«Моя дитина на дистанційному навчанні, а я працюю»: досвід та поради батьків

Лікарка, психолог, медійниця, бізнесвумен. Ми зібрали поради, як поєднувати роботу і навчання дітей під час карантину, навіть якщо у вашій родині одразу троє першокласників.

Карантин і дистанційне навчання стали новим викликом для батьків, які працюють. Українські мами зізнаються: щоб опанувати нові умови, вони вибудовують жорсткий розклад, привчають малечу до самостійності, а якщо дитина зовсім маленька — об’єднуються з батьками школярів того ж віку та по черзі вчать з ними уроки. Які ще висновки можна винести із цієї ситуації та зробити цей досвід легшим — розповідають наші героїні.

«Знайшла роботу ближче до дому»

Марія Шемет-Іванова, лікар-педіатр. Мама двох дітей. Старшій доньці 8 років, навчається у другому класі. Меншій два роки, відвідує садочок

Якраз перед весняним карантином я вийшла з декрету та влаштувалася на нову роботу, але встигла попрацювати лише кілька тижнів. Коли транспорт повністю зупинили, я просто не могла туди доїхати. Чоловік на той момент працював сам на себе, але під час карантину його проєкти закрилися, тому грошей він, звісно, не отримав. Було дуже непросто. Ми опинилися в ситуації, коли всі сидять вдома, а фінансової подушки в нас немає. Добре, що рідні та куми врятували і допомогли харчами.

Власне, це стало дуже важливим стимулом для зміни місця роботи на більш логістично зручне. Тепер я знаю, що доберуся туди, навіть якщо метро не буде працювати. Ми з чоловіком можемо підлаштувати свій розклад під графіки дітей, а в разі повного локдауну будемо працювати почергово.

Зараз моя старша донька ходить до школи сімейного типу, де, наскільки це можливо, дотримуються карантинних норм. Молодша із серпня відвідує дитячий садочок. В їхній групі всього 10 діток, тому інфекційні ризики зменшені.

Також до нас переїхала моя мама. Довго зважували ризики, але позитивні моменти переважили ймовірно негативні. Ми обережні: носимо маски, по можливості дотримуємося дистанції. Школа та садочок дітей — теж поблизу, тому транспортом вони не користуються, а до магазинів ми їх не беремо. Усе це значно знижує ризик, що наша родина захворіє.

Висновки:

  • Продумайте логістику. Обирайте роботу та навчання поблизу дому.
  • Домовляйтеся з партнером — підлаштуватися під графік навчання дітей варто обом батькам.
  • Звертайтеся по допомогу до близьких.
  • Обирайте школи та садочки з маленькими класами і групами.

«Відклала всі робочі справи на другу половину дня»

Ольга Тунська, асистентка медіа агенції. Мама трьох першокласників

Новину, що наш клас пішов на самоізоляцію, я прийняла, правду кажучи, з істерикою, — посміхається пані Ольга. — Сама думка, що треба самій навчати трьох малюків, яким надзвичайно важко дається освіта, наганяла липкого жаху. А ще є робота. Я дистанційно працюю в медіаагенції: розшифровую тексти, інтерв’ю. Іноді мені потрібна повна тиша, яку троє дітей не спроможні забезпечити.

На практиці, як це не дивно, ці тижні минули плідно та цікаво. Я намагалася відкласти всі справи та відстрочити робочі питання на другу половину дня, і ми цілеспрямовано поринали в навчальний процес.

У нас звичайна сільська школа, але клас інклюзивний, бо в одного з наших синів аутизм.

Вчителька не виходила на онлайн-зв’язок. На мою думку, це правильно, тому що втримати увагу дитини в такому віці дуже важко. Але всі завдання оперативно завантажували в Google Classroom і формулювали так, щоб їх зрозуміла людина, змушена поєднувати роль матері/батька і вчителя.

Найбільше мені сподобалося, що ми не були обмежені 40 хвилинами уроку. Адже кожна дитина має власний темп. Наприклад, один з моїх хлопців удома встигав зрозуміти й опрацювати набагато більше інформації. А я, попри небажання та втому, змогла «погратися у вчительку» та зберегти початки дисципліни, яку вони тільки-но почали здобувати в школі. Коли дітей більше ніж один — це дуже важливо, навіть у родині.

Досвід домашнього навчання мені навіть сподобався, проте є одне велике але: для цього потрібні час, натхнення і відсутність основної роботи. Поєднати все плідно неможливо.

Висновки:

  • Звільніть ранок для навчання. Відкладіть робочі завдання та питання.
  • Дотримуйтеся дисципліни.
  • Знайдіть у цьому позитив та можливість придивитися до потреб своїх дітей.

