Із початком повномасштабної війни в українців змінилися життєві пріоритети та цінності. Це вплинуло і на те, що і скільки ми читаємо. Як українці сприймають читання під час війни? Що актуального можна знайти в класичній літературі для сьогодення? Яке значення для нашого суспільства має українська книга? Про це поговорили з Миколою Скибою, експертом напрямку «Освіта» Українського інституту майбутнього.
Якою стала практика читання від початку війни
Ми в Українському інституті майбутнього провели соціологічне дослідження «Практики читання під час війни». Деякі результати були цілком очевидними, деякі — досить цікавими для нас.
Не здивувало, що теми та напрямки того, що читали до та після повномасштабної війни, відрізняються. Наприклад, до вторгнення 18% респондентів зазначили, що читали опис та аналіз військових подій. Після 24 лютого вже 42% цікавляться цими подіями.
Об’єктивно, українці стали читати менше книжок. І це зрозуміло, бо в багатьох змінилися обставини. Хтось пішов на фронт, хтось волонтерить, хтось мусить більше працювати, щоб підтримувати родину. Однак з’явилася когорта людей, які більше цікавляться суспільно-політичною тематикою.
Я припускаю, що відпала частина читачів, які брали книгу з метою розважитись. І коли стало менше часу для розваг, вони просто відмовилися від читання.
Порівняно з довоєнним часом, з’явилося більше читачів, які беруть книжку або довгі тексти для того, щоб розібратись у ситуації. Таку зміну можна помітити у відповідях респондентів. За цією тенденцією цікаво спостерігати: чи вона збережеться, як буде розвиватись, які там антропологічні механізми.
Трішки несподіваними та потішними були відповіді на запитання про невідомих молодих авторів, яких відкрили для себе за рік повномасштабної війни. Ми ставили це запитання з огляду на те, що з’являється література інсайдерів, література воїнів. Частина з них є культурними діячами або авторами-початківцями. Також з’являється волонтерська література.
Проте в нас найвідомішим молодим автором виявився Жадан. Тут більше несподіванкою були розміри «бульбашок». Бо в літературній «бульбашці» Жадан був молодим письменником років 10 тому. Для когось він проявився у 2013–2014 роках під час Революції Гідності та з початком гібридного вторгнення росії.
7% респондентів молодою авторкою назвали Оксану Забужко. Звісно, це з гумором можна сприймати. Але таким є зріз дослідження. Тож трішки дивує проникнення літературних тенденцій у менш заангажовані кола.
Але є і досить влучні відкриття. Наприклад частина респондентів згадала про Макса Кідрука, якого, припускаю, відкрили завдяки виходу першої частини науково-фантастичної трилогії «Нові темні віки». У «Колонії» українці там вже визнані та шановані, проте продовжують протистояти росіянам на Землі, і на Марсі.
Думаю, обізнаність щодо живих процесів у літературі — це питання до того, як працює школа, чого вона вчить. Можливо, варто робити наголос на тому, що є актуальним тепер, а потім іти до того, на чому базуються сучасні автори. Бо в сучасній літературі можна побачити приховану чи явну дискусію з попередниками. А іноді це прямі посилання.
Якщо поглянути на Андруховича, то його бурлеск інспірований Котляревським. Але Андрухович більше чіпляє сучасників. Хоча школярам його твори можуть здаватися екзотичними. Бо події, які він описав у романах «Перверзія» і «Рекреація» — вже історія. А от «Московіада» досі актуальна.
Але читаючи сучасних авторів, ми бачимо, куди ведуть сліди. І тоді можна переходити до вивчення класики.
Тобто я пропонував би перевернутий підхід до літератури: від того, як автори осмислюють сучасні реалії та на чому вони базуються. Література може бути захопливою археологічною пригодою, якщо відповідним чином побудувати процес її вивчення.
Найцікавіші цифри про читання
49%
українців кажуть: читання — це спосіб зберегти себе, особливо під час війни.
42%
вважають: читання вчить ухвалювати кращі рішення, навіть у тяжких обставинах, тому необхідно розвивати цю навичку.
24%
учасників вважають: читання української літератури — форма спротиву.
21%
читання і купівля книжок — підтримка української культури.
Книги з історії України до повномасштабного вторгнення читали 25% опитаних українців, після 24 лютого — 31%.
Серед авторів, які допомагають краще зрозуміти ситуацію сучасності, найчастіше зазначали Т. Шевченка, Л. Костенко, С. Жадана, Дж. Орвелла.
