Кліщі, борщівник та гадюки: чого не варто боятися, ідучи в похід із дітьми

Літо — час пригод, піших походів у гори та ночівель просто неба. Такі подорожі часто супроводжуються страхами: а що як дитину вкусить енцефалітний кліщ? А що як натрапимо на отруйних змій? Батьки, зберігайте спокій: ми склали рейтинг із 5 найпоширеніших небезпек українських лісів і зібрали наукові факти про те, чого не варто боятися. Леонід Горобець, доктор біологічних наук, старший науковий співробітник Національного науково-природничого музею НАН України та автор Стромата — захопливого блогу про науку, розвінчує міфи про небезпечні рослини, а також тварин.

Обходьте борщівник

Найчастіше в зелених приміських зонах шанувальники пікніків можуть зустріти борщівник. Це велика рослина, виростає до 3 метрів заввишки. Саме цим вона і приваблює дітей — велетенські листки, порожнисті стебла, з яких можна зробити трубочки для гри. Але борщівник виділяє ефірні олії, які посилюють фоточутливість шкіри. Що це означає? Якщо прогулятися під цією рослиною, тіло стає вкрай чутливим до сонячних променів, і дитина чи дорослий можуть отримати сонячні опіки — від незначних до настільки сильних, що шрами від них будуть помітними ще кілька років. Покажіть дітям зображення чи фото борщівника, щоб вони знали про таку небезпеку. Якщо ж дитина вже залізла в зарості борщівника, її тіло треба негайно помити з милом і заборонити їй виходити на сонячне світло або принаймні одягнути на неї закритий одяг.

Раніше на території України ріс цілком нешкідливий борщівник, з якого наші пращури варили борщ — звідси й назва. Але в радянські часи до нас завезли кавказький борщівник: його планували вирощувати як рослину для корів та іншої худоби, проте пізніше від ідеї відмовилися. А борщівник почав швидко поширюватися саме на околицях міст і містечок — сам бачив його в зелених зонах біля озера Міністерка у Києві, думаю його можна зустріти і в Гідропарку та на Десні. Раджу не підходити до нього близько і не торкатися його.

Не бійтеся енцефалітних кліщів

Дуже поширений міф про те, що кліщі можуть заразити людину енцефалітом. Це справді можливо, хоч і трапляється рідко. Але кліщі, яких можна підхопити в лісах України, переносять лише лихоманкову форму енцефаліту. Після такого укусу дитина чи дорослий матиме ознаки звичайного ГРВІ: незначне підвищення температури, що мине за 2–3 дні. Чого справді варто боятися, то це менінгеальної форми енцефаліту: дуже важка хвороба, яка може закінчитися летально. Але такий енцефаліт переносять лише тайгові кліщі: вони зустрічаються в гірській частині Криму, куди їх колись завезли разом із кабанами з Сибіру.

Інша небезпека від кліщів — хвороба Лайма, хоча і вона трапляється не дуже часто. Щоліта я знімаю із себе 15–20 кліщів, і лише раз у 2007 році сам заразився хворобою Лайма. Її найбільша підступність — у недослідженості. Вона може спричиняти ураження, що проявляються по-різному: може бути гостра форма — висока температура, коли людину доводиться везти в лікарню для лікування; негостра форма — більш небезпечна: на місці укусу з’являється еритема — червоне кільце, що свербить протягом 20 днів, а потім зникає. Якщо не лікуватися, хвороба може проявитися через 10–15 років раптовим паралічем кінцівок чи зупинкою серця. Головна небезпека хвороби Лайма — проґавити момент і вчасно не пролікуватися.

Мої поради:

  • Ретельно оглядайте себе та одне одного під час прогулянок у лісі: пам’ятайте — кліщі не падають з дерев, а лізуть з трави по ногах. 5–6 годин кліщ повзає тілом і шукає найчутливіше місце для укусу — під колінами, у паховій зоні, тому не стидайтеся обдивлятися себе усюди.

  • Стежте за місцем укусу кліща: щойно побачите почервоніння, що чухається, одразу звертайтеся до лікаря і проходьте лікування антибіотиками.
  • Захищайте ноги від кліщів під час прогулянок: заправляйте штани в шкарпетки або користуйтеся репелентами проти кліщів. Розпилювати захисний спрей треба не хаотично, а по всьому периметру ніг, адже коли кліщ натрапляє на пляму репеленту на шкірі, він просто її обходить.
  • Не бійтеся самостійно виймати кліща: бажано не залишати його голову в шкірі, але найгірший наслідок від цього — вона буде гнити, як будь-яка заноза.