«Не роблю навчання важливішим за душевний спокій»

Юлія Присяжнюк, психолог. Мама двох дітей, другий та восьмий клас

Мій досвід досить нестандартний. Старший син вже два з половиною роки вчиться дистанційно, тому я розумію, що таке онлайн-освіта. З ним мені, як завжди, треба було просто проконтролювати, чи зробив він уроки. Там все автоматизовано: є завдання, доступ до них, зробив, відправив — усе. Вчителі теж є, але їхня роль мінімізована.

З донькою — тоді ще першокласницею — під час весняного карантину було значно складніше. Ми кинули всі сили на її навчання. Так, я можу читати та писати, але я не вмію вчити — це абсолютно інший фах. Наприклад, будь-яка доросла людина може порахувати, що 8 + 7 дорівнює 15. Але треба пояснити дитині, чому, і зробити це, як вчитель. До того ж до 6-10 років дуже важлива очна початкова освіта та постать викладача — треба, щоб це був хтось не з вашої родини.

У вересні моя донька знову три тижні навчалася дистанційно, бо вчителі їхньої школи захворіли. Але до осені ми вже прийшли з досвідом — хай він і травматичний, але на нього можна спиратися.

Мені довелося змінити свій графік та умови роботи. Хтось тимчасово відмовився від послуг — у часи пандемії психологічна підтримка дуже важлива, але коли стоїть питання купити їжу чи оплатити сеанс — вибір очевидний. Частина клієнтів пішла в онлайн, тому мій робочий кабінет — кухня. Це територія загального доступу, але я дуже вдячна своїй родині, що в цей період вони вміють бути тихо. Коли я з клієнтом, вся моя увага повинна бути приділена цій людині.

Але частині людей дуже важливе живе спілкування, тому формат онлайн-консультацій їм не підходить. Я з повагою та розумінням ставлюся до такого вибору і працюю з ними, коли донька в школі або вже зробила уроки.

Я дуже вдячна нашій школі та вчительці за розуміння. Вона одразу сказала: «Головне — ваше здоров’я та душевний спокій». Є така річ: коли мама або тато стикаються із середньою освітою — часто забувають, що «я взагалі-то бородатий дядько сорока років» і знову почуваються дітьми. Зі стану «я маленький першачок» дуже складно конструктивно мислити та домовлятися. Тому не забувайте, що вчителі — такі ж люди, у яких є родини. Якщо ви не можете бути присутніми онлайн, тому що гаджет один, а мамі в цей час треба працювати — повідомте вчителя та спробуйте знайти рішення разом.

Не заганяйте себе в стрес і частіше кажіть дитині: я тебе люблю, ми поступово впораємося, ти — розумна.

Висновки:

  • Відокремте простір для праці та позначте кордони.
  • Не заганяйте себе в стрес.
  • Складіть робочий розклад, який враховує потреби дитини.
  • Не бійтеся обговорити проблему з учителем.

«Ділюсь ресурсом з тим, кому це потрібно»

Марина Сергієнко, власниця сімейного центру розвитку. Мама двох дітей

Моїй донечці вже 12 років. Наші бабусі живуть в інших містах, тому мене завжди хвилювало питання, з ким залишити дитину на канікулах або під час карантину. Ідея відкрити сімейний центр приходила до мене впродовж багатьох років, проте я маркетолог з 18-річним стажем і завжди відкидала її, оскільки не бачила себе в цій сфері.

Але в мене є хобі — фітнес-тренування. Коли народився син і йому виповнилося три з половиною місяці, я орендувала зал і започаткувала тренування для мам з малюками. Група швидко набралася, бо в цей період жінки вже хочуть кудись ходити, приводити себе до ладу. Так все і почалося.

У нас рідко хтось думає про радість і зручність для батьків. Але це так само важливо, як киснева маска для мами в літаку. Наприклад, ми співпрацюємо з фондом «Особливі». Це волонтерський проєкт для мам особливих дітей. Я бачу, як вони змінюються після занять у нас, а від цього легше і їхнім малюкам.

Коли школи почали масово переводити на дистанційне навчання, батьки в моєму оточенні запанікували. Працювати потрібно, а дитину залишити ні з ким, а ще ж потрібно організувати навчальний процес, нагодувати, погуляти. Тут почнеш кидатися на людей, де б ти не працював та як — дистанційно чи в офісі. Оскільки в нас були для цього всі ресурси — ми відкрили групи перебування школярів, де з ними займаються за їхньою шкільною програмою. Ми дотримуємося всіх карантинних заходів: дезінфекція, кварцування, провітрювання. Групи дуже маленькі. Можна привести дитину і на один день, усе гнучко.

Знаю, що це врятувало кількох мам від звільнення — поєднувати їхню роботу з дистанційкою було неможливо. Коли в тебе приміщення, знання, педагоги — потрібно цим ділитися.

Висновки:

  • Насамперед потурбуйтеся про себе.
  • Діліться ресурсом та підтримуйте одне одного.
  • У кризі знаходьте нові можливості.

Залишити відповідь