Війна дає нове бачення класики
Зміни в культурі читання я спостерігаю також серед своїх знайомих. Багато моїх друзів, колег по-іншому відкрили для себе класичні речі: «Тигролови» Багряного, «Жовтий князь» Барки. Бо ті фільтри, які були, повністю посипались. Люди побачили, що звірства росіян — це повторення, зло, що повертається, бо його не змогли витягнути на світло та придушити. І література зберігає цей досвід.
Якщо людина свідома, то перепрочитання таких складних творів допомагає підготуватись, підійти більш озброєним до нових витків життя.
Люди, які читають задля персонального розвитку і не пов’язані з цим професійно, зазначили, що дотик до складних тем став простішим. Бо те, що відбувається навколо, у рази жорсткіше, порівняно з тим, що описується в книжках. Адже там воно у формі, яка повертає відчуття контролю. Є авторські висновки. Або ж можна книжку закрити. Тобто з’являється додатковий шар реальності, що допомагає впоратися.
А сучасні події породжують багато екзистенційних запитань. Тому що ця реальність оголена до граничних питань життя і смерті. І тепер це не схоластичні, а практичні питання.
Це, до речі, відчувають молоді люди. І в розрізі сучасних подій їм можуть добре даватися складні тексти. Але важливо дати їм культуру прочитання такої літератури.
Читання складних творів не повинно бути роздряпуванням ран чи способом викликати адреналін. Це пошук сенсових конструкцій. І молоді важливо показати, як по-різному автори працюють із жахіттями в текстах. Як вони знаходять метафори, щоб певним чином пом’якшити реакцію на описані події або загартувати психіку.
Можна показати, що автор може свідчити, і ці свідчення стають чи не єдиним джерелом, коли зникають інші документи. Також важливо віднаходити терапевтичну складову у творах. Це може допомогти справлятися з реальними травми від зіткнення з життям. За такої інтерпретації старі тексти грають новими барвами і їх можна читати з певною метою.
Читання як медитація
Читання перш за все дає змогу працювати з увагою. Тому що для цього процесу ми маємо висмикнути себе із подразників, які нас оточують, і зосередитись. Читання у складних життєвих ситуаціях важливе як певний вид медитації. Навіть якщо не вдумуватись у зміст, просто зосереджуватись.
Спершу можна зосереджуватись на фактурі книжки, тактильності, дизайні. Це вид роботи зі своїм психологічним станом, який повертає відчуття присутності тут і тепер. Також можна зосередитись на своїх відчуттях: диханні, відчутті тіла. Більш просунутий варіант — зосередження на діях: як я рухаю очима, доторкаюсь, поринаю в текст.
Для тих, кому цього замало, або тих, хто шукає сенсів, читання може стати способом тренувати мозок. Для цього потрібно опрацьовувати довгі тексти. Бо вони мають свою специфіку: пам’яті потрібно утримувати ключові меседжі або персонажів, місця, метафори. Звертати увагу, як автор повертається до певних подій, сперечається, як з’являються якісь відгалуження.
Читання — це вміння відстежувати лінії, що задає автор. Особливо, якщо це довгий текст, що описує значний відтинок часу. Це вміння важливе для розвитку мислення. Адже під час читання довгого тексту потрібно свідомо напружувати мозок. А ця звичка розвиває стратегічне, об’ємне мислення. Це важливо не лише для психологічної стабільності, а й для готовності до складних ситуацій, де немає однозначних відповідей, можуть виникнути різні сценарії. Книжка допомагає до цього краще підготуватися.
Проте практика читання не є самодостатньою, вона добре живе в певній екосистемі. Коли є вироблена навичка нотування прочитаного, постановки запитань. Тим паче, що з деякими авторами можна зустрітись наживо. Якщо автор — класик, то є перекладачі, критики, які ведуть блоги, подкасти. Тобто сьогодні є кому адресувати запитання.
Далі — обговорення. Адже існують різні точки зору на один і той самий текст чи розгалуження сюжету. Тому важливі практики обговорення, формат читацьких клубів. Книжка як екосистема — те, що породжує активність автора та читача, втягує у супутні дії — дає соціальний ефект. Не лише персональний — зростання, турбота про психологічний стан. А створення ком’юніті, частинкою коду яких є спільно прочитані та обговорені книжки, вироблені на їхній основі сенси.
