У Львові вдруге проходить фестиваль «Вчителі майбутнього». Більш ніж 750 освітян зібралися, щоб обговорити, якими повинні бути вчителі нового покоління. Учасники спілкуються, навчаються та відпочивають. Організатори — «Освіторія» і Холдинг емоцій «!FEST» обіцяють два дні енергії та натхнення.
У програмі 14 локацій, де відбуваються лекції та дискусії про освіту, воркшопи і презентації, кавування з лідерами думок і творчі майстер-класи, інтерактивні квести, нетипові екскурсії чарівним містом Лева, запальні вечірки та ще безліч сюрпризів.
Відкрила фестиваль панельна дискусія. Про майбутнє української освіти і тих, хто це майбутнє творить говорили: пані міністр освіти і науки України Лілія Гриневич, очільниця «Освіторії», засновниця Новопечерської школи та натхненниця Global Teacher Prize Зоя Литвин, співвласник Холдингу емоцій «!FEST» Юрко Назарук.
Вчителі майбутнього дуже виділяються — Зоя Литвин
Не завжди з вчителями щастило. Але ті зірочки — справжні вчителі майбутнього — дуже виділяються. У якийсь момент я свідомо зрозуміла, яку критичну роль насправді має вчитель, як він може змінити навіть самопочуття, з яким ти приходиш до школи щодня, що ти можеш полюбити школу, полюбити предмет. Це були мої вчителі фізики та математики.
Якось ми виписали 23 критерії, якими повинен володіти вчитель. Канадські колеги подивилися і сказали, що навіть у них немає таких педагогів, які відповідають усім цим стандартам. Тому найважливіших лише три: любов до дитини, до своєї професії та відкритість до нових знань.
Для мене було відкриттям, що вчитель може тебе любити, і тобі буде з ним комфортно, навіть якщо ти не відмінник у його предметі. Він допоможе тобі зростати на той максимум, на який ти можеш. Вчителі, які надихають, — це про любов і про те, що вони можуть бути нарівні з дитиною.
І вчителі, і діти мають знати, що таке бути щасливими — Юрко Назарук
Ніколи б у житті ми не подумали, що будемо займатися школами. Але коли ти приходиш до рівня, коли можеш подорожувати країнами, розумієш, що це країна, де ти хочеш жити завжди. І тоді ти намагаєшся змінювати ті речі, які давно держава не робила. Це медицина, дороги та освіта. І вони змінюються!
Ми зробили у 2017 році приватну школу за 2,5 місяці. Але наше життя дуже сильно змінилося. Ми брали уроки щастя, і тепер досліджуємо, як робити так, щоб діти були щасливі. Зараз це наше основне завдання. Ми б дуже хотіли, щоб Україна почала підніматися в рейтингу щастя. Щоб наші люди і діти, які ходять до школи, знали, що таке бути щасливими.
Якщо дитина повертається зі школи з посмішкою — це головне. А нещасливий вчитель не може виховати щасливих дітей, це фізика. Тому перш за все — це щасливі вчителі!
Український вчитель — це феномен — Лілія Гриневич
Я хочу привітати вчителів, бо ви вже неймовірна надія для системи освіти. Тому що ви прийшли вчитися, а справжній вчитель — той, який вчиться все життя і є прикладом для своїх учнів.
Український вчитель — це феномен і ключ до реформ. Тому соціальний статус вчителя і як суспільство до нього ставиться — критично важливе питання. А який соціальний статус вчителя? За три роки вчительську зарплату підняли на 80%, але це не зробило вчителів значно забезпеченішими. І в нас є проблема молодих вчителів, які мають утричі меншу зарплату.
Я зі вчительської родини, і моя мама, вчитель фізики, є для мене найкращим прикладом служіння професії. Завжди бачила, як вона важко і довго працює. Я собі сказала наприкінці школи, що ніколи не буду вчителем, бо це важка і низькооплачувана праця. Але гени спрацювали, склалися обставини, і я таки опинилася в школі.
Ще одна вчителька, яка надихнула і запала в душу, — моя вчителька математики Марія Іванівна Хамар. Яка ще, крім того, народна майстриня і прекрасно вишиває. Я дуже любила математику через те, що я дуже любила вчительку. І це завжди справджується — любов до предмета тісно пов’язана з любов’ю до вчителя.
