Якщо ви думаєте, що каліграфія — це про почерк, ви дуже помиляєтеся. Сьогодні одне із найдавніших мистецтв людства не має нічого спільного із нудним прописуванням гачечків у школі. Чому клавіатура ніколи не переможе каліграфію і для чого це мистецтво сучасним дітям, розповідає Алла Калініченко, викладачка та засновниця школи каліграфії та летерингу «Арт і Я».
Для чого каліграфія в добу клавіатури
Каліграфія сьогодні — це свого роду суперсила, таємне знання — ти вмієш робити те, чого інші не можуть: красиво підписати листівку чи запрошення.
Буває, батьки приводять до нас дитину 7–8 років, бо хочуть покращити її почерк. Шкільний почерк не надто цікава тема для дітей. Але його можна прив’язати до історії розвитку каліграфії: ми показуємо дітям, які виникали інструменти і як це пов’язано з епохами культури, як готична архітектура перегукується з готичною каліграфією. Це дуже гарно лягає на інтереси дітей, адже їм якраз подобаються готичні замки й казки.
Проте більшість дітей приходять до нас за власним бажанням — зазвичай це учні віком 10–12 років. Вони не завжди можуть пояснити, чому їм подобається каліграфія. Тут є емоційна складова. Доведено, що каліграфія має вплив на мозкову активність, це ефективне тренування зосередження уваги і розвиток півкулі, що відповідає за творчу роботу. Каліграфія має свій ритм — це дуже медитативна справа, яка помітно заспокоює дитину. Коли дитина захоплюється письмом, вона старається. За цим приємно спостерігати: як їй важливо зробити рівну лінію, а тоді ще перепитати, чи красиво вийшло — це дуже важливо для дітей.
Як зацікавити дитину каліграфією
Діти найбільше захоплюються саме інструментом. Кулькова ручка, якою пишуть у школі, дуже нецікава і незручна. Наконечник кулькової ручки чинить опір паперу, і лінія тягнеться важко. А якщо чорнило подається ненасичено, то і букви виходять некрасиві. Кулькова ручка — ворог каліграфії. Колись вона була досягненням, але не полегшила саме письмо. Тому ми ніколи не використовуємо кулькову ручку на заняттях. Для каліграфії чорнило має подаватися м’яко, легко і приємно. Пам’ятаю, у мене в школі забороняли писати гелевими ручками — колись вони були не дуже якісні, чорнило витікало, бруднило руки і зошит. Зараз розумію, що забороняти гелеву ручку в школі не можна, бо вона дає шлях до задоволення від письма — можна вести лінію легко, не відриваючи руки, кульковою так не вийде.
Якщо дитині не подобаються вправи з переписування тексту, можна дати їй ручку-перо. Це інструмент, що викличе зацікавленість у дитини і формуватиме серйозніше ставлення до письма. Перові ручки бувають також різні — одні пишуть тонко і навіть дряпають папір — це не дуже приємно, інші дають жирніші лінії. Хай дитина сама обере ту, якою їй подобається писати.
Із дітьми молодшого шкільного віку починаємо з письма пласким пером. Це простий інструмент, але водночас дуже цікавий: робить широку пласку лінію, а якщо вести під кутом, змінює товщину лінії, і це теж дуже цікаво. На початку пишемо в’яззю — це простий шрифт, нескладні вертикальні лінії. Це дає можливість зробити руку впевненішою: коли ведеш лінію згори донизу, одразу рівно не виходить, але трохи тренувань — і рука натреновується.
З 10 років діти можуть навчатися писати гострим пером. На майстер-класах на фестивалях люблю показувати дітям абетку з варіаціями літер скоропису — це питомо український кириличний шрифт. Так дітей можна зацікавити завданням написати своє ім’я тими варіаціями букв, які дитині подобаються. Для людини важливо написати своє ім’я — це те слово, яке вони знають найкраще і чують дуже часто. Саме через щось таке близьке можна захопити дитину каліграфією.
Діти люблять підписувати привітальні листівки для батьків і друзів. Одна дівчинка організовувала вечірку і підписувала запрошення своїм друзям. Найулюбленіші слова, які пишуть діти, це «вітаю», «весна», «сонце», «love», уривки віршів. Зазвичай це емоційно забарвлені і позитивні слова — не зустрічала, щоб діти хотіли написати сумне слово. Хоча є один хлопчик, який сам придумав детективну історію і вирішив написати цей детектив каліграфічно.
Навіщо каліграфія вчителям
Вважаю, що вчителів слід навчати каліграфії. На жаль, багато педагогів не розуміють, для чого письмо. Якось спілкувалась з учителькою з Канади, яка за обміном приїхала викладати в Україну. Вона мене запитала: для чого каліграфія, якщо зараз усе на девайсах?
Письмо важливе, тому що це дрібна моторика, яка активізує інші ділянки мозку, ніж ті, що потрібні для друкування на клавіатурі.
Каліграфія схожа на заняття музикою, бо теж має ритм. Вчителям варто було б розуміти, чому ми маємо саме такі літери, звідки вони беруть своє коріння.
Шкільні прописи дітям нецікаві — це має історичне пояснення: під час реформи Петра І літери кирилиці трансформували, і вони багато в чому стали схожі на латиницю. Тому деякі букви на письмі зливаються — т, и, ш. Якщо поглянути на скоропис, то там літери мали іншу форму, і про це треба знати, щоб формування почерку ставало творчим процесом, а не технічним.
