Якщо вдома та на спортивній секції син поводиться цілком нормально, а зі школи щодня телефонують: знов бешкетував. Якщо донька вже давно наздогнала однолітків після тривалої хвороби, яка була торік, і нормально виконує завдання, а на батьківських зборах про неї кажуть: «Ну, ця зірок з неба не хапатиме, але ж то не її провина, то через недугу». У таких випадках можна сказати: у школі вже сформувалася погана репутація, якої треба позбуватися, радить психоаналітик Марина Бабушкіна.
Психологи знають такий ефект — самовтілюваного пророцтва. Якщо людина має припущення щодо себе чи іншої, вона і поводиться несвідомо в такий спосіб, щоб це підтвердити. Наприклад, якщо людина вважає, що ви на неї розлютилися, ви можете її заспокоювати, але її нескінченні фрази на кшталт «Чого ти такий злий? Що я зробив?» врешті-решт вас насправді роздратують. Можна навіть намагатися уникнути очікувань, і саме це призведе до небажаних результатів. Скажімо, той, хто доводить іншим, що не бреше, зазвичай виглядає підозріло.
Якщо йдеться про негативні очікування від іншої людини, ми підсвідомо починаємо шукати докази. Американські соціологи демонстрували одне й те саме фото дівчини та розповідали однакові факти про її дитячі роки двом групам добровольців. У першій казали, що згодом вона стала видатною спортсменкою-екстремалкою, у другій — що вона вихователька в дитсадку. Потім просили переказати відому частину біографії та оцінити рівень сміливості. У першому випадку оцінки були вдвічі вищі, а такі нейтральні факти з біографії, як любов до атракціонів, люди трактували як схильність до ризику. У другому випадку люди взагалі про це не згадували, а лише розповідали про батьків та школу.
Якщо до людини застосовується стереотипне судження, вона може підсвідомо намагатися відповідати ознакам, які їй приписують. Мовляв, все одно від мене такого очікують. У підлітків нерідко додається реакція: «Я поганий? Та ні, ви ще не знаєте, наскільки я можу бути жахливим». Тож несправедлива критика обертається навмисними порушеннями.
Усе це доводить: якщо у вчителів негативні очікування щодо дитини, якщо в неї погана репутація, вона стає крайньою в будь-якому конфлікті. І батькам не варто стояти осторонь.
Не виступайте проти дитини
Інколи педагоги знаходять лише один шлях вплинути на учня — щоб його налякали чимось батьки. Тож тат і мам викликають у школу, аби ті посварили дитину. Батьки відчувають такі очікування (а інколи їх навіть висловлюють) і вважають, що їхнє завдання: швиденько нагримати в присутності вчителя. Хоча б формально, щоб педагог був задоволений. Утім, педагог, якщо вже не впорався з дитиною (через її значні проблеми або власну некомпетентність), очікує результатів, а не «ритуального виховання в кабінеті». Якщо це повториться кілька разів, вчитель упевниться, що перед ним складна дитина, і шукатиме радикальніших способів вплинути на неї або позбутися. Батьки пожалкують, що не заглиблювалися у справи дитини, а йшли на компроміс, коли їм запропонують перейти на домашнє навчання зі словами: «Він і вас не слухає, ви ж самі погоджувалися, що дитина не контрольована». Інколи справа може дійти навіть до органів опіки, де всі ці виховні моменти в кабінеті вчителя обернуться проти самих батьків.
Так само не варто «для галочки» визнавати, що ви — погані батьки, якщо не розібралися в ситуації.
Але головне — інше: це руйнує стосунки з дітьми, бо ті почуваються зрадженими. Їм не захочеться довіряти і ділитися проблемами. А ще замість коаліції з батьками («ми одна родина») виникає відчуття, що в дорослих коаліція проти дітей.
Давайте шанс на помилку
Якщо, приміром, дитина влаштувала бійку, і розлючені батьки побитого та педагоги звуть її хуліганом та «пекельним чадом», це ще не означає, що син чи донька раптом стали агресивними. Звісно, бійка в школі — не вихід. Але не можна поодинокі випадки сприймати як якусь тенденцію. Ви маєте глибоко проаналізувати ситуацію. Чи щось спровокувало бійку? Чи робила ваша дитина спроби вирішити конфлікт уже не раз і що стало останньою краплею? Конфлікт виник через прості речі (наприклад, щось не поділили), чи дитина відстоювала якісь ціннісні переконання, над якими, приміром, насміхалася інша сторона?