Не панікуйте, якщо вас вкусила отрутна гадюка

Правильно називати саме отрутна змія, адже отруйними можуть бути гриби чи рослини — їх треба з’їсти, щоб отруїтися, а змія активно вводить отруту в нападника, тому гадюки чи павуки — отрутні. Існує такий народний забобон: якщо гадюка вкусила і прокрутилася довкола кінцівки, це дуже небезпечно. Це не більше, ніж міф. У Карпатах найчастіше зустрічається гадюка звичайна — вона отрутна, але не така небезпечна, як гадюка Нікольського — ця має найсильнішу отруту і зустрічається в лісостеповій зоні України. Впізнати її можна — вона повністю чорна. Найменш небезпечна — степова гадюка, але це не означає, що її укусом можна нехтувати.

Отже, якщо вас чи дитину вкусила отрутна змія, не можна: накладати жгут, припалювати чи розрізати місце укусу. Жгут ускладнить перебіг хвороби, адже тоді ви зруйнуєте кровопостачання в ділянку укусу. Що робити? Якомога більше пити безалкогольної рідини і щонайшвидше їхати до лікарні. Найбільш небезпечною є алергічна реакція людини, а це дуже індивідуально, тому дістатися лікарні краще в найближчі кілька годин після укусу.

Будьте готові до зустрічі з тарантулом і каракуртом

Отрутних павуків ви зустрінете нечасто, але таке може трапитися. Тож раджу заздалегідь з ними познайомитися. Тарантули поширені по всій Україні. Вони великі, волохаті, їхні укуси дуже болючі, але не надто шкідливі для здоров’я — жодного смертельного випадку в Україні не зафіксовано. На його отруту в людини може бути індивідуальна алергічна реакція, але тоді так само небезпечним може бути й укус бджоли.

via GIPHY

Каракурти поширені у степовій зоні України і їхня отрута навіть більш небезпечна, ніж гадюки. Такого павука легко впізнати: він не волохатий, розміром до 1,5 см і має червоні цятки. Якщо вас або дитину вкусив каракурт, то тут якраз дуже ефективним буде припалювання. Річ у тім, що він впорскує отруту неглибоко під шкіру, згодом вона розноситься кровоносною системою по всьому тілу. Тож раджу якнайшвидше прикласти до місця укусу незапалену головку сірника і піднести до нього запалений сірник: таким чином локально утвориться дуже висока температура, що заблокує поширення отрути. Так, буде боляче, але недовго і значно менше, ніж якщо припалювати шкіру просто запальничкою. Після цього, звісно, якнайшвидше слід їхати до лікарні.

Отрута каракурта може бути навіть небезпечніша за отруту гадюки

Не намагайтеся зробити селфі з великими тваринами

Хоч і нечасто, але в українських лісах можна зустріти великих тварин. Сарни здаються миролюбними, але попри вагу в 30 кг можуть бути досить небезпечними. Особливо на початку літа: зараз самці щойно відростили роги і випробовують свою силу. Тому не шукайте контакту з ними, не намагайтеся зробити селфі із сарною — тварина може потрактувати це як втручання в її простір і почне проявляти агресію. Пам’ятайте: якщо дикі тварини, наприклад, лисиця чи борсук, самі йдуть на контакт, значить з ними щось негаразд — є небезпека заразитися сказом. Ось кілька правил поводження в густому лісі:

  • не галасувати і не гратися в індіанців;
  • іти лісом надто тихо теж не варто: ви можете випадково сполохати тварину і спровокувати захищати свою територію. Натомість, ідучи лісом, треба неголосно розмовляти, якщо йдете наодинці — говорити до себе, ламати дрібні гілочки — видавати будь-які звуки, щоб тварина вчасно вас почула і втекла;
  • подорожуючи лісами Карпат, не носити із собою їжу із сильним запахом — м’ясо, сир, інші ласощі. Якось один чоловік у Косівському районі купив на ярмарку сирних коників з бринзи, ведмідь у лісі не втримався від аромату і вийшов йому назустріч. Щоб смачні запахи не приваблювали ведмедів та інших великих тварин до місця табору, не можна лишати їжу біля наметів — її слід герметично запаковувати.

via GIPHY

Залишити відповідь