Як часто ми скаржимося на те, що нас не розуміють! Але чи вміємо ми говорити так, щоб нас чули? Про те, як говорити про свої потреби й слухати емпатійно, розповідає арт-коуч, сімейна психотерапевтка, тренерка з розвитку емоційного інтелекту Марина Вострова. Пані Марина вже 10 років застосовує метод ненасильницької комунікації. Вона пропонує практичні інструменти, як впровадити метод у шкільне навчання.
Вчимо «мову життя»
Метод ненасильницької комунікації називають «мовою життя». І зовсім не даремно! Це — мова батьків зі своїми дітьми-підлітками, мова подружжя, партнерів по бізнесу, мова вчителя й учнів. Метод ненасильницької комунікації — це алгоритм, який допомагає нам говорити так, щоб нас не просто слухали, а й чули.
Варто частіше ставити собі прості питання: як мені з тим, що відбувається просто зараз? Що я відчуваю і про які потреби повідомляють мені почуття? Чи хочу я цим поділитися? Якщо хочу, як це зробити так, аби це було з повагою до себе та оточуючих.
Метод заснував американський психолог Маршалл Розенберг у 1960-х роках. Він розробив таку модель спілкування, за допомогою якої можна трансформувати стосунки з людьми навколо та віднайти порозуміння із самим собою.
Як домовлятися у складних емоційних ситуаціях, як знаходити в близьких стосунках взаєморозуміння замість того, щоб протидіяти чи підкорятися, як створювати підтримувальну атмосферу вдома чи на роботі? Розв’язати всі ці питання допомагає метод ненасильницької комунікації. Часто дорослі учасники тренінгів та індивідуальних консультацій пані Марини кажуть: чому нас не навчали цього в школі? На щастя, вже є заклади освіти, де цього навчають. І в кожній школі у рамках занять із громадянської освіти цей метод можна засвоїти.
Як застосовувати ненасильницьку комунікацію на уроках громадянської освіти?
Наразі метод ненасильницької комунікації, який описано в книзі М. Розенберга «Мова життя. Ненасильницька комунікація», використовують уряди, корпорації та інституції понад 70 країн світу, щоб розв’язувати внутрішні й зовнішні проблеми. А ефективна комунікація — це обов’язкова навичка кожного свідомого громадянина.
Пані Марина нещодавно почула розмову школярів, які міркували, що хороших людей більше, але погані краще гуртуються. Громадянська освіта — це та частина освіти, яка допомагає людині зрозуміти свої цінності, ідентичність і усвідомити, як гуртуватися з тими, хто поділяє твої цінності, як взаємодіяти з ними, з державою, аби покращувати наше життя. Впровадження у повсякденне життя методів ненасильницької комунікації дає можливість формувати зовсім нову його якість.
Ненасильницька комунікація — це навіть не стільки про метод, як про світогляд, який робить спілкування із самим собою та з оточенням ефективнішим. Також дає змогу плідної співпраці, про яку так багато мріють і яку так важко віднайти. Саме тому експертка не бачить майбутнє шкільної освіти без формування громадянських компетентностей на засадах ненасильницької комунікації.
З чого починати освоєння методу?
Починати впроваджувати цей метод варто вже з першого класу. Діти 6–7-річного віку, за сучасними дослідженнями, найшвидше всотують ці принципи. Така комунікація дуже швидко стає органічною частиною їхнього життя.
Що ж до занять громадянської освіти, вона починається з 10-го класу, тож ідеться вже про підлітків. У цьому віці можна натрапити на певний спротив. Тож тут потрібна чутливість і підтримка іншої сторони. Важливо налаштувати дитину на слухання іншого. А це неможливо без того, щоб вона почала чути себе: що для неї є важливим, які потреби та цінності приховуються. Потрібно починати з інструментів: як пізнати себе.
Привчайте учнів звертати увагу на те, як їм з тим, що відбувається. Зрозуміти свої почуття не так легко, як здається. Інколи ми відчуваємо злість, і не розуміємо, що за нею ховається наша безпомічність, розчарування чи самотність. І тільки тоді, коли ми це усвідомлюємо, можемо попросити про допомогу чи підтримку, чесно висловивши свої почуття та не ображаючи при цьому інших.
