Діти, які через воєнний стан нині навчаються у зарубіжних школах, повернуться додому чи житимуть та працюватимуть у інших країнах? Це питання зачіпає економіку, ринок праці, демографію. За даними МОН за січень 2023-го, наразі йдеться про понад 500 тис. школярів. Тож освітяни шукають конкретні способи повернути їх додому. Зокрема, це обговорювали під час дискусії «Відтік мізків» у Київській школі економіки. Зібрали головні тези дискусії.
Що «драйвить» підлітків?
Зараз головне — визначитися з пріоритетами, з тим, як та у якій послідовності працювати з різними віковими категоріями, — переконана екс-міністерка освіти України, співзасновниця благодійного фонду savED Анна Новосад. На її думку, нескладно працювати з закордонними школами, ліцеями над спільними дослідницькими проєктами учнями — і це б була робота над залученням українських школярів 5-11 класів. Що стосується випускників, які нині проживають в Європі, вони мають визначитися, в коледжі та університети якої країни вступати — українські чи закордонні. Українська освітянська політика має полягати в тому, щоб утримувати надалі з ними зв’язок. Приміром, є «Європейська ініціатива університетів»: у рамках програми Еrasmus+ університети ЄС формують консорціуми з 4-6 закладів освіти, щоб концентрувати ресурси, мати програми мобільності між собою, взаємне визнання окремих курсів. Можливо, це був би шлях і для наших університетів — тримати зв’язок із українською молоддю за кордоном. Важко сказати, чи є формальна змога приєднатися, але експертка переконана, що Україні могли б піти на поступки у цей важкий час.
Важливо доносити до молоді меседжі зрозумілою для них мовою, орієнтуватися в тому, що мотивує сучасних хлопців та дівчат. Ті, кому нині 17, дуже відрізняються від покоління людей, яким зараз за 30 років. Переважно молодь, з якою спілкується пані Анна, не «драйвить» можливість мати великий будинок, значний дохід та інші матеріальні цінності.
— Сучасну молодь мотивує sense of purpose — відчуття своєї місії у житті. А де нині більше викликів, ніж в Україні? Де стільки можливостей стати змінотворцем? Від розбудови державних інституцій, євроінтеграції до розвитку воєнно-промислового комплексу. Тож підлітки за кордоном мають почуватися не відчуженими, не тими, хто щось втрачає, а усвідомлювати, як їх цінують, як їх багаж знань та вмінь, досвід у інших країнах може знадобитися вдома. На цьому слід будувати комунікацію. Містком між українськими підлітками за кордоном та місцевими проєктами мають стати університети. Певно, «Могилянка», УКУ, Університет Шевченка та інші зіркові заклади освіти створять класні програми у дуже детальному, прикладному сенсі, що таке євроінтеграція, це забезпечить нашу спроможність розвиватися далі. Тож слід формувати візію оновленої країни, що є привабливою для юного покоління, — вважає пані Анна.
Вся увага — початковій школі
Варто усвідомити ще один момент, що дає змогу більш позитивно сприймати те, що відбувається. Дистанційне навчання під час пандемії COVID-19 зробило українських освітян та школярів більш озброєними до реалій часів повномасштабного збройного вторгнення. А те, що відбувається зараз — «відтік мізків» або, так би мовити, їх колообіг — готує нас до євроінтеграції. Він би все одно трапився в момент вступу до Європейського Союзу. Такий досвід вже мають всі країни Східної Європи, Півдня Європи. Нам може допомогти той досвід, який мала Польща, коли всі масово почали виїздити до Британії та Німеччини.
Складніше питання з учнями початкової школи: вони у тому віці, коли ще здатні асимілюватися, і є ризик, що в них не залишиться усвідомленого зв’язку з Україну. Тому ця категорія має бути у пріоритеті. Є родини з дітьми 6-10 років, які не повертаються лише через те, що їхні школи зруйновані. Наприклад, лише на Київщині 70 закладів освіти серйозно постраждали від бомбувань. Тож у пріоритеті має вже зараз бути відновлення роботи початкових шкіл, щоб учням було куди повертатися, а також створення умов для їхньої роботи офлайн.
Школярі потребують визнання оцінок закордонних шкіл
У багатьох європейських країнах відвідування місцевих шкіл є обов’язковою, аж до штрафів, адміністративної відповідальності, взяття на облік органами опіки як асоціальної родини. Тому діти опинилися в ситуації подвійного навантаження, якщо навчатимуться дистанційно в українській школі та в місцевій. Про це нагадав генеральний директор директорату фахової передвищої, вищої освіти МОН України Олег Шаров.
— На жаль, через це частина родин, аби полегшити життя учневі, втрачає зв’язки з українською системою освіти. Повної статистики щодо цього не може існувати, адже не всі моменти реально перевірити. Але задача українських освітян боротися за кожного потенційного здобувача освіти. Для цього необхідно встановити простий спосіб визнавати викладання за кордоном тих шкільних предметів, які є універсальними (насамперед точних наук), налагодити питання взаємозаліків зі закордонними закладами освіти, — вважає він.
Перший проректор Українського католицького університету Тарас Добко переконаний: нині рано говорити саме про відтік мізків, адже прогнози не такі песимістичні. Опитування в Європі українських біженців продемонструвало, що 77% планують повернутися після завершення війни, а 12% — вже у найближчі 3 місяці.
Пан Тарас вважає, що втримати в нашій орбіті молодь та школярів реально, якщо втримати увагу до України в тих країнах, де вони нині перебувають. Тоді зв’язок з Україною може бути для них конкурентною перевагою навіть у тих суспільствах. А втримати увагу вдасться, якщо довести, що на певні глобальні питання можна знайти відповіді на основі українського досвіду.
Експерт шкодує, що не зустрічав українців з діаспори у тих численних міжнародних фондах, з якими працює. А міжнародне лобі буде дуже потрібне під час відновлення України.
Історії студентів та школярів, які загинули, вражають іноземців
Представник Київської школи економіки та студент подвійної програми КШЕ та Університету Торонто Олександр Матушкін засвідчив, що вже є досвід донесення українських реалій одноліткам старшокласниками та студентами. По всьому світові була проведена акція «Невидані дипломи». У багатьох провідних університетах представлені історії хлопців і дівчат, які загинули під обстрілами, захищаючи Україну.
— Ці виставки відвідали тисячі людей, політики (наприклад, прем’єр-міністр Норвегії в Осло), вчені, величезні фінансові донори. Скажімо, студенти в Торонто доносять до канадців правдиву інформацію про Україну, влаштовують українські чаювання, їх запрошують на заходи різноманітної тематики, де у своїх виступах розповідають про реальні події. До їхніх промов чимало канадських студентів вважали, що між рф та Україною виник територіальний конфлікт за прикордонну зону. Попри доступність інформації місцеві хлопці й дівчата, які не дуже цікавляться політикою, не усвідомлювали, що бомблять міста й села України, гинуть мирні жителі, діти. Чимало студентів стають молодими дипломатами через свою позицію: відкривати світові Україну. Освітянська та студентська спільнота України можуть допомогти цим людям, надаючи друковані матеріали, інфографіку, відео. За кордоном це справляє величезний ефект. І це той вплив, який молодь, що навчається за кордоном, готова робити, — каже він.
Експерт пропонує планувати не лише повернення якомога більше дітей та молоді до України, але й налагоджувати співпрацю з тими, хто все ж планує залишитися, як з українською діаспорою.
