Перші друзі в інтернеті: 7 порад для батьків

Перші спроби потоваришувати в сучасних дітей нерідко зміщуються в інтернет. Про безпеку в інтернеті «Освіторія» вже не раз писала. Психоаналітик Марія Гончаренко радить, як на цьому шляху можуть допомогти батьки. Чого можна навчити, щоб спілкування з френдами-однолітками принесло лише позитив.

Що шукають діти

«А ти дивисся Пепу? Мій тато рілі стоматолог. Ялюбукотикабубу Мульт прикольний, хто за — лайкни. А що тобі кладуть у школу на обід?».

Якщо попередні покоління свої перші речення адресували рідним на листівках чи в наївному дитячому щоденнику, нині вони пишуть одне одному в інтернеті. Дослідники доводять, що сучасне покоління виявляє більше довіри до однолітків, ніж до дорослих. Тож змалечку шукає порад і досвіду в інших дітей. Відбувається й копіювання, і, як зазвичай буває, це виглядає дещо смішно. Приміром, 9-річна дівчинка пише «Все складно», а 8-річний хлопчик: «Люблю людей, але в малих дозах». Утім, є і позитивна сторона: так маленька людина шукає власні цінності, перебираючи запропоноване.

Щойно сучасна дитина вчиться складати літери в слова, вона робить перші спроби спілкуватися з однолітками з інших вулиць, міст, а, можливо, й країн. У початковій школі хлопчики та дівчата проходять довгий шлях від першого «привіт» до пошуку однодумців та повноцінного спілкування з ними. Вчені навіть встановили цікаву закономірність: знайомляться усі, але через певний час продовжують спілкуватися школярі з приблизно однаковою шкільною успішністю, рівнем інтелекту. Тож у плані розвитку це мало що дасть «двієчнику», але може додати наснаги допитливим розумникам. Що ж до досвіду побудови стосунків в інтернеті, це корисно кожній сучасній дитині.

60 % юних користувачів інтернету знайомляться за іграми або їх обговоренням. Більше віртуальних приятелів у хлопчиків, за статистикою. Можливо, дівчатам важливіші реальні розмови з подругами.

Чого можна навчити:

1.
Співрозмовник — живий

Коли дитина вчиться друкувати перші слова, її цікавить пошук мультиків, влогів, іграшок. 6–7 річній дитині, яка ще вірить у фей та Діда Мороза, гаджет уявляється таким самим казковим другом. Він промовляє до неї автовідповідачами, слухняно, як чарівна паличка, виконує пошукові запити. Маленький користувач не завжди розуміє, що відповідають йому не якісь програми, а такі самі, як він, діти, які можуть ображатися, сумувати, бути зайнятими. Маленька дитина в прямому сенсі не розуміє, а старша все знає, але відчуває і співчуває не більше, ніж персонажам гри. Буває, у житті хлопчик чи дівчинка слова поганого не скаже іншим. А в інтернеті без жодного приводу обзиває, пише дурниці, повторює за іншими лайливі слова.

Важливо на самому початку налагодити інтернет-спілкування з тими, кого малюк давно знає. Із дітьми з дитсадка чи класу, родичами, а якщо зовсім нікого немає — хай тато чи мама пишуть з роботи. Якщо дитина так само поводитиметься, варто не сварити, а казати про почуття: «Мене це засмутило», «Я був роздратований», «Я так чекала на твоє повідомлення, а ти мене образив». Добре продемонструвати, як ви отримуєте чиїсь доброзичливі повідомлення, разом почитати їх. Надішліть дитині листа, де написано щось приємне, заохочення і добрі слова. Це врівноважить досвід безособового інтернет-спілкування та змусить більше замислюватися про почуття інших.