Привчаємо давати ефективний зворотний зв’язок
Варто роздати учням матеріали зі списком емоцій і потреб. І попросити дати зворотний зв’язок на тему чи про урок за таким алгоритмом:
Коли я чую/бачу/думаю про… я відчуваю.. (знайдіть почуття зі списку), тому що для мене важливо/і мені б хотілося (знайдіть, про яку потребу повідомляють ваші почуття). Це може бути як задоволена, так і незадоволена потреба. І при цьому важливо приймати від учня будь-яку відповідь, у жодному разі не оцінювати почуття та потреби, бо всі вони мають право на існування.
Коли йдеться про потребу, найчастіше ми згадуємо лише базові: їжа, сон, безпека, може ще спілкування. Про деякі потреби навіть не здогадуємося: у креативності, у пригоді, в легкості, у повазі, у спонтанності тощо.
Надалі можна запропонувати учням ще глибше дослідити себе. Запропонуйте їм записати приклади ситуацій, як та чи інша потреба проявляла себе протягом тижня, яка емоція при цьому переважала. Скажімо, потреба турботи й піклування може реалізовуватися через спілкування або з друзями, або з рідними, або і з домашнім улюбленцем. Якщо ми позбавляємо можливості задовольнити цю потребу одним зі звичних способів, тоді слід подумати про альтернативи.
Як застосувати рефлексію на заняттях?
До прикладу, на початку уроку може бути розмова — узгодження потреб: «Що нам важливо зараз?», «Що вам було б цікавим із цієї теми?»
У кінці уроку це може бути рефлексія на запитання: «Як вам інформація, яку ви почули?», «Що ви відчуваєте?»
Звернення до особистості учня, усвідомлення ним своїх головних цінностей допомагають виходити на рівень бажаних змін. «Як би ти хотів прикрасити своє життя?», «Що для цього потрібно робити?»
Учителю потрібно дослухатися і до себе: це необхідна умова для збереження нашої ресурсності та гарна профілактика емоційного вигорання. За кожною дією стоїть певна потреба. Якщо вчитель розуміє свої почуття і потреби, він у контакті зі своєю живою силою. Лише за цієї умови людина зможе і вчасно відстояти свої кордони, і зберегти зв’язок.
Як вийти з емоційного рабства?
Дорослі інколи бояться, що учні стануть більш егоцентричними, почнуть думати лише про свої потреби, слухати лише себе. Про те, що таке може статися, попереджав автор методу. Особливо якщо людину виховували в рамках «потреби інших важливіші за твої, тому маєш бути слухняною, зручною тощо». Але людина, зручна для оточення, не зручна для себе. І вона готова була відмовлятися від себе заради того, щоби не розчарувати інших. Це Маршалл називає емоційним рабством, коли ми вважаємо себе відповідальними за почуття інших людей. І перший крок виходу з нього — усвідомлення того, що «мої потреби теж важливі».
Часто в підлітків, та й у дорослих, цей процес супроводжується гнівом і роздратуванням. Бо більше не хочеться нести відповідальність за почуття інших. Маршалл Розенберг називає цю стадію виходу з емоційного рабства «Викликом». Людина вчиться висловлювати свої потреби, ризикуючи викликати незадоволення оточуючих. Педагогів та батьків не мають лякати якісь прості прояви протесту на цьому етапі. Скажімо, донька автора прийшла до школи в домашньому одязі, бо відчула, що саме так хоче, і Маршалл вважав це кроком до самоусвідомлення.
Але на наступному етапі дорослим важливо навчити підлітків висловлювати свої потреби з повагою до потреб оточення. У методі прописані чіткі кроки для цього. Саме тут важлива навичка давати зворотний зв’язок у форматі «Я-висловлювання».
Тренування ненасильницької комунікації передбачає й емпатичне спілкування з іншою людиною. Бо метод включає два компоненти, два вміння: щире самовираження та емпатійне сприйняття почуттів та потреб іншої людини. Для тренування експертка радить вправи з Вчительського Конструктора.
Приклад ненасильницького спілкування
Як би ви вчинили, якщо учень прийшов на заняття з ноутбуком та попросив не відривати його від справ? Звісно, це ображає вчителя, який любить предмет, що викладає, і хоче уваги до нього, поваги до себе. Перше бажання сказати: «Ти що, якийсь особливий? Чому решта учнів має працювати на уроці, а ти займаєшся своїми справами?»