Створення таких спільнот — це рівень, якого ще потрібно прагнути в українському суспільстві. І він вже з’являється. Цей рівень критично важливий для зрілості всього суспільства, а не лише окремих індивідів. Тому що окремі люди можуть бути начитаними, зрілими. Але як ми бачимо на прикладі російського суспільства, ерудовані, начитані, нібито ліберальні індивіди можуть толерувати тоталітарну агресивну державу.
Чому важливо просувати українські книги
Цікавий момент, який ми виявили під час дослідження, — економічний. Він стосувався структури витрат. Наприклад, 47,8% респондентів відповіли, що електронні книги вони переважно не купують, а завантажують безкоштовно або отримують у подарунок. Це може бути пов’язано із (не)зручністю купування і з цінами на електронні книги від видавництв. Адже вони не надто нижчі від цін на паперові.
Щодо друкованих книг, то ці показники теж високі. Можливо, відіграє роль букшеринг чи буккросинг. Але до цього моменту варто придивитись.
За опитуванням, середній бюджет на книги доволі невеликий: найбільша частка респондентів вказала суму від 200 до 500 грн на місяць. Це дуже незначна сума: вона свідчить не про фінансову, а скоріше психологічну готовність до витрат. Бо книжка належить до імпульсних покупок. І на ярмарку чи книжковій презентації ви можете незаплановано купити 1–2 книги.
Один із висновків, які можна із цього зробити, — про підтримку українських видавництв. Наприклад, єПідтримка, що була під час ковіду, дала потужний поштовх видавничому бізнесу.
Сьогодні нам теж варто підтримати українські видавництва. Бо зараз майже повністю відпали видані в росії книги, що вивільнило кошти наших читачів для українських видавництв. Але для того, щоб ця тенденція була сталою, потрібні підтримки читання. У тому числі економічні.
Цифри з опитування показують, що можливе просідання видавництв. А нам важливо, щоб вони мали фінансову спроможність і могли співпрацювати із ширшим колом авторів, могли інвестувати в промоцію книжки. Це потрібно для того, щоб читання як практика поширювалось.
Що вигадливішими є видавці у перформансах навколо книжки, то більше нових прихильників отримує практика читання. Адже коли про книжку починають говорити у блогах, розробляються ігри, мерч, тоді з’являється більше тих, хто емоційно заангажується до її прочитання.
А потім людина дозріває до більш осмисленого читання. І так ця практика веде до більшої спроможності мислити, а отже, ухвалювати рішення. Таким чином, економічні важелі можуть сприяти суспільним процесам.
Що почитати під час війни
Макс Кідрук «Нові Темні Віки. Колонія»
З одного боку, це фікшн, але там стільки нонфікшну, стільки відсилань до реальних наукових досліджень, розуміння технологій, соціуму. Книга породжує дуже багато запитань до того, що відбувається тепер. Дозволяє відсторонитись і побачити, як ця війна може повертатись, якщо неподолане її джерело.
Брендон Вебб «Приборкати страх»
Це, скоріше, бізнес-література. Автор — бізнес-консультант із досвідом морського піхотинця. Він пише про те, як енергія страху може стати драйвером досягнень. Теза така: страх не можна повністю подолати, його можна як енергію спрямувати на боротьбу. Це досить цікава книга, бо важко зараз знайти людину, яка не стикається зі страхом.
Збірка есеїв «Воєнний стан»
Це вже зовсім свіжа література. Українські письменники, перекладачі зібрались під однією обкладинкою. Прорефлексували, що вони пережили та відчули за рік війни. Це підсумок, що допомагає зіставити власний досвід з досвідом інших людей.
Володимир Станчишин «Емоційні гойдалки війни»
Книга для тих, хто шукає порад, лайфхаків. Її автор — ґрунтовний і досить цікавий у спілкуванні український психотерапевт. Він з боку людини з психологічною освітою розкриває, що з нами відбувається зараз. І як на цих гойдалках шукати точку балансу.
Вадим Денисенко «Як зруйнувати русскій мір»
Для того, щоби перемогти ворога, його потрібно добре знати. Точно краще, ніж він знає нас. І, можливо, навіть краще, ніж він мислить себе. Автор досліджує виникнення, розвиток та функціонування цього самого «русского міра» від часів Івана Грозного до сучасності. Це одне з небагатьох обʼємних досліджень механізмів самовідтворення «русского міра».
Tomas Bjorkman ‘The World we Create’
Шведський мислитель і управлінець розмірковує про кризу сучасного світопорядку через кризу самоусвідомлення і мислення. Розкриває потенціал хаосу для побудови стійких суспільств. Точніше того, що ми називаємо хаосом, коли не розуміємо складних самоорганізованих систем.