2.
Токсичні люди — шкідливі

Висновок з першого пункту — до переживань, викликаних негативом в інтернеті, треба ставитися з повагою. Бо знецінення на кшталт: «Це ж невідомо хто пише. Просто слова. Закрий і забудь. Теж мені проблема!» зводять нанівець роздуми про тих, хто по той бік монітора. Тож вислухайте, нагадайте те, що дитина має знати і в реальному житті: якщо людина не вирішує конфлікт, а лається, сипле образами, треба ухилитися від спілкування. Навчіть способів захисту від токсичних людей: поскаржитися модератору, забанити в соцмережах, розфрендити, внести до чорного списку. Поясніть, що увагу хейтерів можна привернути, якщо багато вихваляєшся та копіюєш чужі «брутальні» фрази («Вірити можна… нікому», «Усі дівчата — зрадниці»).

3.
Існують тролі

Навіть серед дітей до 10 років існують ті, хто прагне привернути до себе увагу деструктивним способом. І не обов’язково лайками. Це можуть бути нескінченні скарги, питання, на які немає однозначної відповіді, а співрозмовник на ній наполягає, провокування безцільних спорів («Як можна любити котів, якщо існують собаки»).

4.
Кількість не має значення

Оскільки в цьому віці більшість дітей ще не вміють змістовно та цікаво спілкуватися письмово, нерідко їм хочеться взяти кількістю, а не якістю. Виникають цілі змагання — у кого більше френдів. Доки немає якоїсь бізнес-мети, таке накручування не потрібне.

Хтось намагається не просто накопичувати їх, а ще й регулярно писати максимальній кількості хлопців та дівчат. По-перше, це потребує часу, по-друге, поверхневе спілкування на кшталт «Привіт! Як ти? У мене все ок» нічого не дає. Та ще й привчає до хитрощів — копіювати одне й те саме повідомлення всім підряд. Або втрачати суть розмови, забувати деталі, адже забагато співрозмовників.

Підкажіть, які питання можна поставити 2–3 потенційним друзям, що розповісти про себе, свої інтереси, мрії.

5.
Зберігати приватність

Навіть якщо ви переконані, що дитина пише не незнайомцю невідомого віку, а Сашкові з другого під’їзду, все одно привчайте маленького користувача інтернету до того, чим варто ділитися, а чим — ні. Переказувати розмови батьків (як і взагалі третіх осіб без їх згоди), пліткувати, ділитися нюансами здоров’я чи фізіологічними моментами — усе це порушує чужі кордони. А раптове бажання довірити свої таємниці може скінчитися гірким розчаруванням. Поясніть, що ділитися потаємним значно легше, якщо не бачиш співрозмовника, є спокуса ідеалізувати його. Спрацьовує «синдром попутника», але він небезпечний з людьми, з якими доведеться ще не раз спілкуватися.

6.
Доцільно користуватися смайликами

Опанування їх — теж різновид розвитку емоційного інтелекту. Інколи діти обирають ті смайлики, які подобаються ззовні, і навіть не знають їхнього значення. Не дивно, що співрозмовники не можуть зрозуміти правильно. Мило, коли перші повідомлення малечі просто рясніють від смайликів, але варто зацікавити тим, чому цей «колобок» — у чорних окулярах, а в цього — і сльозки, і посмішка.

7. Підтримуйте під час втрати

Якщо ж розчарування викликане тим, що вчорашні друзі в інтернеті забули вашу дитину після перерви і більше не хочуть спілкуватися, підтримайте, розділіть почуття. І в жодному разі не применшуйте: «У тебе он ще скільки френдів» або «Завжди можна знайти інших». Адже таке ставлення привчає до думки: незамінних людей немає. Немов з ляльками — можна придбати інших. Але від іграшок потрібно лише одне: розважатися. І людей теж можна зводити до функції: що вони дають мені. Згодом у юнацькому віці таке ставлення може призвести до зміни партнерів за перших складнощів, знайомств в інтернеті за принципом «хто краще розважить».

Справжня дружба починається там, де цінують особистість іншого. І тоді не так важливо, починається вона в реальному чи віртуальному світі.