У рубриці «Батьківський upgrade» рекомендуємо книгу дитячої психологині, однієї з найкращих педагогів України і світу за версією Global Teacher Prize Наталі Гладких. Цей напрочуд практичний і легко написаний посібник з вивчення емоцій допоможе батькам і вчителям зрозуміти «дітей з характером» і самих себе. А ще — знайти шляхи до порозуміння завдяки практикам гри, малювання, руху, усвідомлення і дихання.
Кому і чому варто читати книгу «(Не)дитячі емоції: страх, гнів, печаль і радість»
Батькам та вчителям, які мають синів і доньок або вихованців, з якими їм «складно знайти спільну мову», а звичні методи спілкування призводять лише до нових істерик.
Батькам дітей з особливими освітніми потребами. Авторка книги — фахівчиня з інклюзивної освіти та психологиня, яка консультувала сотні родин і розповідала їм про те, як допомагати дітям проживати емоції. Через деякий час батьки почали повертатися з результатами і зворотним зв’язком: інструменти, які вони взяли на курсі, на консультаціях, успішно працюють.
Свідомим дорослим, які цікавляться темою емоцій та емоційного інтелекту. Авторка захопливо й легко пояснює, звідки беруться емоції, що таке почуття, які є базові емоції в людини. А ще представляє шкалу емоцій та описує причини їх виникнення.
Адептам практичного підходу до вирішення викликів виховання із психологічною складовою. Друга частина книги містить систематизовані вправи для вивчення емоцій дітьми і дорослими. Вони поділені відповідно того, за допомогою яких інструментів діти й дорослі можуть виразити власні емоції: гра, малювання, рух, усвідомлення або дихання.
Цікавезні факти із книги…
…Про емоції та міфи навколо них
Перевірте, чи не потрапляли й ви під вплив
найпоширеніших міфів про емоції?
Міф:
Показувати свої емоції — це слабкість
Часто на дитячих майданчиках можна почути, як батьки звертаються до дітей із закликами: «Не плач!», «Не злись! Це некрасиво!», «Боятися — смішно!», «Не кричи!», «Не сумуй, нічого ж не сталося…»
Чому це шкідливо?
❎ Дитина відчуває: вона та її емоції не значущі, дорослі її не розуміють і не хочуть допомогти розібратися із труднощами в її житті.
❎ Порушується зв’язок із батьками, нівелюється унікальність самої дитини.
❎ Часто хлопчикам батьки не дозволяють плакати, бо «чоловіки не плачуть». А дівчаткам забороняють злитися, бо «дівчат це не прикрашає». Ця установка призводить до знецінення емоцій, які проявляє дитина, і показує, що причини, через які дитина проявляє емоції, для дорослого — дрібниці.
❎ Такі установки залишаються на все життя і заважають у майбутньому висловлювати власні думки та будувати стосунки з іншими.
Міф:
Якщо дитину налякати, вона погодиться зробити те, чого робити не хоче
Часто діти не хочуть їсти, спати, чистити зуби, а батьки починають лякати неслухів бабайчиком або ляльками, що оживають, живими тінями від рослин, монстрами, які ховаються під ліжком чи в шафі.
Чому це шкідливо?
❎ Залякування завжди впливає негативно. А якщо дитина вже боїться/бачить монстра, із цим необхідно працювати. Опишіть його, вигадайте йому ім’я, з’ясуйте, який він за розміром та кольором, на кого він схожий. Цього монстра можна зліпити або намалювати разом з дитиною, погратися з ним.
Міф:
Можна заспокоїти дитину фразою «Не ображайся!»
Образа — це соціальна емоція, яка складається з кількох простих: злості, печалі, страху, роздратування. Дитяча образа — це ситуація, коли мама/тато вкрай потрібні саме тут і зараз!
❎ Фрази, яких варто уникати: «Не ображайся, ти вже великий, а поводишся, як маленький!», «Заспокойся!»
Добре, якщо ви миттєво відреагуєте на образу дитини. Обов’язково слід з’ясувати причину образи та знайти спосіб її усунути. Дитина самостійно впоратися із ситуацією не може через недостатній досвід та емоційну нестійкість.
Міф:
Істерику дитини можна зупинити фразами на кшталт «Ти мене бісиш!»
Дуже важливо, щоб під час істерики дитини батьки залишалися спокійними та вміли справлятися з власними емоціями.
❎ Забудьте такі стоп-фрази: «Ти мене бісиш!», «Ти що, не розумієш?!», «Відстань, ти мені набридла. Я зайнятий!», «Я ж терплю!» Ними батьки ніби провокують дитину ігнорувати власні емоції та коритися наказу дорослого.
Це аж ніяк не допоможе дитині заспокоїтись. Спробуйте вправу: спостерігайте за собою, виписуйте у стовпчик усі негативні фрази, які сказали дитині на емоціях. А поряд запишіть позитивні фрази, що підтримають дитину.
…Про дитячі страхи. Чого можуть боятися
діти відповідно до віку?
- 0–6 місяців — різкі чи гучні звуки, голоси, зміни в навколишньому середовищі, висота, різкі рухи оточуючих.
- 6–12 місяців — гучний шум, музика, звук побутової техніки, непередбачувані ситуації, незнайомці, перевдягання та купання, висота й загроза падіння, тривала відсутність мами.