Але педагог поставилася з повагою до його інтересів, створила довірчу атмосферу, аби учень відверто розповів, що відбувається. З’ясувалося, що в нього бізнес, яким він пишається. Він ладен був приходити на заняття і тихо поводитися, але вважав, що не може відволікатися від бізнесових справ. Учителька розмовляла з учнем, шукала перехрещення інтересів із темами занять. І невдовзі він зацікавився дисципліною, яку вона викладала. А для інших учнів це було прикладом того, що можна відверто говорити про свої потреби та шукати компроміси.
Чекліст учителя: інновації та лайфхаки викладання
1️⃣
Матеріали подкасту рекомендуємо використовувати під час вивчення курсу «Громадянська освіта» у 10-му класі:
розділу 1 «Особистість та її ідентичність»;
розділу 3 «Людина в соціокультурному просторі».
2️⃣
Елемент методики «Сонечко-Зайчик», визначення ключових потреб персонажів: під час парної роботи — обговорення, дискусія.
3️⃣
Елемент методики «Рефлексія»: під час постановки навчальних цілей та підбиття підсумків уроку.
4️⃣
А також: виховних годин, інших позакласних заходів.
Підібрані вправи покликані розвивати навички емпатійного слухання та емоційного інтелекту.
Вчительський Конструктор
Вправа №1. Тренуємо навички емпатійного слухання «Сонечко-Зайчик»
Час: 10 хвилин
Можна обрати інші назви для старшокласників, але «зайчик з довгими вухами» — метафора слухання, а «сонечко» — метафора випромінювання щирих почуттів.
Хід роботи:
Об’єднайте учнів у пари.
Варіація 1
Крок 1 (3 хвилини) — Сонечко протягом 3 хвилин розповідає про себе все, що захоче. Зайчик слухає не перебиваючи, не може ставити уточнювальні запитання абощо.
Крок 2 (1 хвилина) — Зайчик переповідає Сонечку те, що почув (без власних оцінок, думок, порад щодо ситуацій).
Кроки 3, 4 (3 хвилини + 1 хвилина) — партнери міняються ролями.
Крок 5 — рефлексія. Яку роль було важче виконувати? Чи вдалося партнерам правильно почути один одного?
Варіація 2 (вищий рівень)
Сонечко ділиться думками, Зайчик робить припущення щодо почуттів і потреб напарника.
Варіація 3 (інтеграційний рівень)
Обговорюємо літературні чи історичні персонажі, інші дискусійні питання.
Цю техніку можна використовувати не лише на уроках громадянської освіти, а впроваджувати наскрізно на інших шкільних предметах.
Вправа №2. Вчимося визначати потреби
Запропонуйте учням дослідити себе протягом тижня.
Варіація 1
Крок 1. Запропонуйте дітям прочитати список потреб (7 блоків) і виписати до 10 з них. Запропонуйте розставити їх у порядку пріоритетності.
Крок 2. Коротко запишіть по 1 прикладу, як та чи інша потреба проявлялася протягом тижня, зазначивши, яка емоція при цьому переважала.
Варіація 2
Крок 1. Коротко запишіть до 10 ситуацій, які викликали сильні емоції цього тижня.
Крок 2. Визначте, яка задоволена/незадоволена потреба викликала такі емоції.
Крок 3. Подумайте і запишіть, яким ще чином можна задовольнити цю потребу.
Корисні матеріали та ресурси
- М. Розенберг. Мова життя. Ненасильницьке спілкування. — Харків: Вид-во «Ранок», 2020. — 256 с.
- Освітня програма позитивного розвитку Lions Quest «Соціальні та емоційні компетентності ХХІ століття»
- The Collaborative for Academic, Social, and Emotional Learning (CASEL) Social and emotional learning (SEL)
- М. Марковська. Як упроваджувати соціально-емоційне навчання в школах. Аналітичний огляд.
- Емпатія в Україні. Емпатія онлайн. Тоді, коли вона потрібна найбільше. Для всіх, на кого вплинула пандемія.
- Тренінги з розвитку емпатійного інтелекту та емпатійного спілкування з Мариною Востровою. Мова серця
- С. Гарт, В. К. Годсон. Клас без провини: інструменти для розв’язання конфліктів і сприяння розвитку міжособистісного інтелекту. — Харків: Вид-во «Ранок», 2020. — 256 с. (Це максимально практична книжка, де представлений великий список найрізноманітніших активностей з чітким описом процедури проведення)
- Гра для розвитку емпатії «Територія без провини»
- Перелік потреб та почуттів людини
Подкаст «Більше діла» створено в рамках проєкту «Програма сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст подкасту є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.
