У Міністерстві освіти і науки України розглядають можливість приймати дітей до 1-го класу з 5 років. Експерти застерігають: у цьому віці дитина не готова ні до шкільного навчання, ні до взаємодії з багатьма дорослими та однолітками. Сімейний психолог Катерина Гольцберг називає 6 причин, чому п’ятирічкам не місце за партою.
Фізичний розвиток
Фізичний розвиток має під собою багато речей — зріст, вагу, координацію, але більшість дорослих не враховують важливу пропріоцептивну функцію. Про неї мало говорять, але вона дуже важлива для дитини, яка йде в школу. Пропріоцепція — це спроможність орієнтуватися у своєму тілі та у просторі, а отже, це здатність не губитися у класі, школі та на аркуші паперу — де праворуч, де ліворуч, де верх, де низ. Це також координація одночасних дій: чути і писати, бачити і змальовувати. Звісно, усі діти розвиваються по-різному, але у 5 років у більшості дітей ці функції ще недостатньо розвинуті. А розвиваються вони тільки через просторову гру. Якщо ж ми посадимо 5-річну дитину за парту, вона «завмре»: дитині буде дуже ніяково і страшно, бо вона не зможе освоювати простір.
Важливо також пам’ятати про показники зросту та маси тіла — це дає дитині достатньо енергії, щоб витрачати її на інтелектуальний розвиток. Уявімо собі дитину, якій видано умовні три літри енергії: один літр можна віддати на фізичний розвиток, один — на інтелектуальний і ще один — на емоційний. Якщо ж ми посадимо дитину за парту вчитися, то «зіллємо» на інтелектуальний розвиток два з половиною літри енергії. Отже, на інші сфери розвитку дитині бракуватиме сил. Я бачила дітей, які практично зупинилися у фізичному розвитку, бо надто багато енергії витрачали на розумову діяльність. Як результат, страждає і емоційний розвиток: діти стають або зовсім неемоційні, або гіперчутливі та імпульсивні, а згодом і тривожні.
У класі, де є діти з різницею у віці в один рік, дуже відрізняється швидкість реагування: 7-річка відповідає зразу швидко і правильно, 5-річка — «пригальмовує»: не тому, що він менш здібний, а тому, що в нього інша швидкість реакції і обробки інформації. Через певний час така дитина почне комплексувати: бо в навчанні щось не виходить, він не встигає за іншими.
Знаєте, що є найскладнішим для дітей у 1-му класі? Зовсім не інтелектуальні навантаження, а вимога нерухомо сидіти 35 хвилин. Для 5-річної дитини сидіти на одному місці — це стагнація: щойно ми її садимо на одне місце, її розвиток зупиняється. Адже діти пізнають світ через рух і кінестетичні активності: саме тому в дитячому садочку букви не пишуть, а малюють, ліплять, вирізають. Якщо ми запропонуємо 5-річним дітям школу, де можна бігати, стрибати, проводити багато часу на свіжому повітрі, тобто навчатися рухаючись, такий перший клас їм підійде. Щоб школа не зашкодила розвитку 5-річних дітей, мають бути змінені всі методичні матеріали, перенавчені вчителі, переобладнані не тільки класи, а й школи загалом, адже маленьким дітям дуже важливо проводити якомога більше часу в іграх на свіжому повітрі.
Емоційний розвиток
Я часто бачу дітей, які наче «завмерли» — вони здаються беземоційними. Це ознака того, що дитина тримає всі почуття всередині, бо в школі їй сказали: треба сидіти тихо, не можна помилятися, не можна запитувати, не можна вільно рухатися. Дитина затискає емоцію і починає чинити агресію, спрямовану на себе: вириває собі вії, брови або рве волосини на голові, обгризає нігті. Ми ризикуємо отримати величезну кількість дітей, що поринуть в емоційний страх. Найперше, чого ми повинні вчити дітей, це відчувати свій емоційний стан, ділитися ним, знімати напругу.
Інтелектуальний розвиток
Якщо даємо надмір інтелектуального навантаження на дитину 5 років, то пригнічуємо її творчий потенціал. У художніх школах дітей до 10 років не повинні вчити малювати, а мають давати свободу творити. Креативність дитини можна вбити структурою та правилами. Якщо відправимо дітей у школу в 5 років, не дамо дітям сповна реалізувати своє дошкільне творче начало.
Виконання інструкцій також може бути надто складним завданням для 5-річок. Інструкції треба почути, зрозуміти, пропустити через себе і виконати. Вчителька каже: «Дістаньте зошити, відкрийте книжку на сторінці 25 і починаємо писати вправу 7, відступивши два рядки зверху». Це досить складна конструкція дій для першокласника. Для дитини 5 років потрібно докорінно змінити те, як вчителі дають інструкції — щонайменше, там не повинно бути жодних підручників.
Комунікація і самообслуговування
У шкільному просторі дитина повинна вміти спокійно попросити про допомогу дорослого, звернутися до вчительки і пам’ятати імена різних педагогів, не боятися знайомитися, а також вміти переодягнутися, вишмаркати носа і скористатися туалетом. Знаєте, чому більшість школярів початкових класів не люблять фізкультуру? Тому що треба переодягатися, а їм це дається складно: дитина сидить у ступорі і плаче, бо ще не може сама та не вміє просити про допомогу.
Мотивація до навчання
Мотивація — це коли в мене щось виходить і мені подобається це робити, тобто дві складові мають збігатися. Але цим компонентам складно зустрітися у дітей 5 років: їм часто подобається ходити до школи, але в них не виходить добре навчатися, або навпаки — все виходить, але ходити в школу не подобається, бо це завеликий стрес. Дитина має отримати первинне задоволення від того, що їй все вдається. Звісно, потім будуть труднощі, але тоді дитина матиме сили долати їх.
Справді, у багатьох європейських країнах діти йдуть до школи в 5 років. Але від шкіл у нашому розумінні там тільки назва, загалом вони більше схожі на дитячий садок. Методики викладання там зовсім інші, дітям в їхньому першому класі не дають таких навантажень. НУШ написана як ідеальна система початкової освіти, але навіть це часто не втілюється так, як було задумано. Багато першокласників НУШ мають купу домашнього завдання. Вчителі кажуть: це треба доробити, бо ми не встигли на уроці. Але так не має бути: якщо діти не встигли на уроці, значить вчитель обрав неправильний темп роботи для цього класу. А для 5-річок змін у методиці і просторі шкіл потрібно ще більше.
Економічний вимір
Якщо віддавати дітей у школу в 5 років, ми вибиваємо з робочого ритму величезну кількість мамусь і татусів, бо школа — не садок. Тож ще одне важливе питання: куди подіти таких маленьких дітей після школи? Залишити їх вдома самих неможливо. Це може стати серйозною економічною проблемою.
