Найефективнішим під час пандемії буде те шкільне навчання, яке розроблено з урахуванням досвіду вчителів. Досі політики мало дослухалися до голосу педагогів. Це призвело до необдуманої політики введення дистанційного навчання та карантину в школах. Таких висновків дійшли дослідники Массачусетського технологічного інституту (США) на чолі з директором лабораторії MIT Teaching Systems Джастіном Рейчем після опитування американських освітян. Ми переклали найцікавіші висновки дослідження.
Платили за інтернет, розробляли безоплатно уроки
Освіта під час пандемії — ця тема не втрачає актуальності. Штам Дельта підірвав надію на те, що коронавірус стане історією. Тож американські дослідники вирішили дізнатися, яким бачать навчання самі вчителі: дистанційним, змішаним чи очним, яку специфіку вбачають. А ще — що їм дав досвід 2020–2021 навчальних років.
Вчені у квітні-травні 2021 року опитали 57 педагогів, які презентують різні спеціалізації та форми навчання. Чотири з п’яти шкіл, де працюють опитані, — державні, решта — приватні. Вчителів з початкової та старшої школи — по 42%, решта викладають у середній школі. Серед предметників — найбільше викладачів мови, математики, історії та соціальних наук. Серед опитаних 20% дистанційно навчали школярів тривалий час, 35% — короткотерміново, а 45% мали досвід змішаного навчання.
Усі вчителі скаржилися на те, що їх не цінували як партнерів під час розробки освітньої політики за часів пандемії. Коли їх просили одним словом описати досвід під час пандемії, освітяни обирали «розчарування». Більшість опитаних казали, що дослідники — це взагалі перші, хто запитав їх про те, як проходить дистанційне навчання.
Частина вчителів відчувають професійне вигорання. Школи з переходом на дистанційку закликали вчителів безоплатно докладати величезних зусиль з розробки нових підходів до викладання. Здавалося, ніби їх кинули на амбразуру. Вчителі згадували, як, скажімо, адміністрація вимагала дистанційно працювати саме з приміщення школи, хоча сама перебувала вдома, як і учні. Під час занять були постійні перебої з інтернетом, а коли ситуація покращувалася, з’ясовувалося, що учні вже в цей день не виходять на зв’язок. Були вчителі, котрі власним коштом оплачували швидший інтернет та надійний доступ до нього в іншого провайдера, але не отримували грошового відшкодування.
Стрес викликала на початку сама необхідність проводити дистанційні уроки, адже очікування від звичної діяльності різко розходилися з реальністю. Вчителі потребують людської взаємодії, як актори — реакції, емоційного зворотного зв’язку від класу, котрого немає під час дистанційного навчання. Їм був потрібен час на адаптацію. Частина опитаних казали: ми пішли у сферу освіти не для того, щоб цілий день дивитися в монітор.
Іншою проблемою була необхідність значної підготовки до онлайн-уроків, адже традиційні заняття не можна просто перенести до нової форми навчання. Очікувалося, що вчителі швидко стануть експертами у сфері цифрових технологій, психологами, експертами з профілактики COVID-19. Виключення з процесів ухвалення рішень у поєднанні з цими новими труднощами призводило навіть до професійного вигорання, тож надалі варто врахувати ці моменти.
Школи критикували за відсутність гаджетів у родинах
Значним негативним фактором стала критика з боку батьків. Вчителі наче стали буферами між ними і тими, хто виробляв освітню політику.
На початку локдауну батьки відчули на собі тягар професії вчителя, коли займалися з дітьми, і сказали чимало компліментів педагогам. Але з часом вчителів стали знецінювати, порівнювати з нянями, адже все одно, мовляв, родини вдома навчають, то навіщо ходити до шкіл. Освітян звинувачували в тому, що вони зацікавлені в тривалому дистанційному навчанні, у них буцімто багато вільного часу в цей період. Насправді ж вчителі вважають, що витрачали значно більше часу на підготовку до уроків, ніж зазвичай. До того ж зникли особисті кордони: навіть в особистий час телефонували учні та батьки з питаннями.
Також школи критикували за недостатньо високі показники вакцинації серед педагогів, за те, що школа не стала безпечною з точки зору поширення COVID-19. Вчителів критикували за нерівний доступ до навчання родин, в яких не було гаджетів для освіти дітей. Усе це доводилося вислуховувати не директорам шкіл, не керівним органам, а саме педагогам.
Родини переживали чимало інших незручностей. Скажімо, мати та дев’ять її дітей ізолювалися в маленькій двокімнатній квартирі. Дитина з особливими освітніми потребами зовсім не могла зосередитися серед гамору вдома. Розв’язувати ці проблеми батьки вимагали теж безпосередньо вчителів. Загалом у США, як доводить опитування, 78% родин були «задоволені» або «дуже задоволені» навчанням. Але, на жаль, суб’єктивно вчителі відчували не підтримку, а критичне ставлення.
Вчителі відзначали, що навіть момент повернення до шкіл після локдауну мали б обговорювати не лише з лікарями, а й з освітянами, адже це впливає на динаміку в класі.
Три глобальні помилки в політиці шкіл
Педагоги виділили три типові помилки, які зробили школи, що не дослухалися до вчителів-практиків.
Перше: відсутність адекватного підвищення кваліфікації. Влітку 2020 року (після першого досвіду дистанційного навчання) вчителі прагнули підвищення професійної майстерності. Головний попит був на педагогічні практики для онлайн-уроків, віртуальну педагогіку. Натомість їх навчали, як користуватися конкретними додатками, програмами, давали лише цифрові навички. Вебінари відбулися із запізненням, коли вчителі вже навчилися всього навпомацки на практиці.