Ми відповідальні, щоб дати дітям крила
Школа має відповідати на потреби суспільства, і навіть проектувати їх. Кар’єра дітей, які пішли в початкову школу, буде розвиватися років через 20. Що ми їм дамо для цього незвіданого майбутнього світу? Усі батьки хочуть, щоб їхні діти були щасливими. А що дитині потрібно для щастя? Мати сформований характер, вміти бути наполегливим, знати, як радіти життю, як розкривається найкраще талант дитини, як вибудовувати свою особисту траєкторію та збудувати сім’ю. А ми все торочимо з вами тільки про знання. От у чому проблема.
Цим дітям потрібні, звичайно, знання, але не лише. І всіх знань ми не можемо дати, лише основу. Дітей треба вчити шукати потрібну інформацію і навчати таких компетентностей, як вміння застосовувати знання, критичне і творче мислення, комунікація, аргументація власної думки, робота над спільними проектами, м’які навички, потрібні для успіху.
Ми з вами, дорогі колеги, відповідальні за те, щоб дати цим дітям справжні крила. Корені і крила. Моя мрія, щоб був час, коли батьки будуть вести дітей до комунальної школи і знатимуть, що їх там вчитимуть того, що цим дітям справді потрібно для життя.
І треба пам’ятати, що вільну дитину не виховає пригноблений, нещасний учитель. Тому ця дискусія про вчителя майбутнього і теперішнього, який працює з дітьми сьогоднішніми, яких не можна вчити так, як вчили нас.
Що потрібно зробити для того, щоб український вчитель став щасливим? Чи потрібен стандарт вчителя початкової школи і яким має бути вчитель майбутнього?
Вчителям потрібна педагогічна свобода
Лілія Гриневич: Стандарт розробило Міністерство соціальної політики, і його потрібно змінювати, бо там немає нічого про Нову українську школу. Якщо під стандартом розуміти мінімум навичок та вмінь вчителя, то він потрібен. Але має бути педагогічна свобода, коли вчитель сам обирає методи навчання, сам визначає освітні програми і скільки годин на певну тему. Чому я підтримую приватні школи? Там вчителі цей смак педагогічної свободи мають давно. У комунальних школах цей захист вчителя і його свободу починаємо вибудовувати тільки тепер.
Яким має бути вчитель майбутнього?
Лілія Гриневич: Кажуть, у майбутньому будуть такі технології, що вчителя замінить робот. Ні, вчителя, який напихає дітей знаннями, може й замінить робот. Але вчитель, який навчає дітей людських стосунків, як побудувати успішне й щасливе життя, розбудовує особистість, — мусить бути людиною, яка сама цього досягла. Тому нам потрібен щасливий та успішний учитель, який зможе використовувати різні технології. Але є оце людське, яке не може замінити жодна робототехніка.
Вчитель — це професія, для якої потрібен талант. У нас безліч вчителів, які згубили цей талант, бо мусили піти в іншу професію, щоб більше заробити. Для того щоб талановиті люди ставали вчителями, треба підняти статус вчителя.
Моя мрія — що в нас буде найкраща в Європі школа.
Що потрібно зробити, щоб український вчитель став щасливим?
Лілія Гриневич: По-перше, вчителя не можна розглядати як ресурс, який можна навантажити ще якоюсь додатковою роботою. Вчитель має мати педагогічну свободу, мати можливість творити. Не бути затисненим бюрократією. Ми ж скасували половину документів на кшталт планів методоб’єднань. Що зробили на місцях? Запровадили власні рішення із цією бюрократією!
По-друге: соціальний статус вчителя складається з рівня зарплати і ставлення до нього в суспільстві. Рівень, записаний у Законі «Про загальну середню освіту»: найнижчий оклад вчителя — це 3 мінімальні зарплати. Для цього потрібно зараз додаткових 125 мільярдів гривень, а бюджет усієї освіти — 230 мільярдів. Але покроково це можна вирішувати. У бюджетних документах, які ми готуємо, на 2023 рік рівень зарплати вчителя планується на рівні 4 мінімальних зарплат.
