Якщо в класі є підтверджений випадок зараження COVID-19, усі учні самоізолюються і переходять на дистанційне навчання. Якщо на коронавірусну хворобу захворіє вчитель, на карантин підуть усі класи, де він викладав, або навіть уся школа. Такі заходи безпеки чинять величезний тиск відповідальності на дітей та педагогів. Як уникнути булінгу та стигматизації серед учнів — ми записали поради психотерапевта та кінезіолога Марини Вострової.
Моя дитина також навчається у школі — щоранку ми їдемо трамваєм 40 хвилин. Справді, на дітей і вчителів уся ця ситуація дуже тисне, але чи можемо ми цього тиску позбутись? Сьогодні ніхто не може уникнути відповідальності за здоров’я і безпеку інших, бо ми всі живемо разом. Натомість ми можемо формувати певне ставлення до цієї кризи і в дітей, і в дорослих. Діти дуже залежать від думки та стану дорослих. Тому і батьки, і вчителі повинні транслювати один посил і співпрацювати, щоб дбати про дітей.
Що робити родині, якщо клас дитини пішов на карантин?
Найперше — розмовляти. Це звучить банально і просто, але воно працює. Батьки мають говорити з дітьми про вірус і донести кілька важливих меседжів:
- люди хворіють на COVID-19 у всьому світі;
- від коронавірусу не застрахований ніхто — байдуже, людина багата чи бідна, живе в місті чи селі, кожен ризикує захворіти;
- ми не можемо впливати на глобальне поширення вірусу: не можемо просто повернути час назад і зробити так, щоб він ніколи не з’явився, не можемо просто зараз знайти ефективну вакцину чи втекти на іншу планету.
Але є те, на що ми можемо впливати — підтримувати і зміцнювати свій імунітет через здорове харчування, фізичні вправи, точковий масаж, дихальну гімнастику, масаж пальців — це дрібниці, але таким чином ми включаємо свій організм та імунну систему.
Якщо батьки чують розмови дітей удома: «Через нього/неї ми тепер усі сидимо вдома на самоізоляції»
Почніть розмову так: «А уяви, якби захворів ти… Як гадаєш, як би тобі було? Що б ти відчував?» Ви, напевне, почуєте про страх, переживання, тривогу, інші негативні або позитивні відчуття, адже хтось може сказати: «Я би зрадів, бо тепер можу бути вдома». Підлітки, можливо, скажуть навіть про почуття провини, адже вони можуть хвилюватися не за себе, а за своїх стареньких бабусь і дідусів. Важливо дати дитині можливість висловити свої почуття, бо сам факт називання почуттів знижує стрес, мозок переходить у спокійніший стан — із тим, що названо, я вже можу щось робити.
Наступний крок після усвідомлення і називання своїх страхів і тривог — це співчуття. Запитайте в дитини: а що би ти хотів почути від інших, якби сам захворів? Як би ти хотів, щоб тебе підтримали?
Якщо дитина вдома каже: «Це несправедливо, що через одного мають страждати в самоізоляції всі!»
Поясніть дитині, що це якраз справедливо — у світі все дуже взаємопов’язане, ми не можемо існувати окремо одне від одного. А ця хвороба лише показала нам, як сильно ми взаємозалежимо. Розкажіть дитині, що в нас завжди є вибір, як реагувати на кризу:
- ми можемо злитися, обурюватися, сердитися і ображатися. Тоді ми витрачаємо власні сили та час на всі ці негативні емоції. Покажіть дитині наслідки такого вибору — що це нам дасть: поганий настрій, втома, небажання щось робити;
- можемо спробувати прийняти ситуацію і перейти до конструктивних дій: підтримати людину, не поширювати негатив, робити щось корисне для себе та близьких навколо.
Раджу батькам запастися на цей рік дружньою підтримкою одне одного і тримати фокус уваги на тому, що ми можемо контролювати і змінювати, на що можемо впливати, і налаштуватися на дбайливе та дружнє ставлення до себе та людей навколо. Спільно ми здатні знайти найкраще рішення в цій кризі.
Як створювати простір співчуття у класі?
Розмову про «а уяви, що захворів ти…» можна і варто провести також у класі. Діти можуть разом обговорити, яку підтримку вони могли б надати тому однокласнику чи вчителю, що захворів. Клас може створити такий собі «Фонд емоційної підтримки»: туди увійдуть фрази, які кожна дитина хотіла б почути, якби захворіла. Важливо відразу записати їх — можливо, це буде «постер підтримки» у класі, тоді кожен учень знатиме, що ці слова завжди на видному місці, ними можна скористатися. Якщо клас уже на дистанційному навчанні, можна зробити це у Viber- чи Telegram-чаті і закріпити пост у групі. Це можуть бути слова: «Ми з тобою», «Пам’ятай, що ти не один», «Якщо тобі потрібна допомога, напиши мені». Окрім слів, приємними є малюнки підтримки, які діти можуть сфотографувати і надіслати тому, хто занедужав. Усі ці маленькі справи створять атмосферу підтримки і співпереживання, а в такому середовищі вже навряд чи з’явиться булінг або стигматизація.
Якщо діти не знають імені того, хто захворів, як проявляти турботу і підтримку?
Зараз діє правило про нерозголошення імен дітей чи дорослих, які захворіли на COVID-19. Та будьмо відвертими, за кілька днів діти вже знатимуть, хто з їхнього класу захворів. Але якщо особа хворої дитини триматиметься в секреті, слова підтримки можна надсилати в класний чат із позначкою «для того, хто зараз почувається недобре». Правило про нерозголошення нібито має запобігати цькуванню. Але булінг з’являється там, де немає дружніх стосунків, немає простору співчуття і співпереживання. Важливіше працювати над створенням здорової емоційної атмосфери у класі, аніж засекречувати імена. Знаючи, хто саме захворів, наша допомога і підтримка буде більш персоніфікованою та особистою.
Як підтримувати атмосферу доброзичливості під час онлайн-уроків?
Обіймашки можна робити і в Zoom: усі одночасно обіймають себе за плечі. Ви здивуєтесь, але це працює — від таких самообіймів починає вироблятися окситоцин, який заспокоює нас. Можна починати день із 3-хвилинного Zoom-танцю під улюблену пісню класу. Також раджу практикувати з дітьми зорову гімнастику, адже діти годинами сидять перед екраном, їхні очі втомлюються. А коли учні трохи нудяться, сказати: ану швиденько всі доторкнулися до чогось червоного. Або кожен швиденько візьміть у руки щось зелене і скажіть три слова про цей предмет. Такі маленькі прості штуки дають відчуття спільноти — я не один, ми всі разом, хоч і далеко.
