Мелісса Сальґеро, одна з найкращих вчителів світу за версією світового Global Teacher Prize, розповіла «Освіторії» про те, де шукати сили та віру в себе і чому так важливо, щоб учні почувалися справжніми чемпіонами та не боялися помилок.
«You’re not gonna tear us down — we are strong. We will rise from the ashes stronger than before» («Ви не зможете нас здолати — ми сильні. Ми постанемо з попелу, сильніші ніж були») — таку пісню написали учні Мелісси Сальґеро після того, як музичний клас в їхній нью-йоркській школі пограбували. Вчителька виставила відео з піснею в YouTube, і вже за кілька тижнів її запросили на ефір одного з найпопулярніших американських ток-шоу з ведучою Еллен Дедженерс. Школі подарували нові професійні інструменти і чек на 50 тисяч доларів на діяльність шкільного музичного гурту. А ще за кілька років ця дивовижна вчителька музики отримала премію Ґреммі та стала однією з ТОП-10 світового конкурсу Global Teacher Prize. Цього вересня Мелісcа відвідала Україну і розповіла, як вона допомагає своїм учням повірити в себе.
Про дислексію і віру в себе
Мені було 10 років, коли вчителька 5-го класу взяла мене під своє крило. Вона пішла далі й глибше того, що входило в обов’язки вчителя. Вона стала моїм ментором, допомогла поставити цілі. Школа завжди була проблемою для мене, бо я маю дислексію. Навіть зараз мені буває складно читати, тому я читаю вголос або одночасно слухаю аудіо цього тексту — це значно допомагає мені. Також я досі плутаю цифри — скажімо, 39 і 93.
Єдине місце, де я не страждала через дислексію, були уроки музики. Коли я взяла інструмент до рук, здивувалася — я можу читати музику, ноти. Тоді я була дуже невпевненою у собі. Якби та вчителька музики не сказала мені: «Я вірю в тебе», я б ніколи не спробувала грати на інструменті й ніколи б не знала, на що здатна.
Про музику і помилки
Одного року на Різдво батьки подарували мені фортепіано. Інструмент був на батарейках, і вони розряджалися за день. Але важливо, що батьки не примушували мене займатися музикою, і я їм вдячна за це. Знаєте, є батьки, які кажуть дитині: «Ти будеш відвідувати уроки гри на фортепіано». Якби мені так сказали, я б одразу відмовилася. Учні мають бути вмотивовані на власних умовах.
Спершу я, звісно, грала ноти неправильно, але, на щастя, ніхто не казав мені: «Тут ти зробила помилку, так не можна». Я просто відкривала для себе інструмент, бавилася з ним. Цей принцип я тепер перенесла у свій клас: можна робити помилки! Я не боюся провалів під час уроку. Якщо пробую щось нове, і воно не працює, ну ок, воно не працює. Тоді прошу дітей: ну, скажіть, що це було норм. І вони: «Так, норм». А пізніше я почула розмову між учнями: хтось з них помилився, а інший каже: «Не переживай, це норм!» Відтоді так я реагую на будь-яку помилку — свою чи учнів: «Це норм!»
Про допомогу іншим
Пригадую свій перший день у «marching band» — це музичний гурт, що грає на інструментах і одночасно крокує — фізично дуже складна штука. Я обрала важкий інструмент — трубу, і мої руки не витримували весь час тримати її рівно. Я прийшла додому в сльозах із наміром більше туди не повертатися. Тоді я ще не мала сили характеру долати труднощі. Але батьки нагадали мені, що я обіцяла не кидати цю справу одразу. Тож наступного дня я була в групі знову. Від досить слабкої дівчини фізично і психологічно я здолала шлях до лідера групи. Я бралася допомагати іншим новачкам призвичаїтися і подолати труднощі. Коли бачила, як складно іншим, то не кричала на них, а заохочувала: якщо в тебе болять руки, спробуй робити ось такі вправи тощо. То вже був вчительський менталітет. Тоді я вирішила стати вчителькою.
Про креативність та ігри
Креативність — це частина мене. Мені швидко стає нудно. Якщо людина, яка говорить, не включена в цей процес, вона втрачає увагу. Вважаю, кожен народжується креативним, але пізніше хтось каже: «Ти не можеш цього робити». І креативність починає зникати всередині дитини.
Я ставлю дітям відкриті запитання, що мають більш ніж одну правильну відповідь. Ми також граємо в ігри, що допомагають побудувати командну роботу. Приміром, я пропоную таке: передайте м’яч по кімнаті якомога швидше і щоб він торкнувся голови кожного. Ставлю секундомір і допомагаю їм як тренер — спілкуватися між собою, проявляти лідерство і йти за лідером. Звісно, найшвидший спосіб, це коли одна дитина візьме м’яч і пробіжить із ним, торкаючись голови кожного. Але вони мають розгадати цей секрет самі. І дорогою до розгадки придумають ще з десяток способів, як це зробити. Так виглядає частина мого уроку музики.
Мені здається, у школі ми даємо їм забагато готових відповідей. Якщо намалювати коло на дошці і запитати дітей, що це, отримаєте купу здогадок: ніс полярного ведмедя, краплина дощу — це буде мільйон цікавих ідей. Що відповість дорослий? Це коло на дошці. У такі ігри ми граємо з учнями, щоб підтримати їхню творчість. І це вчителі мають плекати, підгодовувати цю креативність. Нам не потрібні дорослі, які знатимуть, що а+b= с. У майбутньому нам потрібні люди, що бачитимуть світ як 3D-модель, а не просто аркуш паперу. Нам потрібні люди, які будуть знаходити рішення глобальних проблем, які ще ніколи не існували досі.
Про складних учнів, які стають кращими щодня
Навчання почалося лише кілька тижнів тому, а я вже отримала удар від учня. Напевне, маленькі неприємності просто накопичувалися цілий день у житті цієї дитини. Не знаю, що саме трапилося — може він пропустив сніданок удома, запізнився в школу, не розумів, що відбувалося на уроці, почувався бездарним і нещасним. А потім просто хтось кинув на підлогу його зошит, і учень вибухнув. А я просто була неподалік у цей момент.
У таких ситуаціях найважливіше показати доброту. Не кричати «Чи ти здурів, я зараз викличу поліцію!», а сказати «Я тут, щоб ти був у безпеці, все буде добре. Поговори зі мною — що тобі потрібно?» Він одразу заспокоївся і зізнався, що в класі було надто гучно. Я дала йому навушники, щоб він міг працювати спокійно.
Сила вчителя в тому, щоб допомагати, а не в тому, щоб змагатися з учнями. Вчителі впливають на те, як дитина почувається, як вона думає про себе, як себе оцінює. Уявіть, вчитель каже: «О, знову цей клас, який мене так дратує, вони жахливо поводяться!» або вчитель каже: «Ви дуже сильний клас, і ми разом доведемо це!» Як гадаєте, які діти будуть успішнішими в навчанні і на тестах?
Я хочу, щоб мої учні були чемпіонами у власних очах. Тому мої найгірші класи ніколи не дізнаються, що вони найскладніші. Натомість я кажу їм: ми стаємо кращими, ми працюємо як одна команда, ми можемо бути ще крутішими.