- 1–3 роки — розлука з мамою, несподівана поява чужих людей/ дітей, різкі звуки, перебування на самоті, біль, можливі нічні жахи та несподіване пробудження, природні явища (грім, блискавка, злива тощо), незнайомі предмети, які лякають, темрява, процес спуску води (ванна, унітаз), покарання.
- 4–5 років — темрява, природні явища, страшні казкові персонажі, кошмари, біль, перші побоювання смерті, рухомий транспорт, вода, закриті приміщення, самотність.
- 6–7 років — страшні персонажі (відьми, примари, зомбі тощо), втрата батьків, страх загубитися, самотність, страх смерті, старості, змін у часі та просторі, стихійні лиха, катастрофи, перехід до школи.
- 8–10 років — підвали, комори, інші темні місця, погана успішність, фізичні покарання, запізнення й невдачі в школі чи грі, власна брехня або негативні вчинки, сварка з батьками, втрата близьких, небезпечні люди, страх критики, смерті.
- 11–16 років — булінг, зміни в тілі й зовнішності, ігнорування з боку однолітків, відповідальність, страх смерті на більш усвідомленому рівні, поразка, критика.
…Про те, як допомогти дитині впоратись
із панікою, ступором, шоком
Авторка книги Наталя Гладких створила чекліст із реагування на кризові емоційні стани у дітей. Ось алгоритм дій, про який варто знати кожному.
1. Станьте поруч із дитиною.
Дитина має відчувати вашу присутність.
2. Обійміть її або візьміть за руку.
Здійсніть тілесний контакт. Обійми необхідні дитині, яка налякана. Не забудьте спочатку попросити в неї дозволу: «Можна я обійму тебе?»
3. Почніть говорити з дитиною.
Назвіть себе, скажіть дитині, що зараз вона в безпеці, що їй нічого не загрожує. Ви можете її захистити, потурбуватися про її спокій. «Я поруч. Ти можеш покластися на мене!»
4. Назвіть емоції дитини та їхні причини.
Продовжуйте говорити з дитиною. Розкажіть про емоції, які дитина пережила або переживає зараз. Поясніть, що відчувати такі емоції — нормально. Їх відчувають усі люди. Назвіть причину страху дитини, проговоріть емоції, опишіть безпечне середовище навколо дитини.
5. Допоможіть пережити емоцію.
Запропонуйте: «Спробуймо цю емоцію видихнути!» і разом з дитиною видихайте. Можна порухатись, пройтися кімнатою тощо.
6. Похваліть і зробіть щось приємне.
Коли дитина заспокоїться, можете її похвалити за те, що вона пережила емоцію страху та справилась зі своїм станом. Зробіть для дитини щось приємне. Запитайте в неї, чого б вона хотіла.
…Про ігрові техніки для дитячої саморегуляції
Саморегуляція — це про балансування двох процесів «збудження та гальмування», «можна і не можна», «активності та пасивності», «напруженості та розслабленості», «швидкості та уповільнення» тощо. Існують спеціальні техніки для розвитку саморегуляції в дітей. Ось кілька ігрових прикладів із книги.
💟 Гра «Кричимо — шепочемо — мовчимо»
Мета: розвивати спостережливість у дітей, навчати їх залучати вольову саморегуляцію та контролювати власні емоції.
У коло сідають діти і дорослі. Заздалегідь треба підготувати три картки різних кольорів: червоного, жовтого, синього. Коли піднято червону картку, дітям можна кричати, рухатися, співати, шуміти. Жовту картку — рухатися треба повільно й шепотіти або тихо співати. Синю картку — потрібно завмерти, лягти на підлогу й не рухатися та не говорити. Гра завжди має завершуватися мовчанкою й лежанням на підлозі.
💟 Гра «Нехочухи»
Мета: навчити дитину говорити «так» і «ні» за допомогою різних частин тіла. Поясніть дитині, що часто ми можемо відповідати на запитання за допомогою коротких відповідей: «так», «ні». Наше тіло дуже розумне й теж вміє відповідати на закриті запитання. Потрібно називати частину тіла, якою дитина має відповідати «так» або «ні» спеціальними, заздалегідь обумовленими рухами. На відповідь «так» слід кивати головою вперед-назад, на відповідь «ні» хитати вправо-вліво. Так само потрібно відповідати, махаючи рукою, пальцями, ногами тощо. Наприклад: на запитання «Ми живемо на планеті Земля?» відповідати правою рукою; на запитання «Тобі подобається смажена картопля?» — великим пальцем правої руки; на запитання «У тебе є друзі?» — язиком. Запитувати можна про різне, залежно від віку дитини. Коли вже спробували відповідати на закриті запитання всіма частинами тіла, потрібно порівняти ці рухи. Потім можна продовжити гру, підключаючи до рухів голос.
💟 Гра «Динозаври»
Мета: зменшити негативні переживання та зняти тілесні утиски. Запропонуйте дітям уявити себе динозаврами зі страшними мордочками, високо підстрибувати, бігати та співати тощо. Такі ігри завжди цікаві дітям — у них з’являється свобода. Завдяки грі є можливість дати вихід таким емоціям, як злість, гнів, страх, образа. Після активних дій необхідно виділити час для відпочинку.
