«Освіторія» поспілкувалася з першопрохідцями сертифікації, які добровільно подолали всі три її етапи. Нині ці педагоги очікують на 21 листопада, коли стануть відомі бали за тестування і оголосять прізвища тих, хто протягом трьох років отримуватиме надбавку 20% до зарплати.
«Це був чарівний пендель»
Я не лише вчитель, а й студент: навчаюся заочно в магістратурі. Тож вчительське ЗНО взагалі не налякало, я ж студент — до тестів і екзаменів звикла. Я не могла пройти атестацію через відсутність поки що повної вищої освіти і педагогічний стаж, який менш як 3 роки (на момент подання заявки). Тому наважилася на сертифікацію. Вирішила шляхом цього експерименту підвищити свою кваліфікаційну категорію. Порівнювати переваги атестації чи сертифікації не можу, бо не мала досвіду, тільки чула від колег про процедуру «старого зразка». Але мені здається, що побачити за один день професіоналізм вчителя неможливо.
Які побажання щодо попередніх етапів сертифікації? Я б хотіла, щоб експерти хоча б три дні спостерігали за уроками вчителя. Адже в моєму випадку експертне оцінювання відбувалося в другій половині травня. І те, що вдавалося на уроках раніше, у той момент демонструвалося важче, адже по дітях можна було прочитати «скоро канікули».
Щодо тестування. 100 питань за 180 хвилин — це забагато, як на мене. Пробне тестування було легше, отримала 90 балів зі 100. Деякі питання зовсім не очікувала побачити. Приміром, завдання з програми середньої школи, на загальну обізнаність. Усе ж таки в нас перевіряли не IQ, а фахові вміння. А ще я не працювала в інклюзивному класі, тож не очікувала детальних питань по інклюзії.
Зошити нам не повернули та правильні відповіді не дадуть, адже ці питання будуть використовувати в наступні роки. Це додає напруження, бо планувала зробити роботу над помилками, заздалегідь з’ясувати, на скільки балів чекати.
Обурює, що ЗМІ пишe: «Чи не двієчники ті, хто вчить ваших дітей?» По-перше, це конфіденційна інформація і результати не будуть оприлюднені. По-друге, на експеримент погоджувалися вчителі, які впевнені у своїх силах, знаннях і вміннях. І йшлося не про профпридатність, а про певну планку, яку треба взяти. Недарма негативний результат не матиме наслідків для роботи вчителів.
Я задоволена результатом, яким би він не був. Це стимул, чарівний пендель, можна сказати! Ми самі вирішуємо, до чого прагнути. І якщо мене чекатиме поразка, я рухатимуся далі. Моя улюблена цитата: «Хай це надихне мене на подвиг».
«Вчителям потрібні інтенсиви з різних наук»
Тестування не було легким. Три години ледь вистачило, думала над кожним питанням. Чому пробне тестування було значно легшим? Стрес був значний. Коли я вийшла після тестування, навіть не пам’ятала запитання, у такому шоці була.
Здивувало, що фахових питань було значно менше, ніж на знання різних наук: історії України, географії, математики за курс середньої школи, інформатики… Математика якраз мені легко йшла, а от більше всього питань було з української мови. Я важко запам’ятовую дати, а вимагалося саме це. Хоча ж нині ми й дітей вчимо не зазубрювати, а аналізувати та критично мислити.
Є кілька технічних зауважень до тестування. Були дуже неякісні фото, а чимало педагогів уже в літах, тож роздивитися було важко. А саме від даних на фото залежала відповідь. На сірому фоні незручно читати літери. Було таке, що текст розташували на одній сторінці, а завдання до нього — на інших. Через це шелест в аудиторії, даремна витрата часу на перегортання.
Також пропоную робити першим етапом сертифікації саме тестування. Інакше психологічно важко: стільки клопотів, переживань, відкриті уроки з експертами, і все це «перекреслює» тестування. Краще одразу це «ЗНО для вчителів»: не склав — іди готуватися. Подейкують, у 2020 році саме так і буде.
Як на мене, гарний вчитель початкових класів — це не універсальний солдат, який має все знати. Це людина, яка закохана у свою справу, любить дітей, вчить їх мислити і творчо готує уроки. У мене великий досвід, вчителюю в пілотному класі НУШ. Мені зовсім не важко було наповнювати портфоліо досягненнями. Але якщо я наберу мало балів у тестуванні, згорю від сорому.
Особисто я закінчувала педагогічний інститут ще за часів Радянського Союзу, коли історію України не вивчали. Я розумію, що знати її необхідно, але чому на курсах підвищення кваліфікації ніколи не йшлося про минуле нашої країни? Акцент лише на самопідготовку, але я готуюся щодня до уроків, перевіряю зошити, лягаю спати о першій ночі. Щоб успішно підготуватися до такого тесту, треба було забути про підготовку до уроків, перевірку зошитів, про родину, про себе. Хтось так і робив, хтось вважав, що складе тест без підготовки, знаю й таких, хто намагався охопити неосяжне, але постраждало здоров’я.
Пропоную під час акредитації включати в онлайн-курси та тренінги інтенсиви з різних наук. А сертифікацію не робити обов’язковою, а так і залишити — за бажанням вчителя.
«Змінюймося разом з учнями»
Я не можу сказати, що вся процедура сертифікації мене обтяжила. Рік минув «м’якіше», ніж зазвичай при атестації. Можливо, просто це була більш «особиста» процедура.
Питання тесту мене вразили. Інформація абсолютно за межами компетенції вчителя початкових класів, скоріше на загальну ерудицію. Приміром, про певну унікальну дорогу у Франції вчителі могли знати хіба що з книг чи передачі «Орел і Решка». Та я не можу сказати, що вони були важкі. Я впоралася швидко, за півтори години. Просто вчителі початкових класів не привчені відповідати на питання із загального розвитку. Ми постійно працюємо над підвищенням фахового рівня. Тому й дисбаланс. А ще вчителі мають малий досвід проходження тестувань.
Не розумію обурення колег, які кажуть, що питання не за фахом. А хіба діти не ставлять нам такі питання? Хіба вчитель не повинен «ховати в рукаві» різні цікаві факти?
Це і є наша робота. Тому всі питання були доречні. Просто ми іншого чекали… Буває. Ті, що прийдуть за нами, будуть ретельніше готуватися. Ця процедура примусила переглянути свої погляди на власний розвиток.
Зробила для себе висновок: треба вміти відволікатися від роботи і здобувати нові враження, читати книги, а не лише підручники, спілкуватися за інтересами.
Сертифікація — гарна новація. А пілотна процедура на те і існує, щоб виявити недоліки та виправити.
Впевнена, що кожен, хто наважився — супервчитель. Ми не боїмося нового, а зустрічаємо його із широко відкритими очима. Давайте будемо змінюватися разом з нашими учнями! І якщо для цього треба проглянути інші предмети, ми легко впораємося.
