Інклюзивний клас підтримки вперше цього року створили в Новопечерській школі. Шість учнів початкової школи різного віку, рівня знань, з різних класів збираються тут, щоб могли комфортно почуватися. У більшості з них діагноз — аутизм. На майстер-класі «Інклюзивна освіта в початковій школі» педагог Тетяна Лицур та психолог Юлія Борисюк поділилися досвідом з колегами з різних регіонів України.
Як утримати увагу
Працювати в класі підтримки — непросто, адже вчителі не мають ні стандартної загальної програми (у всіх індивідуальні), ні сталої кількості дітей у класі. У всіх учнів відбувається один і той самий урок, але завдання різні, у межах індивідуальної програми. Педагоги щоразу продумують, як це поєднати.
Також варто подбати наперед про моменти, коли учні починають відволікатися. Для дітей з аутизмом ця проблема чіткіше виражена, ніж для інших. У вчителів чимало прийомів, щоб привернути увагу та повернути до навчального процесу. Найпростіші з них — «пастка уваги». Треба запитати щось дуже просте: «Де в нас годинник? Скільки в мене очей?» Дитина мимоволі перемкнеться.
Що робити, якщо учень засипає вчителя тими самими запитаннями і ніби не чує відповіді? Треба перепитати: «А чому?»
Глибший вплив — спеціальні вправи, які підвищують організованість мозкових механізмів дитини, тобто її адаптацію до зовнішнього середовища. Методи сенсорно-моторної інтеграції, які використовують у Новопечерській школі, розробила професор, доктор психологічних наук Тетяна Скрипник, яка має 15 років досвіду роботи з аутизмом.
Як поєднати індивідуальні траєкторії
Кількість дітей у класі залежить від того, наскільки учні задіяні на основних заняттях, скільки часу їм під силу проводити разом з однокласниками. Нерідко буває так: дитина навчається в 4-му класі, а її реальні знання з математики — на 2-й клас, не вище.
Тож, наприклад, чотири рази на тиждень вона вчиться на своєму рівні, а на п’ятий — повертається до класу, інтегрується там. Вчитель інклюзивного класу так організує заняття, щоб була групова чи парна робота. Дитині з особливими освітніми потребами надають певну роль, навіть якщо вона ще не готова опановувати матеріал на цьому рівні. Скажімо, на математиці оформлюють задачу на ватмані. Дитина може принести матеріали, намалювати, прокоментувати — внести свій вклад, щоб відбувалася співпраця. Утім трапляється, що знання дитини значно випереджають те, що мають проходити за програмою. Тоді в класі підтримки першокласник вчиться за програмою 2-го класу. Або вивчає наперед те, що будуть проходити завтра, щоб потренуватися.
Учень може провести в «рідному» класі кілька уроків, а потім прийти до класу підтримки. А може завітати сюди одразу після ранкового кола. Визначеної кількості годин, які дитина має провести в класі підтримки, немає — усе за потребами дітей. Тож вчителі мають бути готові до варіативності, зміни заняття під реальну ситуацію.
Чотири «помічники» педагога
Індивідуальна програма розвитку
В індивідуальному навчальному плані прописують навички та знання, які є в дитини на початку вересня, а також цілі на рік. Академічні — що учень має опанувати за ці 9 місяців. Смарт-цілі: досяжні зміни в тих сферах життя, які заважають дитині добре адаптуватися. Скажімо, встановлення зорового контакту під час звернення до дитини — затримувати на дорослому до 4 секунд погляд 9 з 10 разів. Результат має бути конкретно обчислюваним. Працюють над його досягненням командою. Приміром, у випадку із зоровим контактом і батьки, і вчитель дають бажане лише після того, як дитина подивиться в очі.
Щоденник взаємодії команди
До команди входить класний керівник, вчитель іноземної мови, фізкультури, класу підтримки, асистент, шкільний психолог. Кожен може додати ціль. Наприклад, вчитель фізкультури — щоб учень міг стояти у шерензі. Асистент — щоб дитина вміла стояти в парі. Вчитель: включатися швидше в урок, не відволікатися на сторонні речі на початку заняття. Взаємодія регулюється, щоб не перевантажувати дитину, рівномірно розподіляти діяльність, щоб кожен знав, у якому руслі працювати.
Комунікативний паспорт
Його обов’язково створюють на початку навчального року — це важливі дані про дитину з особливими освітніми потребами. Для педагогів це необхідно, щоб краще взаємодіяти з дитиною і зробити середовище максимально комфортним для неї. А для однолітків — щоб краще розуміти нового однокласника, щоб можна було знайти спільне. Там вказано, як звуть дитину, скільки їй років, як вона комунікує з іншими, її вподобання, чого не любить. Це може бути вказівка на те, що хлопчик чи дівчинка невербальні та спілкуються картками PECS (альтернативний засіб спілкування за допомогою обміну малюнками), що дитина любить морозиво та гойдалки, а не любить, коли до неї без попередження доторкаються.
Електронний блокнот про кожного учня
У нього вчителі щодня записують, що було бажаного, а що небажаного, ідеї, що робити, щоб це не повторилося, чого дитині бракувало — аби створити оптимальне розвиткове середовище.
Щоденники зворотного зв’язку — вчитель пише батькам, що сталося з дитиною протягом навчального дня, а батьки пишуть вчителю, що трапилося вдома. Приміром, педагог бачить: учень без настрою, в’ялий. Відкриває той щоденник — і з’ясовується, що дитина всю ніч не спала. Тож вчитель може виділити час, розширити перерву, щоб вона відпочила.