Я дуже вдячна «Освіторії» та бізнесу, який розуміє, що вчителі важливі. Це величезний внесок і суспільна відповідальність, коли твориться майбутнє цієї країни.
Присутні педагоги обмірковували, чи ухвалять Закон «Про загальну середню освіту», у чому причина недовіри батьків до вчителів і як подолати булінг вчителів директорами та керівниками освітніх управлінь.
Чи ухвалять Закон «Про загальну середню освіту» і що там найважливішого?
Лілія Гриневич: У першому читанні Закон прийнятий, зараз опрацьовуємо 423 поправки. Ми будемо готові подати на друге читання, але в нас дочасні вибори, і я не знаю чи збереться більшість у Верховній Раді. У будь-якому випадку, закон зможе перейти до наступного парламенту.
Закон побудований на розширення можливостей, створення індивідуального плану навчання з урахуванням потреб дитини. І це не тільки інклюзивне навчання.
Я кажу і про звичайних дітей, які також потребують індивідуального підходу. Наприклад, діти, які навчаються в музичній школі, зможуть не сидіти на уроках музики. Цей закон дасть змогу поділити клас за групами, які вибирають діти. Наприклад, є школа з поглибленою англійською. І там є діти, які хочуть поглиблено вчити право чи математику — вони зможуть це реалізувати в міжкласних групах.
Дуже важливою є мовна стаття, яку обговорили вже на всіх рівнях. Вона пов’язана з вивченням державної мови для національних меншин. Ця Верховна Рада може не прийняти її, але від нас залежить, хто там буде.
У чому причина недовіри батьків до вчителів?
Лілія Гриневич: Упродовж останніх десятиріч відбувалася маргіналізація професії як непрестижної. Вчителя починали розглядати як якийсь обслуговуючий персонал. Вибачте, це дуже болючі слова, ми це змінюємо. Але дуже важко те, що накопичувалося десятиліттями, швидко змінити.
І зараз точиться дискусія,чи потрібна НУШ. Багато хто ностальгує за радянською школою. Але зараз ми живемо в зовсім іншій країні, у нас зовсім інші потреби. Тоді виховували одних людей, а тепер наші діти живуть у демократичному суспільстві й мають стати вільними людьми, які вміють критично мислити, відрізняти брехню від правди, можуть ставити точні запитання.
Тому ми будемо над цим працювати і відновлювати цю довіру. Бо зараз батьки навіть при дитині можуть оцінювати вчителя. Не можна про вчителя погано говорити при дітях! Ми всі разом хочемо виховати кращу школу. У нас криза довіри між батьками і вчителями, і ми її повинні подолати в суспільстві. Тішуся, що сьогодні бізнес підтримує дискурс про освіту, отже вирішення цього питання неминуче.
Обіцяю, на серпневій конференції ми зробимо пропозицію моделювання стосунків батьків і вчителів у школах. Ми вже маємо кілька пілотних шкіл в Україні, які це успішно використовують. Нам допомагають громадські організації. Це стане одним із серйозних кроків, щоб підняти дискурс про те, якими мають бути стосунки батьків і вчителів.
Між вчителями та МОН є ланка керівників навчальних закладів та управлінь освіти. Як вчителі можуть захистити себе від булінгу на цьому рівні?
Лілія Гриневич: Зараз у нас конкурс на освітнього омбудсмена, який має захищати права учасників освітнього процесу, це і дитина, і вчитель. Право педагогічного контролю вчителя матиме винятково Державна служба якості освіти. Ця структура буде незалежною від органів держсамоврядування. Вони мають лише створити умови для роботи вчителя.
Ми зараз запровадили держбазу освіти, де школи відповідають напряму. А потім ми питаємо те саме в освітніх управлінь. Одні кажуть, наприклад, що школи на 98% інтернетом забезпечені, а напряму виявляється, що є лише один комп’ютер, і той мінімально потужний, з освітніми ресурсами неможливо працювати. Тому я за прямий зв’язок і такі дискусії.
Юрко Назарук: Будемо ще запрошувати Вас на наш фестиваль, щоб точно тут був такий прямий зв’язок тут. Мені здається, що «Освіторія» — це вчительський ангел, який нагадує, що вчителі важливі і нам допоможуть.