Друга помилка: вчителі не мали змоги довести, що якась форма навчання неефективна. Найбільше нарікань викликало змішане навчання. А такий його варіант, як одночасні уроки з двома групами школярів (у класі та через екран — дистанційно) освітяни вважають найгіршим. Ця форма має адміністративні переваги, оскільки дозволяє учням гнучко переходити від очного до дистанційного навчання з одним і тим самим учителем. Однак на практиці один вчитель не може розірватися: якусь частину класу — присутню чи дистанційну доводиться ігнорувати. Водночас для такого формату навчання щодня треба створювати два різні варіанти уроків — для учнів, які в класі, і для тих, хто вдома. Тобто вчителю доводилося виконувати роботу двох фахівців одночасно.
Траплялося, усі педагоги школи виступали проти змішаного навчання та просили ввести лише дистанційне чи очне. Утім, дирекція ігнорувала їхню думку. За змішаного навчання школярам у більшості закладів освіти давали вибір — працювати дистанційно чи в класі, а вчителям — ні.
Третя помилка: знецінювати результати дистанційного навчання. У США заговорили про зниження ефективності навчання на карантині, оскільки показники тестів з математики та англійської мови сягнули нижчих показників, ніж до пандемії. Досі йдеться про те, щоб повторно вивчати пройдені на дистанційці теми очно, створювати літні школи, надавати додаткові консультації. Чи важливо, що на кілька пунктів знизилися бали на тестуванні, якщо учні отримали особливий досвід, новий рівень самостійності в навчанні? Діти досягли важливих успіхів у сферах, які зазвичай не оцінюються шкільною системою. Вони розвивалися в здатності використовувати технології, соціально-емоційній компетентності та в життєвій майстерності, тобто вмінні керувати собою. Учні відчують знецінення цих успіхів, якщо дорослі їм казатимуть, що вони нічого не навчилися.
Геометрія — через мистецтво та онлайн-програми
Насправді вчителі разом з учнями отримали унікальний досвід. Карантин дав змогу поглянути по-новому на традиційні заняття із жорстким графіком, 7–8 уроками на день, жорсткою політикою оцінювання, стандартизованими тестами, вимогами до зовнішнього вигляду, покараннями за поведінку. Дистанційне навчання змінило все це, адже потребує гнучкості. Вчителі почали ставити під сумнів жорсткі практики, які зазичай сприймали як належне. Наприклад, дозволяли здавати роботи невчасно без зниження балів, не зважали на одяг учнів перед екранами.
Усі опитані освітяни варіювали форми та методи навчання. Скажімо, були вчителі, які давали матеріал пів години, а потім робили таку саму за тривалістю перерву, щоб учні відпочили від екранів. Школярі ставали більш зосередженими. Також освітяни йшли на зменшення обсягу матеріалу, передбаченого навчальною програмою. Вони говорили про «упорядкування» своєї навчальної програми, акцент на найважливіших темах і поняттях, адже їхній час на навчання з учнями часто скорочувався удвічі.
Ось один приклад. Учителька математики, яка вивчала курс історії мистецтв, викладала на дистанційному навчанні геометрію за допомогою візерунків ісламського мистецтва. Для завершення своїх курсових проєктів учні мали створити власний витвір мистецтва, що передбачав би перетворення геометричних фігур, та представити його за допомогою Google Slides, використовуючи принаймні один новий технологічний інструмент (наприклад, програмне забезпечення для редагування відео). Результати були цікавезними.
Під час дистанційного навчання розкривалися діти з особливими освітніми потребами (поза обмеженнями гучних переповнених класів, які часто призводять до сенсорних перевантажень та інших проблем) і ті, хто страждав у класі від булінгу чи расистських упереджень.
Цінний досвід, який не можна втрачати
Значне зближення викликали трагічні обставини. Майже в кожному класі учень чи вчитель переживав етапи скорботи. Школярі втрачали членів родини або ті важко хворіли. Одна вчителька за рік втратила одинадцять членів сім’ї, які померли від COVID-19. У таких умовах учні навчалися підтримувати один одного, а педагоги часто виступали психологами.
Виникли нові стосунки з батьками учнів. Віртуальні зустрічі з ними з’єднали домівки й школи новими шляхами, адже відеоконференції принесли якісно інший спосіб спілкування, більш камерний. Зазвичай частина батьків побоюється шкіл, бо мають негативні спогади про навчання або соромляться, якщо погано знають англійську мову. До того ж їм складно знайти час, щоб регулярно спілкуватися з учителями. Обідня перерва не підходить для таких контактів, тоді як поспілкуватися по відео можна.
Одна вчителька сказала, що почувається нині рідною тіткою дітям, а не просто педагогом, бо ніби залучена в родини. Кілька освітян проводили час від часу такі уроки, на які спеціально запрошували бабусь і дідусів учнів. Це може вирішити й проблему дозвілля людей похилого віку, і надавати підтримку для дітей до 12 років на дистанційному навчанні. Пенсіонери отримували цікаві сучасні знання і допомагали зрозуміти завдання та підготуватися онукам.
Педагоги розробили різноманітні ефективні навчальні стратегії у відповідь на складні умови пандемії. І ефективність освіти загалом у найближчі роки багато в чому залежатиме від того, чи врахують надалі досвід практиків.