В однієї клієнтки першокласниця побилася з однолітком та сильно подряпала йому обличчя. Батьки хлопчика вимагали забрати дівчинку зі школи. Вони переживали, що ще трохи — і міг постраждати зір. Спершу вчителі та директор сприйняли ситуацію як однозначну: напад дитини, що раптом стала жорстокою. Але вчитель групи подовженого дня та інші діти розповіли, як усе було насправді. Хлопчик провокував на бійки інших дітей постійно. Він жартував над дівчатами тим, що задирав їм спідниці, забирав обіди. А конфлікт стався через те, що хлопчик почав ображати найменшу та найслабшу дівчинку в класі. Тож «хуліганка» вступилася, і спочатку дістала по голові, а лише потім подряпала його. Усе це, звісно, не означає, що можна виправдовувати вирішення конфліктів насильством, але, погодьтеся, картина зовсім інша.
Будьте готові діяти
Якщо щось стається, бажання розібратися у справі має бути чесним, як би все не обернулося. Виправдовувати сина чи доньку — теж не найкраща тактика. Треба зрозуміти, що сталося насправді, у чому полягає проблема, наскільки її прояви регулярні. Якщо дитина час від часу б’є однолітків і виявляє агресію, на це не можна просто закрити очі. Треба звернутися до психіатра та психолога, самим порадитися з експертами щодо вашого стилю виховання. Якщо в старшокласника є ознаки вживання наркотиків, теж треба негайно діяти, звернутися до наркологів. Якщо в класі є прояви булінгу чи хронічний конфлікт, усе це доведеться вирішувати.
Але може бути, що ваша активність допоможе повернути дитині гарну репутацію і усвідомити, що проблема не в ній. І вчителі, і дитина по-іншому поставляться до ваших спроб усе з’ясувати, якщо буде очевидно, що ви готові працювати над цим.
Не звинувачуйте та не засуджуйте
Першим кроком має бути відверта та спокійна розмова з дитиною. Найчастіше тінейджери не діляться інформацією, бо бояться засуджень та критики. Якщо дитина вже звикла відповідати односкладно: «Просто побилися», не примушуйте говорити, а розмірковуйте вголос, пропонуйте варіанти розвитку подій, як ви уявляєте. Висока ймовірність, що підліток підкаже, який з них правильний, та втягнеться в розмову.
Також добре вислухати свідків — вчителів та учнів, постраждалу сторону і зрозуміти, що сталося. Інколи допомогти може лише медіатор (фахівець з урегулювання конфліктів).
Не конфліктуйте у школі
Ви можете дати знати, що розумієте свої права та права дитини. Скажімо, за безпеку учнів у школі відповідає вчитель, тож він теж має розповісти, чому дозволив статися бійці, приміром. Але не можна конфліктувати, сваритися, звинувачувати педагогів, навіть якщо вони натякають, що ви — погані батьки. Взаємний негатив не допоможе. Краще поскаржитися у вищі інстанції (якщо, наприклад, у класі булінг), ніж гніватися на очах вчителів та учнів. Адже тоді погана репутація буде вже у вас. Ввічливість та коректність — не слабкість, а єдиний спосіб поспілкуватися та розібратися в ситуації.
Будуйте позитивну репутацію
Якщо в дитини вже склалася погана репутація, виправдовування справі не допоможуть. Краще допомогти будувати позитивну репутацію. Наприклад, під час спілкування з учителем повідомляйте все, що йде на користь репутації дитини. Скажімо, вона гарно майструє, допомагає вдома, має успіхи в якійсь студії чи на хобі-курсах, виявляє таланти в заняттях творчістю вдома. «Двієчник» перестане бути однозначним ярликом, якщо до нього додасться «легкоатлет», а «жартівник, що заважає на уроках» поєднається з «успішний актор».
Вчіть дитину ділитися такими успіхами у школі. Забудьте про помилкову скромність, про «не можна вихвалятися». Особливо запам’ятовуються матеріальні «докази»: можна принести до школи фотосвідчення, цікаві саморобки, грамоти за перемоги у змаганнях тощо.
Нейтралізуйте негативні прогнози вчителів
Якщо дитина чує від одного чи кількох вчителів, що «за ним в’язниця плаче», «нічого з неї вже не вийде», «природжений хуліган» та інші спроби «поставити хрест» на ній, не залишайте її з цим наодинці. Якщо підліток переймається, пошукайте разом аргументи, чому це не так, у чому вчитель помиляється. Наведіть приклади з власного життя. Скажімо, одна з клієнток народила дитину від коханого хлопця ще до завершення школи. Вона була з класу, де навчали майбутніх вчителів. Звісно, до педагогічного університету дівчина тоді не вступила. Педагоги наводили цей випадок усім як повчальний, як доказ того, до чого призводить легковажність. Натомість дівчина вийшла заміж за батька дитини, вступила через пару років. А згодом вона вже працювала в департаменті освіти, тоді як більшість інших випускниць працювали не за фахом.
Кажіть дитині, що вірите в неї, акцентуйте увагу на її досягненнях, заохочуйте. І тоді в неї буде значно більше шансів на щасливе життя.
