минулому, будуть доречні для нас у майбутньому?
Що необхідно змінити
У 1984 році я відвідав компанію Intel. І ось що вони розповіли мені про свої тренінги для співробітників: «Навчання працівників є важливим. Одним з найнеобхідніших курсів є курс із побудови конструктивного діалога в компанії. Ми працюємо у сфері, де всі надбання, яким понад два роки, вже застаріли. І люди, які створювали технічну продукцію ще буквально 5 років тому, вже не справляються. Випускники університетів тепер знають про нові речі у сфері технологій більше за тих, хто вже задіяний у ній понад 5 років. Тож нам доводиться вчити новоспечених працівників скромності й делікатності, а старожилів — розумінню, що світ змінюється».
Якщо все настільки швидко змінюється, то яку модель освіти варто обрати? І тут постає інша проблема. Традиційно в рамках здобуття освіти знання одержують через підручники та, що важливіше, через людей. Візьмемо професора, якому 55 років, він викладає в університеті і має значний життєвий досвід. Однак ці знання він одержав близько 30 років тому з підручників, які були написані 30 років до цього, і від вчителів, які самі навчалися близько 30 років до цього. Тож система освіти значно відстає.
Нам варто запитати великі компанії про проблеми освіти та про те, які труднощі вони мають з кваліфікацією співробітників. Останні дані свідчать, що світові корпорації витрачають на навчання своїх працівників близько $500 млрд на рік. Частково це відбувається тому, що випускники ВНЗ погано підготовлені до виконання своїх обов’язків. Відділ по роботі з людськими ресурсами компанії Google зауважує, що бали студента в університеті абсолютно не вказують на те, що він стане успішним працівником компанії. Для них більше важить не здатність показати клас на тесті з основ певного предмета. Важливою є особистість. Здатність працювати з іншими.
Здатність працювати в команді, вирішувати проблеми, а не повторювати завчені з підручника відповіді. Здатність мислити інакше, без шаблонів. Як же створити систему, що може це забезпечити? В Європі освіта віками була переважно релігійною, сконцентрованою на минулому. Учням потрібно було знати все про Святе Письмо, і нестандартне та критичне мислення тоді не віталося. Тепер час переорієнтувати акцент освітньої системи з минулого на майбутнє. Потрібно поставити собі питання, чого саме варто навчати і, звісно ж, як саме.
Нам варто навчити дітей вчитися, і робити це ефективно, бо ми вчимося протягом всього життя. Неможливо за 14-16 років вивчити все так, щоб ці знання були доцільними ще багато років. Це має бути пріоритетом. Також варто навчити дітей реалізувати себе в роботі. Для мене це має особливе значення. За своєю природою люди зорієнтовані на досягнення цілей, і все, що вони роблять, окрім моментів відпочинку та гри, — це намагаються реалізуватися в чомусь. За останні роки я зрозумів для себе, що досягнення — це, насправді, процес. Справжнє відчуття цього досягнення зазвичай з’являється аж через 20-30 років після закінчення навчання, що означає, що лише перед наближенням пенсії ми усвідомлюємо те, що повинні були знати від самого початку.
Варто пам’ятати: в освіті найважливіше — не цінність інформації, а цінність самих цінностей.
